24-річна Анна Старик у серпні повернулась на службу після декрету. Вона народила донечку на другий тиждень повномасштабного вторгнення. Її чоловік і брат нині у війську. Анна також служила на сході під час ООС. Тоді була єдиною водійкою санітарної машини, пише Репортер.
“Тобі пасує бути там”
До автомобілів душа Анни Старик лежить ще з дитинства. Це їй заклав батько. Він був поліцейським, а також займався ремонтом машин. Коли Ані було 13 років, він відкрив магазин автозапчастин, влітку там підпрацьовувала донька.
Заходили чоловіки, бачили мене й постійно питалися, мовляв, чи є хтось із старших, – пригадує Анна. – Я казала, що є – я!
У 2019 році, коли Анні було 18, вона підписала контракт з Нацгвардією. Хотіла бути військовою, як і її старший брат. Але зізнається, брат не дуже її підтримав. Казав, аби йшла в іншу сферу.
Визначну роль зіграв мій батько, тому що він найбільше мене підтримував, – говорить Анна. – Він казав: «Так, йди. Ти будеш офіцером, будеш служити. Тобі пасує бути там».
Те, що жінка нарівні з чоловіками може працювати й служити, Анна доводила з перших днів. Спочатку вона була діловодом автомобільної служби, потім начальницею складу автомобільного майна, де в дужках писала посаду – «водій».
За її словами, за складом був закріплений вантажний автомобіль, на якому завжди їздив інший військовий. Та Анна вирішила, що так неправильно. Дівчина вступила в автошколу, отримала право їздити на вантажівках і потім завжди просилась на навчання на полігон, де їздила на КамАЗі, МАЗі, КрАЗі. А взагалі першою машиною, на якій вона вчилась їздити, була батькова «Славута».
“Панове офіцери, не переживайте”
Взимку 2020-2021 Анна відправилась на ротацію на схід, у зону бойових дій. Три з половиною місяці була водійкою санітарної машини.
Я їздила на різні напрямки, допомагала перевозити людей, – розказує Анна. – Зима, дуже важка дорога по полях – ожеледиця, кучугури, болота. Усі хлопці були в шоці, коли бачили мене за кермом «газельки». Вона була мені дуже велика, сидіння не підсувалося, я сиділа на краєчку і так витискала щеплення. Спочатку всі дуже скептично ставилися, а потім хлопці ще називали мене профі.
Анна Старик розповідає, що досвід екстремальної їзди здобула там максимальний. Згадує, як з нею їхали два майори й молилися, аби не перекинулись. А вона їм впевнено казала: «Панове офіцери, ми виїдемо – не переживайте».
Ініціали на двох
На тій ротації Анна познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Він також військовий Нацгвардії.
До ротації ми один про одного знали, але ніколи не перетиналися, – говорить вона. – Він був заступником командира роти по роботі з особовим складом, а я водійкою. Це зовсім різні напрямки. Якось він покликав мене, ми розговорилися. Зачепив своєю наполегливістю і тим, що я могла йому все розказати, а він завжди міг мені допомогти. Там було морально важко, а від нього – велика підтримка.
Нині чоловік Анни перебуває на сході України. У них однакові ініціали імені та прізвища: «А. Старик». Тому, аби не плутатися, вона пише «Н.Старик» – Нюта.
Я до останнього не вірила, що почнеться вторгнення, – пригадує вона. – Я тоді лежала на збереженні в пологовому. Пам’ятаю, лежу в палаті, мене дівчата питають, мовляв, ти ж військова, ти ж знаєш… Я їх заспокоювала, що все буде добре.
Не вірила й тоді, коли вже стався обстріл аеропорту. Батьки забрали Анну на Калущину, де вона через два тижні народила донечку. Дуже переживала за чоловіка й за брата.
У серпні цього року Анна повернулась у свою автомобільну службу. Зараз вона головна сержантка, командирка відділення. А ще вступила в академію, аби здобути офіцерське звання.
Анна могла звільнитися, бо маленька дитина, але, каже, не бачить себе ніде, крім війська. Їй подобається форма, порядок і можливість долучитися до важливої роботи.
Мені здається, що жінка, вона попереду всіх, – говорить військова, – Це так є. І жінка веде чоловіка за собою. Точніше, іде чоловік, а позаду йде жінка, яка його підтримує, яка його веде. І так само в армії. Чоловіки мають розуміти і знати, що жінка – це надійний тил, який завжди забезпечить, допоможе, підтримає. Жінки дуже велику роль відіграють в армії.
Аннин батько дуже гордиться сином і донькою, що вони військові. Агітує й молодшу доньку, якій зараз 16 років, аби вона теж йшла цим шляхом.
Авторка: Світлана Лелик
Фото: Андрій Левків
Comments are closed.