Багато хто пробував калуське пиво. Значно менше людей знають, що одним із власників «Калуського бровара» сто років тому був купець Аба Мюльштейн. І практично нікому не відомо, що він ще мав пишну кам’яницю в самому центрі Станиславова, пише Репортер.
У 1913 році газета «Кур’єр Станіславовскі» занесла Мюльштейна у сімку найбільш оподаткованих, а отже й найбагатших людей міста. Він володів кам’яницею на вулиці Смольки (Бачинського, 2), однак цього йому здалося замало і невдовзі Аба звів великий прибутковий будинок. І не в рідному Калуші, а у Станиславові – на престижній вулиці Сапіжинській (тепер Незалежності, 7). Раніше там стояла скромна одноповерхова хатинка, яку знесли. Будівництво тривало рік, заселення відбулось 1 травня 1906-го.
Якщо серед живописців абсолютним рекордсменом вважається «невідомий художник», то більшість старих будинків Станиславова збудував «невідомий архітектор». І цю також. Кам’яниця виконана у стилі сецесії й від сусідніх будинків вигідно вирізнялась облицюванням вільних полів фасаду червоною керамічною плиткою. Мюльштейн добре розумів, що з установ він візьме більше орендної плати, ніж зі звичайних квартирантів. Тому в основу зв’язку між внутрішніми приміщеннями кам’яниці покладено коридорно-анфіладний та зальний принципи.
Таке планування себе виправдало, оскільки тривалий час верхні поверхи будинку займали банківські установи. Від перших років існування там містився Загальний депозитний банк, про що сповіщали великі вивіски німецькою та польською мовами. У травні 1914-го всю кам’яницю придбав Віденський депозитний банк, що розмістив свою філію на двох поверхах. У міжвоєнний період будинок мав іншого господаря – відділення Загального союзного банку в Польщі.
Однак у кам’яниці працювали не лише фінансисти. Достатньо кинути побіжний погляд на австрійську поштівку, аби зрозуміти, що на брак орендарів Мюльштейн аж ніяк не скаржився. Перший поверх густо заліплений рекламою магазину паперу й іграшок, торгівлі Ізидора Вебера та дрогерії Войцеховського. Сучасному читачеві остання назва мало що говорить, тому проведемо невеличкий екскурс в історію.
У 1886 році в Австро-Угорській імперії цісарським указом розпорядилися продавати препарати на основі лікарських трав у спеціальних місцях – дрогеріях. Як зазначає дослідниця Олена Бучик, «назва цих крамниць походить від слова «Droge», що старонімецькою означає висушені трави, сировина для виготовлення ліків. Тут продавали ліки, лікувальні чаї, засоби гігієни і косметики». Незабаром заклад перейшов у відання магістра фармації Морица Бібрінга, який активно рекламувався у місцевій пресі. Чи не головним досягненням шановного магістра було мило «Феолін» – найкращий засіб для очищення шкіри, що попереджало випадіння волосся та знімало головний біль. Пізніші поштівки польської доби свідчать, що дрогерія була там аж до приходу совітів.
За часів СРСР на першому поверсі містився міжміський телефонний переговорний пункт, що переїхав у сусідню новобудову лише в 1991 році. Нині другий і третій поверхи займає міський департамент комунального господарства, транспорту і зв’язку (вхід з подвір’я). Від фасаду внизу бачимо вивіски банку «Фінанси і кредит» та крамниці стильного одягу «House». Банк тут, очевидно, довго не затримається, оскільки 17 вересня 2015 року його офіційно визнали неплатоспроможним.
Також відмітимо цікаву деталь. У наш час, коли у будинки «заселяються» різні крамнички, бутіки та аптеки, то вікна на перших поверхах часто переробляють під вхідні двері. У цій кам’яниці усе навпаки – 100 років тому тут було багато входів, а зараз – лише один!
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції
Зеновія Жеребецького
Comments are closed.