Не кожна людина живе в злагоді з оточуючим світом. Кажуть, що кожний третій відчуває себе або обложеною ворогами фортецею, або загубленою тваринкою, котрій лячно.
Світ навколо строкатий і динамічний, в ньому все швидко змінюється. Дехто не встигає за світом. Закривається у своїх ілюзіях. Обмежує коло спілкування такими ж наляканими, загубленими, невстигаючими, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці у Репортері.
Таких людей можна було б лишити в спокої. Якби їх була жменька. Але їх багато, дуже багато. Зачинені у своїх фортецях, тихі-мирні під своїми віниками, вони самою кількісною присутністю впливають на наше життя не слабше за галасливих харизматів та підприємливих ділків. Вони формують попит. Вони голосують на виборах. Їх настрої враховують політики та маркетологи.
На їхні смаки та фобії зорієнтовані деякі медіа, зокрема специфічні (й при тому комерційно успішні) телеканали. Їхню «домашню мову» вивчають політтехнологи, щоби саме нею писати на біл-бордах щось на штиб «Знаю. Вірю. Зможемо» або «Почую кожного». Дехто каже, що нині вся планета переживає тиху революцію невдах.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про тяжіння до веж
Рано чи пізно це мало статися. Рано чи пізно вони мали вийти на велику громадську сцену – налякані, загублені, невстигаючі. А ще – трішки божевільні. Ті, які вірять в екстрасенсів й не вірять у те, що люди побували на Місяці. Ті, які загнані в кут очевидністю, ховають очі й вперто бурмочуть: «Вивсьврьотє…» Ніцше попереджав, що запізнення надлюдини відкриє браму колективному лузеру.
Авансцена – не його локація. Колективний невдаха готовий вийти на неї лише маючи абсолютну кількісну перевагу над сильними та успішними. Будь-який опір незалежних та вольових лякає цього мільйоноголового звіра. Але, набравши масу, він здатний задавити кожну меншість.
На авансцені колективного лузера радо зустрічають політичні спекулянти. Тому що цей мільйоноголовий невпевнений звір для них лише електорат. Вони думають, що зможуть його видресирувати. Що заспівають йому про «споконвічні звичаї», «невмирущі традиції», «справедливість», «народність» і приборкають. Що нацькують його на багатих і владних.
З технічного боку ці політичні спекулянти мають рацію. Адже ті, хто не вірить в астронавтів на Місяці, запросто повірять у масонську змову та рептилоїдів. Головне – вміло поєднати риторичні банальності про «велич і мудрість народу» з вказівками на ті місця, де злочинні рептилоїди (варіанти: масони, олігархи, буржуїни) ховають «вкрадені в простих людей» гроші.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про новорічне
Проте, це лише з технічного боку. Бо ж, пам’ятаємо: мільйоноголовий звір складається з наляканих, загублених, невстигаючих й трошки божевільних. Він марить незнаними можливостями, але миттєво впадає у паніку. Й тоді звір непередбачуваний. А ще – він одномірний (бо ж, як-не-як, колективний невдаха). Лише тільки він починає здогадуватися, що з солодкою халявою не вийшло («Хлопці, нас зрадили!»), як відразу залишає всі позиції, сцени і барикади. Елементарно тікає.
Тому революція невдах завжди повзуча. Завжди підла, обхідна і сциклива. Скільки б не копали політтехнологи мільйоноголового звіра в дупу, той не прискориться ні на йоту. Він буде визирати з-під віника, грати дурного й не рухатися. Лише тоді, коли успішні й сильні остаточно перегризуться й деградують, колективний лузер вилізе й ляже на всі суспільні позиції своїм трусливим безмежжям. Примовляючи при цьому: «То така воля Божа, бо Господь є справедливим»
Й тоді почнеться нова епоха. Котрій знадобиться не лише виправлення імен, а й весела зграя товстих партизанів.
Comments are closed.