Благодійний фонд «Схід SOS» постійно допомагає з евакуацією та соціалізацією людей з прифронтових територій. Зокрема, на Прикарпатті волонтери організації опікуються геріатричним центром у Калуші, де більшість мешканців – ВПО.
Недавно в організації вирішили допомогти стареньким, які мешкають у центрі, з доглядом стоп. Для більшості мешканців центру це перший досвід педикюру та догляду за ногами, пише Репортер.
Часто запущені випадки
Ідея подбати про стопи стареньких самотніх мешканців центру прийшла спеціалісткам з мережі центрів подології «Легка хода». Усі залучені – внутрішньо переміщені українки Дар’я Лагутіна з Мелітополя і Ольга Сажнева та Аліна Долошицька з Вугледару.
Все почалося з того, що я і Аліна поїхали в обласну лікарню до військових, щоб надати послуги з подології, – каже Дар’я Лагутіна. – Аліна і Ольга живуть у Калуші, тож зацікавилися геріатричним центром, який там є. Ми періодично туди навідуємось.
Подолог – не лікар, але й не майстер педикюру. Це скоріше проміжна ланка між косметологією і медичними послугами.
Ми не проводимо маніпуляцій, пов’язаних з медициною, не робимо операцій, займаємось стопами тільки зовнішньо, – пояснює Дар’я Лагутіна. – Але ми співпрацюємо з лікарями, до яких можемо перенаправити, порадити, до кого звернутись. Бо зі стопами може працювати флеболог, хірург, дерматолог, травматолог, онколог, ревматолог. Наприклад, при артриті й артрозі деформуються пальці, можуть один на один находити – це до ревматолога.
У стареньких мешканців геріатричного пансіонату часто є запущені проблеми зі стопами, кажуть спеціалістки. Через життєві виклики у них не було можливості дбати про ноги так, як варто було.
Читайте: “Музей відкрито на ремонт”. Як активісти евакуюють твори мистецтва з прифронтових міст
Стопа – це орган, який носить нас від першого кроку до останнього. Від здоров’я стопи залежить здоров’я всіх органів, опорно-рухового апарату. Тому ми завжди зважаємо на те, що за стопами треба доглядати, бо так ми можемо попередити майбутні проблеми з усім організмом, – розповідає власниця мережі центрів подології «Легка хода» Аліна Долошицька. – У центрі ми стикаємось з віковими випадками, які були запущені. Це грибкові ураження, врослі нігті, вікові деформації, проблеми з діабетичною стопою – те, що ми часто бачимо у літніх людей.
«Не могли спати, ховалися по кутках»
Як розповідає старша медсестра закладу Лідія Базюк, більшість мешканців пережили страшні події. Після приїзду спочатку багато хто здригався від голосних звуків. Але медсестри та персонал намагаються створити привітну атмосферу.
До мешканців приходять психологи, юристи, а також волонтери з майстер-класами і виступами. На стінах у палатах – гарні картини, які намалювали мешканці закладу. В одній з них – троє жінок, усі переселені у Калуш через війну. Поліна Гребенюк, 76-річна переселенка з Херсонщини, каже: евакуювалась понад два роки тому, адже через постійні обстріли життя не було.
Ми уже не могли спати, ховалися по кутках. Я жила на правому березі Дніпра, а на тій стороні – рашисти, – говорить пані Поліна. – Син звернувся до «Схід SOS», вони приїхали і забрали нас у Дніпро. Там були майже пів року. Нам там сказали, що в Калуші дуже гарний прихисток роблять, за європейським типом. Тож ми чекали.
Коли калуський центр відкрився, пані Поліну, її 85-літню сестру і ще сімох людей привезли сюди на постійно.
Приїхали ось Олічка, Люба, мій сусід – він позавчора помер. Тут ми як вдома, але все одно не вдома, – каде Поліна Гребенюк. – Тут дуже добрий персонал, вони нам як няньки. Бо є багато таких, хто не ходить. Приходять волонтери, були художники з краєзнавчого музею, ми малювали картини. Також приходить священник, проводить службу.
Улюбленці в палаті – двоє вгодованих котів, які спокійно сплять на пледах, вив’язаних жінками. У шафах – одяг, більшість з якого привезли волонтери уже тут, у Калуші. Бо евакуювалися люди з мінімумом речей.
Внутрішньо переміщені мешканці нічого не платять за проживання, у них вираховують 75% пенсії, а решту сплачують з міського бюджету Калуша. А от за місцевих переважно платять рідні, які не мають змоги доглядати за своїми старенькими.
За словами пані Поліни, процедури з подології жінкам подобаються – в селі, мовляв, педикюр ніколи не робили. Тож на старість приємно, коли тебе балують.
Забрали собачку, а не бабцю
Зараз у Калуському геріатричному пансіонаті мешкає 35 людей. З них 26 – ВПО, а решта – місцеві, які не можуть дбати про себе самостійно і мусять жити під доглядом. Охочих заселитися є немало, аж сформувалася черга.
З відкриття центру ним опікується координаторка БФ «Схід SOS» на Прикарпатті Ольга Ширшикова. Вона розповідає: тут гарний персонал і про мешканців гарно дбають. Але все одно люди почуваються покинутими.
У багатьох є родини, які поїхали за кордон, – каже Ольга Ширшикова. – У нас був випадок, коли сім’я приїхала і забрала собачку, а лежачу бабцю не забрали. Тому всі мешканці з обережністю впускають до себе, ти не одразу стаєш “своїм”.
Коли подологині приїхали вперше, старенькі дивувалися, що їм робитимуть процедури зі стопами. Особливо соромилися чоловіки.
Мешканці центру дуже привітні, так раділи, що ми приїхали. Вони живуть у замкненому просторі, тож будь-хто, хто приходить до них, це цінно, – пригадує Дар’я Лагутіна. – Їм не вистачає спілкування, уваги, турботи. І багато хто з них дожив до такого віку й жодного разу ніхто не робив з ногами, жодних маніпуляцій. Була жінка, яка сказала, що вперше стороння людина торкнулася її нігтів.
Читайте: Мистецтво – у безпечне місце. Як переселенці в Ужгороді та Косові розвивають культуру
Наразі подологині планують приїздити в геріатричний центр раз на три місяці – або частіше, якщо буде потреба. Також дають поради працівникам геріатричного центру, як у майбутньому дбати про стопи мешканців закладу. І залишають доглядову косметику для процедур – щоб про ноги стареньких дбали завжди.
Авторка: Ольга Романська
