Газета Світ Фото

Колумбія смакує кавою. Пригоди прикарпатців у Південній Америці (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Ганна Бурлака мешкає в Івано-Франківську, але обожнює подорожувати. Вона відвідала вже 69 країн світу і веде блог про мандри. Недавно Ганна з чоловіком повернулася з Колумбії й розказала «Репортеру» про кавові плантації, високі пальми і те, чи безпечно там туристу.

– Ганно, Колумбія – не перша південноамериканська країна, в якій ви були. Що найбільше вразило?

– На думку спадають нетуристичні речі. Дуже запам’яталася столиця Богота, яку за останній десяток років дуже змінили урбаністичні проєкти. Раніше міста в Колумбії були більш криміногенні, тому тут зробили більше освітлення. Також визначили, що багато людей користується громадським транспортом. Тож забрали кілька смуг на дорозі й виділили їх лише для автобусів. Ще інші смуги віддали пішоходам або велосипедистам. До того ж, створили систему «швидких автобусів»: у будь-якій частині міста ти знайдеш зупинку. В автобусах діє єдиний квиток.

Також багато людей ходить пішки. У неділю в Боготі перекривають величезний шматок головної вулиці – основної артерії міста. Це як перекрити половину Києва. Люди бігають, їздять на велосипедах. Вуличні торговці продають свіжовичавлені соки, роблять чічу – південноамериканський ферментований напій, як наш квас. Також продають традиційні емпанадас: пиріжки з начинкою, зовні схожі на чебурек. Навколо всі розважаються, грає музика. Ми йшли пішки від готелю до центру шість кілометрів, щоб подивитися, як місто взаємодіє з людьми, і були вражені.

– А як там із кримінальною ситуацією? Чи безпечно туристу?

– Ми на вулицях почувалися нормально. Звісно, ми зав­жди пильнуємо свої речі. Рюкзак краще перевісити на живіт, не розмахувати телефоном, особ­ливо у транспорті, бо його можуть вихопити з вікна. Але такі правила у всіх великих містах: Барселоні, Парижі, Києві. До речі, у жодній із шести країн Південної Америки, які ми відвідали, у нас нічого не вкрали.

Варто розповісти про Медельїн, батьківщину відомого наркоторговця Пабло Ескобара. Місто втілило колосальні проєкти, щоб змінити кримінальну обстановку і зменшити наркопотоки.

Там є район, який називається «комуна 13». У минулому це найнебезпечніший район у всьому світі. А сьогодні – найбільше відвідуване місце у всій Латинській Америці. Білий турист, «грінго», може там спокійно гуляти без гіда.

Район величезний, хаотично забудований. Раніше там були вбивства, пограбування, поліція туди не навідувалась. У 1992 році туди прийшла армія, багатьох, пов’язаних з криміналом, просто знищили.

Після того зробили багато проєктів з освітлення, щоб не було темних кутів, де можуть нападати. На великих сходах зробили ескалатори. Зараз таке враження, що всі мешканці району почали працювати у креативних індустріях: малюють, плетуть, танцюють. Видно, що молоді подобається ця трансформація.

– Що там з карантином?

– Ми були вражені, наскільки в Колумбії дотримуються карантину. Всі ходять у масках, навіть на вулиці, хоч температура дуже висока. Якщо десь збирається натовп, то завжди з’являється людина з табличкою, де написані заклики дотримуватися карантину.

Буде корисно почитати:

Зіпсована відпустка. Як не потрапити в халепу під час подорожі за кордон

– Скільки часу ви були у мандрівці?

– Два тижні. Зрозуміло, що для будь-якої країни потрібен хоча б місяць, щоб усе побачити. Але ми дуже активно пересувалися, аби відвідати всі цікаві місця, які запланували. У результаті побачили і великі міста, і кавовий регіон, і Карибське узбережжя…

– А як добиралися?

– Ми летіли з Києва, мали пересадку в Амстердамі. Загалом переліт – три години до Амстердаму, а потім ще 11 годин.

В ідеалі, коли летиш так далеко, і переліт недешевий, то краще поєднувати кілька країн. Але на це потрібно більше часу, а не у кожного виходить вирватися на місяць чи довше. Думаю, краще бачити світ порційно, ніж не бачити взагалі.

Під час пандемії з’явився нюанс: немає акцій на перельоти. Колись ми брали квитки за 3-4 місяці до мандрівки, а зараз за місяць – бо ціна практично однакова. Просто треба зловити дату, коли діє найдешевший тариф.

– Уявімо, що турист мандрує Південною Америкою і має лише три дні на Колумбію. Що порадите побачити в першу чергу?

– Напевно, кавовий регіон. Він вразить і горами, і традиціями. Ми були на фазенді, історія якої налічує 350 років. Також у тому регіоні дуже гарні села. Будинки розмальовані в різні кольори, мають різні орнаменти. Це дуже красиво.

Недалеко від кавового регіону, де ми були, розташована долина Кокора. Там, на висоті майже двох тисяч метрів, ростуть найвищі у світі пальмі. Вони досягають 60 метрів заввишки. Ці пальми називають восковими, це символ Колумбії, вони зображені на монетах і банкнотах.

