Коли в лютому 2022 року у Берліні почали збиратися перші мітингувальники з українськими прапорами, каструлями на головах і гнівом у серці, ніхто не думав, що з цього виросте активна українська громадська організація «Віче Берлін».
Нині «Віче Берлін» бореться не лише за правду про Україну, а й за інформаційну безпеку Європи, пише Репортер.
Допомагати всім, чим можна
Директорка ГО «Віче Берлін» Ірина Шулікіна розповідає, що до 2022 року учасниці організації фактично знайомі не були. Хтось жив у Берліні багато років, хтось приїхав як мігрант, хтось у перші дні війни. Але об’єднало всіх прагнення боротися з несправедливістю.
Сьогодні – це понад 100 активних учасників спільноти, які задіяні в різних проєктах та ініціативах.
Ми всі зібралися дуже стихійно на умовному Берлінському «Майдані» і почали щось разом робити для України, – говорить Ірина Шулікіна. – Однією з перших наших претензій була вимога військової допомоги Україні. Тоді була така скандальна новина, що Німеччина надіслала 5000 шоломів. І саме надихаючись революцією Гідності, ми вийшли з каструльками на головах, як із шоломами, щоб Німеччина звернула увагу на те, що відбувається, і дала Україні допомогу.
На запитання, що стало тригером, який вивів українців на вулиці Берліна ще до оголошення повномасштабного вторгнення, Ірина згадує новину про те, що російські солдати запасалися кров’ю:
У мене до сьогодні є цей скріншот на телефоні. Ця новина абсолютно перевернула все, я розуміла, що це не жарти, – розповідає Ірина Шулікіна. – Перша демонстрація була не дуже масштабною – десь до 200 людей. Ну другу, коли ситуація почала нагнітатися, прийшло кілька сотень. Ми пройшли маршем від Бранденбурзьких воріт до російського посольства – протестували там. І ми бачили, що Німеччина зреагувала, до нас що доєднувалися іноземці.
Поступово акції зростали – від сотень до тисяч людей. Привертаючи інтерес німецьких медіа та політиків, вони йшли до російського посольства, що знаходиться неподалік – на одній із центральних вулиць Берліна. У перший рік активістам вдалося провести 80 демонстрацій, збиралися у середньому двічі на тиждень.
Німецьке суспільство також відреагувало. Було багато журналістів. Всі хотіли інтерв’ю, всі хотіли знати, що відбувається в Україні, – розповідає Ірина Шулікіна. – До нас, коли ще навіть не було громадської організації, приходили політики, журналісти і питали, що робити. Відповідь була одна: допомагати всім, чим можна. Напевно, це було тим, що сформувало мене, як громадську діячку, і моїх колег тут.
Далі усі сили кинули на допомогу українцям, що шукали прихистку від війни в Берліні. Інститут Пілецького став першою базою для волонтерів. Ірина каже, тоді був хаос, але ефективний.
Проблем вистачало. Наприклад, у Берліні вони не могли отримати дозвіл на друк інформаційних брошур для переселенців без багаторівневої перевірки. Але місцева поліція пішла назустріч і допомогла надрукувати 5000 примірників.
Ми ходили до сенату, просили про допомогу, пояснювали, чому з українцями потрібно спілкуватися українською мовою. Допомагали з евакуацією від кордону – у нас була ціла мережа волонтерів, які возили, розселяли, – говорить Шулікіна. – Перші місяці було дуже важко. Усе злилося в якийсь один такий довгий сон. Усі повигорали, але намагалися робити все можливе, щоб хоч якось допомогти.
Від мітингів до боротьби з дезінформацією
«Віче Берлін» від початку працювало з культурою: організація створила фестиваль Ukrainian Soundgarden, проводила виставки, дискусії, працювала з темою історичної пам’яті. Адже, як пояснює Ірина, «німці бачать Україну через російську радянську призму». Берлін, насичений радянськими меморіалами, ставить українців перед необхідністю буквально боротися за видимість власної історії:
Тут на 9 травня щороку відбувається з’їзд проросійських сил, який, не знаю, як іншим словом назвати, – як шабаш. Тому ми також працюємо в академічних історичних контекстах, досліджуємо цю тему, протидіємо російському дому, який досі тут активно працює у величезній будівлі.
Російський дім науки і культури в Берліні – це семиповерхова будівля на вулиці Фрідріхштрассе, в центрі Берліна, збудована у 1984 році. Вона вважається найбільшою установою такого типу в Європі, а також – центром російської пропаганди. Тут проводять культурні заходи, мовні курси та надають юридичні консультації.
З часом активісткам ініціативи «Віче Берлін» стало очевидно, що протистояти доводиться не лише фізичним символам, а й інформаційним атакам.
Ірина нагадує, що сьогодні росіяни активно залякують Європу, залітаючи на аеропорти дронами. І таким чином впливають на те, що Європа не так активно вкладається в озброєння України.
Ще одна активна тема маніпуляцій – українські мігранти, зокрема юнаки, що виїжджають з України. А також – Північний потік і мобілізація.
Тема війни загалом дуже по-різному розкручується: від того, що це не їхня війна, що Німеччина може домовитися з Росією, що Німеччина слабка і не переможе росію і не зможе відбитися, тому має капітулювати, до маніпуляцій історичними фактами про «борг Німеччини перед Росією» у Другій світовій війні, – говорить Ірина Шулікіна.
Вона описує російську машину з генерації дезінформації в Німеччині як багаторівневу, адаптивну і дуже потужну. Це і псевдомедіа, що копіюють відомі німецькі ЗМІ, змінюючи одну літеру в домені, і TikTok-кампанії, орієнтовані на молодь. Також росія фінансує політичні партії з проросійськими позиціями, як BSW – лівоконсервативна партія Сари Вагенкнехт, чи AfD – «Альтернатива для Німеччини».
За словами Шулікіної, один із найнебезпечніших наративів — що «Україна сама винна у війні, бо треба було дружити з Росією, не лякати її НАТО». Ірина наводить абсурдні аргументи, які чує навіть від німецьких пенсіонерів: «Україна ж не виграє… Чого ви нас тут всіх мучите?».
Особливу загрозу становить ліберальне російське середовище, яке намагається переконати німецьке суспільство, що вони ні в чому не винні, що це все – вина виключно Путіна. Вони представляють росіян у Німеччині як жертв. І розповідають, що поставки зброї несуть загрозу людям в росії.
Російські організації навіть отримують гранти на діяльність з «допомоги українцям» – і ведуть консультації для українців російською мовою, просуваючи своє твердження «какая разніца».
Читайте також: Художник Фабіан Кнехт загорнув Національну галерею Берліна у 600 м² маскувальних сіток з України (ВІДЕО)
Мистецтво – як спосіб достукатись
Окрема тема – низький рівень медіаграмотності та некритичне використання інформації з мережі. Боротьба з дезінформацією насправді не обмежується одним фактчекінгом. Як пояснює Шулікіна, людям бракує базової освіти, інформаційної гігієни, розуміння, як розрізняти факти, де брати правдиву інформацію.
Молодь уже не знає, що таке Google. Вони користуються тільки чатом GPT і вірять йому, як чистій воді. І це ризики не лише для організацій, які відстоюють Україну, а й для Німеччини загалом, як держави, коли люди не розуміють, що вони слухають, – каже Ірина.
Саме тому «Віче Берлін» робить ставку на просвіту – через культуру, журналістику, публічні дискусії. Ірина переконана, що культурні формати дають шанс достукатися навіть до скептичної аудиторії.
Просто роз’яснювати – це важкий шлях. Якщо я підійду до людини, яка вже промита пропагандою, то вона мене просто не почує, – говорить Ірина Шулікіна. – Зачепитися за цю людину, достукатися, щоб вона просто хоч послухала – це вже виклик. А мистецтво більш доступне людям з різними думками. Тому, звичайно, через культурні проєкти й практики це робити трошки легше.
Організація також протестує проти російського «soft power» (використанням методів переконання та приваблення для досягнення бажаних результатів) у театрах та опері, виступає проти присутності артистів, які не засуджують агресію.
Незабаром «Віче Берлін» представить аналітичну роботу про вплив російської культури на європейські культурні інституції.
А минулоріч «Віче Берлін» зібрала на конференції з протидії дезінформації Truth to Justice Conference спікерів із 11 країн, серед них — дослідники, дипломати, фактчекери, філософи, експерти. За трансляцією слідкували понад 4000 глядачів. І команда планує повторити цей досвід і цього року.
Ми створили невеличку мережу журналістів, медіадіячів, дослідників, культурних діячів, які працюють з темою дезінформації, і намагаємося з ними працювати, просувати їхні теми, діалоги далі в народ, – каже Ірина Шулікіна.
Політичний контекст у Німеччині також змінюється. За словами Ірини, сьогодні уряд серйозніше ставиться до загрози з боку росії:
Я бачу бажання Німеччини підсилити обороноздатність. І рухи в цьому напрямку є дуже хорошими. Підтримка України – зараз Німеччина на першому місці після Америки.
Водночас міграційна політика стала жорсткішою і це викликає занепокоєння в українців у Німеччині, бо наразі невідомо, що чекатиме на мігрантів, як довго люди зі статусом вимушених переселенців зможуть залишатися в країні, отримувати допомогу і підтримку.
Попри втому, емоційне вигорання й постійний тиск, Ірина не уявляє іншого шляху:
Я не можу ігнорувати те, що відбувається в Україні. Мене особисто знищують, мою ідентичність знищують, – говорить Ірина Шулікіна. – Саме це особисте відчуття загрози й відповідальності об’єднує команду «Віче Берлін». Ми не матимемо спокою, поки Україна не переможе.
Читайте також: «Жити можна». Як танкіст Ігор Кушик долає бар’єри після поранення і перемагає в спорті
Авторка: Ольга Суровська
Цей матеріал написано після навчального візиту до Берліну коштом Міністерства закордонних справ Німеччини та організації #WeAreAllUkrainians
