Андрій Кремез із Богородчан 21 вересня минулого року поїхав на ровері у навколосвітню подорож. Зараз він у Кенії. Це його п’ята країна в мандрівці.
Кремез захоплений Африкою настільки, що завис тут на два місяці. Помагає місцевим, насолоджується природою, навіть зустрів любов, пише Репортер.
За мрією
Нині за 38-річним Андрієм Кремезом, якого більшість у соцмережі знає як Челентано і який зараз подорожує світом, спостерігає багато люду. Його колоритні дописи й відео надихають і захоплюють.
У Богородчанах Андрій працював тренером дитячої баскетбольної команди і ця робота йому дуже подобалась. Та в якийсь момент запитав себе, чого хоче від життя, й відверто відповів – побачити світ. Каже, це не була ідея одного дня, адже воно накопичувалося роками.
Читайте також: Неаполь з характером. Що побачити в місті піци та футболу і в його околицях (ФОТО)
Спеціальної підготовки до мандрівки не було, хоч і спробував свої сили на Trans Ukraine 2021 і подолав 1500 км з Ірпеня до Львова. Про затію з навколосвіткою нікому не розповідав. Його мама дізналась про подорож, коли був уже в Румунії.
«Вона зараз найщасливіша мама, бо бачить, який щасливий її син, – говорить Андрій. – Тато думав, що я проїду Румунію, Болгарію і з Греції прилечу назад. Коли ж він зрозумів, що сина понесло, то просто бажає мені всього найкращого. Мої батьки чудові. Любов до пригод, мабуть, від них».
За словами Андрія, він поставив на подорож усе, крім будинку. Продав машину, шматок землі та й поїхав за мрією.
Правило № 1
Він уже проїхав Румунію, Болгарію, Грецію, Туреччину і нині колесить Кенією. Сюди прилетів у грудні. З аеропорту в столиці – Найробі – вийшов без велосипеда, без техніки й рюкзака, бо речі просто не прилетіли. А іншу техніку забрали прикордонники.
«Навіть футболки запасної не мав, – згадує Кремез. – Отже, я виходжу та розумію, що в минулому житті був африканцем. Це хороший урок. Через тиждень усе повернули. Поки мусив жити у готелі. Але на другий день життя подарувало мені Лоренса, який став моїм другом. Чоловік віком за 60 років просто підійшов до мене, аби запропонувати сафарі. «Чоловіче, яке сафарі, в мене нічого нема!». Тоді він каже, а давай я буду твоїм гідом, просто пиво мені купиш. За день так розговорилися, виявилося, що він і пива не п’є. Йому просто було цікаво. Ми щодня десь ходили. Спілкування з місцевими – це правило № 1».
До теми: Колумбія смакує кавою. Пригоди прикарпатців у Південній Америці (ФОТО)
Кенійці називають Андрія – «мзунгу» (мандрівник). Каже, так тут звуть усіх білих. Сміється, що багато уваги привертала його борода, а ще часто називали Ісусом.
Новий рік він святкував на другій вершині Африки – Ленара (4985 м). Сходження присвятив українським військовим.
«Там така енергія, що я два дні плакав, – розказує мандрівник. – Вона мені також щось відкрила. Я зараз – як у другому класі. Гора Вихрен у Болгарії відкрила мені відчуття життя, сильне, красиве. А тут – відчуття любові. Дзвонив до рідних, друзів і всім казав, як я їх люблю. Я перестав боятися цього слова. Мене познайомили з гарною місцевою дівчиною Сюзі, і я прожив у неї місяць. Ходив на базар, знайомився з сусідами, бавив сусідських дітей і купував їм цукерки».
Щасливчик Андрій
За словами мандрівника, тут в Кенії він намагається максимально віддатися потоку життя, приймати все, що воно готує. І досі все складається, як треба.
Уже кілька днів Андрій живе у містечку Талек, що біля одного з найкрасивіших національних парків Кенії – Масаї-Мара. Розказує, аби втрапити у парк, треба витратити з 300 доларів на квиток, оренду машини, гіда. Цього собі дозволити мандрівник не може.
«Я виходжу зі свого кемпінгу, і сидять дядьки на лавці, думаю, посиджу з ними, – розказує Кремез. – Тоді якраз мав знімати відео про цей кемп. Я так працюю. Наприклад, пропоную господарям чи менеджерам, що зніму для них коротенькі рекламні ролики, а вони мені за те безкоштовне проживання. Але нема натхнення, то сиджу з тими чоловіками, машини рахуємо. Стоїть мій велосипед з прапором і один чоловік питає: «Ти що, з України? Я знаю одного українця, який тут живе». Якого українця?».
Читайте також: Зіпсована відпустка. Як не потрапити в халепу під час подорожі за кордон
Андрію дали номер і за ним приїхав Євген. Він родом з Чернігівщини, працює тут пілотом, катає людей на повітряній кулі. Андрій із захватом говорить, що Євген запросив його до себе додому, пригостив самогонкою і смачним салом з часником. А наступного дня Андрій вже летів над парком на повітряній кулі.
Де лежить душа
Андрій настільки перейнявся відкритістю місцевих, що вирішив допомогти їм. На своїй сторінці влаштував аукціон намист і сережок від жінок племені масаї. Усе вже порозбирали. Зараз мудрує, як це доставити замовникам.
«Я не скажу, що масаї бідні, вони просто надзвичайно прості, – розказує Кремез. – Тут люди тримають по 200 голів худоби. Тим і багаті. Наприклад, одна корова – 500-700 доларів, а в нього їх сотня. Але ті десятки тисяч доларів ходять на копитах. Він не купує машину, не будує більшу хату. Вони вірні своїм традиціям, своїй культурі. Це вражає. Жінки переважно ходять у національному одязі, колоритному, що аж розриває від краси. У них довгі розтягнені мочки вух, кульчики висять, намиста з бісеру. Місцеві дуже відкриті – аби ми були такі! Вони в рази багатші за нас. Чесно, душа лежить, аби залишитися тут жити, але я маю мету».
Зранку прокидається і бачить, як ходять жирафи й зебри. Каже, найнебезпечніші тварини в Африці – не леви, а саме слони. Щороку забирають дуже багато життів, бо змітають все на своєму шляху.
«Два дні тому мене вночі розбудив слон, – розказує мандрівник. – Я навіть не знав, що це за звуки. Вибігаю з ліхтариком з намету, працівники кемпу також попрокидалися. Шукали, де він міг зайти. А він поломив дерева, бо бивні собі точив».
Про всі пригоди Андрія можна дивитись і на його ютуб-каналі «Androcentron». Усе знімає й монтує сам. Коли стартував з поїздкою, мав 60 підписників, а зараз – понад три тисячі. Люди діляться враженнями, підтримують. Андрій каже, дуже відчуває цю підтримку.
«Зараз я заїжджаю у таку правдиву Африку, – розказує Кремез. – От, був у місті Нарок – там просто капець. Сміття, корова засунула голову в бар, подивилась і пішла. Воно мені перший день не зайшло, бо приїхав втомлений. Навіть спочатку налякало. Але на другий день прокинувся і давай з усіма знайомитися. І такий до себе: «Ох, ти мозок, тобі треба було малювати ці жахливі картинки? Дивися, які люди класні». Три дні пробув з ними. Так, брудно, примітивно, але воно витягує з глибини дуже багато людяності. Відпустити розум було найскладніше, але немає нічого складного, з чим би людина не справилась».
Зараз він збирається у Танзанію, аби біля підніжжя гори Кіліманджаро зустрітися з українською групою та передати їм намиста масаїв.
«Хочу побачити цю гору, – говорить мандрівник. – Вийти на неї не вийде, бо це коштує дві тисячі доларів. Такі гроші я не можу потратити. Щодо бюджету, думаю, до США доберуся, але буде видно з візою. Може таке бути, що перелечу кудить далі, а, може, доїду до Кейптауна та й повернуся – і буду собі жити тут файним життям».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.