Такий краєвид мало де побачиш: пальми не біля моря, а просто посеред гір – високих, як Говерла.

– Розкажіть більше про кавові плантації, які вдалося відвідати.

– Колумбія займає третє місце у світі за експортом кави після Бразилії та В’єтнаму. Тому їхня економіка у великій мірі живе з цього.

Ми відвідали фазенду (у Колумбії їх називають – «фінка»). Це старовинний будинок, а навколо, на схилах високих гір – плантації кави. Колумбійці переважно вирощують арабіку, а вона повинна рости на певній висоті.

На екскурсії ми навіть самі садили каву. Потім нам показували, як зернятко виросте в кущ, далі відбувається сушіння, ферментація, а вже потім робиться кава. По завершенні екскурсії – дегустація. Здивувало, що кава не дає плоди щороку. Вона плодоносить сезонами: три роки родить, а три ні. Щоб збирати урожай щороку, треба мати дуже багато кущів, тоді вони визрівають каскадом.

Читайте також:

Риби, льоди і костели. Що подивитися у Львові, якщо вже всюди був (ФОТО)

Взагалі у Колумбії дуже багато кавових плантацій. Навіть якщо будинок малесенький, ніби з фанери, то все одно навколо – величезні схили, засаджені кавою.

Але, хоч кавова культура там дуже сильна, у них менша різноманітність напоїв. В основному п’ють фільтр-каву і «тінто» – каву з маленької чашечки, але слабшу, ніж еспресо.

– Чи потрібно добре знати іспанську, щоб спокійно манд­рувати Колумбією?

– Ми з чоловіком говоримо іспанською на базовому рівні, достатньому, щоб заселитися в готель, замовити їжу, спитати дорогу. Інколи навіть дискутуємо на політичні теми – хоч не так легко, як англійською.

Але в Колумбії багато людей говорять англійською, бо туди літає багато американців. Взагалі, люди там настільки відкриті, що навіть якщо не знають англійської, то знайдуть чоловіка, брата чи свекра, який знає, і приведуть до вас. Або пояснять жестами.

– А як у плані фінансів?

– Колумбія не дуже дорога країна, ціни десь як у Києві або й у Львові. У Південній Америці найдорожчі – Бразилія, Чилі, далі – Аргентина. У Колумбії можна жити в шикарному столичному готелі за 30 доларів. На узбережжі – трохи дорожче. У нас був готель з розкішним сніданком, басейном – за 45 доларів за ніч. Їли ми завжди десь за п’ять доларів, а пор­ції там величезні. Кава коштує два-три долари.

– Що обов’язково треба скуштувати у Колумбії?

– Найперше – фрукти. На мою суб’єктивну думку, у Південній Америці вони смачніші й солодші, ніж в Азії. Краще купувати у місцевих з пересувних яток.

Звісно, каву. Взагалі, у Колумбії досить різноманітна кухня. У гірському кавовому регіоні, де ми були, у селах вирощують і смачно запікають форель. Ще колумбійці печуть хліб з банана, але не того солодкого, який відомий у нас. Там він називається платан і має зелену шкірку. З нього роблять хліб – патакон. На вигляд – як лаваш. З цими паляничками їдять абсолютно все.

Також багато різного м’яса, соуси, свіжовичавлені соки. А ще – чіча, яку роб­лять з кукурудзи або цукрової тростини. Особливо оригінальна кукурудзяна.

Ще у них дуже популярний гарячий шоколад, для нас більше схожий на какао. Туди вмочують твердий сир.

– Чи придумали вже, якою буде ювілейна, сімдесята, країна?

– Ще ні, місце поки що вакантне. Частково через те, що зараз багато країн закриті, тож навіть на два місяці наперед ми не плануємо. Ми відвідали майже всі європейські країни, залишилося зовсім трохи. Тож, можливо, це буде Європа, а може – Центральна Азія.

– Подорожувати так страшно й дорого, як більшість думає?

– Я колись теж так вважала. У першу подорож я поїхала сама, бо ніхто з подруг не наважувався. У мене не було грошей, тому частину я позичила. З цього все й почалося – з квитка та кроку в невідомість. Там зрозуміла, що це цікаво і не страшно.

Головне – мати це в пріоритетах, багато працювати, заробляти на подорожі, вчити мови, а далі все дуже просто.

– У вас є мрія відвідати всі країни світу?

– Ні, бо це дуже дорого і складно. Є багато країн, куди складно потрапити через різні військові конфлікти. І чи варто взагалі відвідувати їх усі?

Карантин не зупиняє. Як франківські мандрівники продовжують досліджувати планету (ФОТО)

У мене з дитинства так багато мрій, пов’язаних з подорожами, і всі вони приходили з казок. Мене дитиною багато що вражало, тож казки про Шехерезаду для мене прямо означали, що треба їхати на Близький Схід. А на Грецію надихали їхні міфи й легенди. Я дуже люблю читати, тож таких мрій назбиралося багато.

Тому, думаю, ми ще багато що відвідаємо. Чи будуть всі країни? Побачимо, може в 92 роки я напишу пост у Facebook, що відвідала останню країну. Але це буде нескоро.

Авторка: Ольга Романська
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні