Вулиця Труша є однією з найдавніших в Івано-Франківську. Існує з ХVІІІ століття.

Протягом п’яти місяців організація шукала матеріали по незаконних, самовільних та зведених з порушеннями забудов в місті Івано-Франківську. Після цього активісти створили веб-ресурс, на якому й виставили зібрану інформацію.

Франківські колекціонери повідали «Репортеру» про деякі цікаві поштівки із видами старого Станиславова.

Квартал кам’яниць між сучасними вулицями Незалежності, Галицької та Сотника Мартинця мав велетенське внутрішнє подвір’я, яке не використовувалось. Брати Ігнаци і Давид Ґартенберги поміркували та вирішили збудувати там торговий пасаж

Зміни кам’яниці майже не торкнулись. Навіть вікна залишились старі, дерев’яні.

Балкон будівлі, в якій розташований Івано-Франківський міський відділ Державної виконавчої служби має тріщини й потрохи сиплеться.

Кажуть, що не можна будувати на цвинтарях, бо нічого доброго з того не вийде. Наступна історія є цьому яскравим підтвердженням.

Кажуть, що не можна будувати на цвинтарях, бо нічого доброго з того не вийде. Наступна історія є цьому яскравим підтвердженням.

Одним із власників «Калуського бровара» сто років тому був купець Аба Мюльштейн. Практично нікому не відомо, що він ще мав пишну кам’яницю в самому центрі Станиславова.

Пропонуємо пригадати найважливіші події в історії нашого міста, які сталися 8-14 жовтня у різні роки.

Центр Івано-Франківська щільно забудований старими австрійськими кам’яницями. Ззовні вони виглядають суперово – прикрашені ліпниною, атлантами, кованими балконними решітками та іншими «наворотами». Однак всередині старі будинки не такі вже й комфортні для життя.

Колекціонер Зеновій Жеребецький підібрав дуже рідкісну поштівку, яка ніколи не «світилася» в інтернеті чи друкованих виданнях, навіть збирачі старовини її ще не бачили.

Цих вихідних у саду Палацу проведуть першу мистецьку акцію.

Наприкінці ХІХ століття одним із найзаможніших людей Станиславова був Касель Кіслер — керівник ортодоксальної єврейської громади міста. Йому належали кілька кам’яниць, зокрема й двоповерховий готель «Цент­ральний», що на розі теперішніх Шевченка і Січових Стрільців.

У державних банків за депозитами зазвичай менші відсотки, ніж у приватників, але вони мають одну суттєву перевагу – прогорають лише разом із державою. Через те не схильні до ризику люди тримають свої заощадження у надійних установах.