Бачити ворога в очі, виносити побратима під обстрілом, пережити танковий удар і перетворити власний досвід на інструмент, що рятує життя інших. Дмитро Недобиток на псевдо «Бізон» приклад того, як штурмовик після фронту продовжує служити.
Зараз він старший інструктор тренінгового центру ГУНП в Івано-Франківській області, пишуть про колегу в поліції Івано-Франкіщини.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Дмитро за лічені тижні повернувся з-за кордону. Без вагань взяв до рук зброю. Прикладом для нього був старший брат, який також проходить службу.
Спершу Дмитро готувався самостійно, а згодом успішно пройшов відбір до полку «Цунамі» Об’єднаної штурмової бригади «Лють». Так він став поліцейським та штурмовиком. На той момент йому було лише 22 роки.
Я завжди хотів бути піхотинцем, штурмовиком. Мене не цікавили дрони чи тактична медицина. Я завжди хотів брати безпосередню участь у ближньому бою. Хотів бачити ворога. У мене такий характер, що я завжди хочу йти вперед, лише вперед, – розповідає Бізон.
Сьогодні за плечима бійця чималий бойовий досвід: штурми ворожих позицій та поранення… А в пам’яті — назавжди залишилась розбита Кліщіївка. Це був його перший вихід на позицію. Більшість будівель були зрівняні з землею, а хаотичні ворожі прильоти відбувалися ледь не щохвилини.
Саме там Дмитро втратив одного зі своїх побратимів. У Кліщіївці на той момент перебували суміжні підрозділи Збройних Сил України — разом їм вдалося звільнити село. Ворог хотів утримати населений пункт кількістю, однак «лютівці» перемогли якістю.
Коли ми заїхали на позиції, то полк російської федерації «Ахмат» втікав. Бо ми чули навіть по рації, як мобілізовані росіяни передавали, щоб вони повернулись. Ми дуже злагоджено працювали, дали їм гарну відсіч. Тоді про нашу бригаду написало багато російських пабліків, порівнювали нас з «Азовом». Це нам подобалося,— зазначає Дмитро.
У Кліщіївці ворог був настільки близько, що міг перебувати в сусідніх будівлях і навіть сплутати позиції.
Ми сиділи у підвалі, готувалися до наступного бою. І тут ми бачимо — хтось іде, заходить і каже: «Парні, привєт, как дєла?». Ми були шоковані. Це був ворог, але він дуже скоро зрозумів, що помилився будівлею. Він здав зброю, і ми взяли його в полон, — пригадує боєць.
«Бізон» отримав поранення під час танкового обстрілу. Вибухова хвиля відкинула його на декілька метрів. Він отримав контузію та травму спини. Ефективно штурмувати більше не міг, але службу в поліції продовжив. Сьогодні Дмитро — старший інструктор у тренінговому центрі ГУНП в Івано-Франківській області. Майбутніх офіцерів навчає вогневої підготовки, тактики бою та домедичної допомоги.
Дехто каже, що поліція не воює, але насамперед потрібно звернутися до самого себе: що робиш зараз ти? Яку користь для суспільства й держави приносиш? Українська поліція воює, а хто думає, що ні — нехай поїде на фронт і побачить це на власні очі, — додає Дмитро.
