Івано-Франківська центральна міська клінічна лікарня не спеціалізується на послугах реабілітації військовим. Для цих потреб у ЦМКЛ є 20 стаціонарних ліжок, наполовину зайнятих пацієнтами після операцій, а наполовину – бійцями, пораненими на фронті.
Все ж до кожного з пацієнтів тут шукають індивідуальний підхід і намагаються максимально відновити фізично та психологічно. У цьому допомагає фізична терапевтка Ольга Аніськовцева. Про біль і слабке розуміння суспільства проблем військових говорить зі сльозами на очах. Втім, зізнається, такі моменти дозволяє собі лише за зачиненими дверима, а з пацієнтами завжди в гарному настрої. Адже у них спільне завдання – за кілька тижнів досягти якнайкращого результату, щоб пацієнт повернувся до звичного життя, пише Репортер.
Пані Ольго, скільки часу перебувають у відділенні реабілітації ЦМКЛ поранені військові?
Переважно два-три тижні. У цей короткий період ми ставимо перед собою завдання: допомогти найбільше на певному етапі, на якому вони до нас потрапляють. Специфіка військових поранень – що це комбінована травма. Наші пацієнти потребують більш стабільної реабілітації, продовженої в часі.
Залежно від того, на якому етапі вони до нас потрапляють, залежить, яких результатів ми зможемо досягти – про наші цілі ми домовляємось одразу при обстеженні. Потім їх переводять в інше відділення чи госпіталь, де лікарі продовжують працювати в тому ж напрямку. Або додому, з домашньою програмою занять.
А найчастіше потрапляють на якому етапі – спочатку чи вже на фініші?
Буває по-різному. Одного разу був хлопець із дуже серйозним пораненням, він міг лише лежати. А від нас за три тижні уже пішов додому на милицях.
А буває, що військового прооперували, зняли шви, а до нас він потрапляє, щоб адаптуватися, відновитися в тому завданні, яке їм потрібно. Наприклад, льотчику просто змогти знову ходити – замало, йому потрібна більша активність. Тоді призначаємо вправи на витривалість, координацію, плюс відновлюємо кінцівки, щоб вони могли рухатися. А буває, що кінцівка ще перебуває в апараті зовнішньої фіксації, а ми у той час маємо працювати з іншими частинами тіла.
У випадку ампутації бійці потрапляють до нас перед протезуванням. До центрів, які займаються протезуванням, пацієнти потрапляють на тому етапі, коли кукса вже сформована. А до того людина отримує первинний протез, з яким адаптується. Наше завдання – щоб він міг легко звикнути до нього.
У кожного свої запити. Наприклад, одним із перших наших пацієнтів з ампутацією був Юрій Гапончук, то у нього був більш посилений запит, він хотів більших навантажень. Ми йшли малими кроками та підготували його, щоб він міг брати участь у спортивних змаганнях.
Читайте: Вадим Сулима: «Наступні 40-50 років буде багато роботи з реконструкціями кінцівок у військових»
Чи вдається військовим подолати фантомні болі?
Так, вони проходять повністю, якщо є поступовий і правильний підхід. Бо коли бійцям з ампутацією просто дають знеболювальні, вони кажуть, що спочатку це допомагає, а потім накриває ще більше. А коли працюєш за правильними методиками, то потреби у знеболювальних немає.
Ви працюєте разом з психологами?
Так, кожного військового оглядає психолог, а як є необхідність, то працює з ними і надалі. Хлопцям після поранення буває важко – треба перейти через біль, поганий сон, у них є свої проблеми. А ще є командна робота з військовими, яка полягає в тому, що вони підбадьорюють один одного – той, хто вже на виході, заохочує того, хто тільки потрапив до нас. Вони не дуже діляться своїми переживаннями з нами, а між собою – без проблем.
Чи часто після реабілітації хочуть повернутися на фронт?
Так, таких немало. Є такі, що дуже хочуть – і то якнайшвидше.
Таким військовим, напевно, потрібний особливий підхід?
Завдання реабілітації – якщо не можеш відновити, збережи. А зберіг – попередь ускладнення. Ми працюємо відповідно до того, що в наших силах. А якщо бачимо, що перспектива є, і прогноз дуже хороший, – працюємо, щоб він отримав максимальний результат.
Якщо людина знає, що воювати вже не буде, їй треба просто повернутися до нормального життя – користуватися транспортом, доглядати господарку в селі… Військовим, які хочуть знову сісти за кермо, треба забезпечити одні вимоги, тим, хто планує працювати будівельниками, – інші.
Буває, що для військової служби він уже не придатний, але до мирного життя повертається у повному обсязі. А ще, це неправда, що військові почуваються неповноцінними через поранення. З того, що я спостерігаю, вони просто хочуть уваги, поваги й любові. І розуміння від суспільства – але його поки що, на жаль, немає.
Читайте: Хірург з «Азовсталі» подарував музею у Калуші свою медичну форму, в якій пройшов полон
Чи готове наше місто прийняти поранених військових? Вони, напевно, діляться своїми спостереженнями щодо доступності.
На жаль, поки ні – ні з боку інфраструктури, ні з боку ставлення людей. У першу чергу, перешкодою є транспорт. Крім того, що ним важко користуватися, часто немає розуміння від водіїв, та й від пасажирів: інколи пацієнти жаліються, що довелося стояти всю дорогу.
Наші рекомендації пацієнтам, які немісцеві, – щоб вони вибирали той маршрут, який їм підходить найкраще. Ті, які потребують сторонньої допомоги, вони йдуть у супроводі, і лише там, де є доступ. А ще, їх дуже радує, коли вони сідають в автомобіль. Для них це велика радість – їхати за кермом. Тож є мотивація – він бачить, що повертається до нормального життя, і посттравматичний синдром уже набагато менший.
У вас також проходять реабілітацію цивільні пацієнти лікарні. Після яких травм чи операцій потрібне таке відновлення?
У нас кожен фізичний терапевт прикріплений до певного відділення. Моє – травматологія, я працюю з пацієнтами із заміною кульшових суглобів та іншими операціями на відновлення. Робота починається уже наступного дня після операції. А на сьомий день пацієнт уже спокійно йде по сходах. А от у неврології складніше. Після інсульту завжди потрібна реабілітація.
Часто робота реабілітологів починається ще з реанімації. Наше завдання – працювати з лікуючим лікарем. Якщо він бачить, що пацієнт стабільний, то зразу запрошує реабілітолога, який оцінює стан пацієнта і працює під час гострого періоду. А далі уже починається підгострий період, коли пацієнт потрапляє до нас у реабілітаційне відділення. Тут ми готуємо його до якогось елементу самостійності – у межах ліжка, приміщення, чи іншого обмеженого простору. А буває, що людині ніяк не допоможеш – тоді ми вчимо родичів, як за нею правильно доглядати.
Примітка: Скоро в Івано-Франківську планують відкрити повноцінний реабілітаційний центр від ЦМКЛ у мікрорайоні Софіївка, на території 0,8 га. Центр має мати п’ять поверхів і надавати повні послуги з реабілітації військовим. Зараз там ведуться будівельні роботи.
Авторка: Ольга Романська
Ця стаття продовжує серію матеріалів “Після поранення” за підтримки Платформи “Тепле Місто”.
