У них також буде Служба Божа онлайн, кошики з пасками й ковбасками, а в когось і святкові вареники. «Репортер» дізнався, як відсвяткували і ще святкуватимуть прикарпатці у США, Італії, Франції та Мексиці.
Полювання за яйцями
Лідія Грай з Калущини чотири роки мешкає в американському місті Бриджпорт, що у штаті Коннектикут. Каже, це в неї перший Великдень, коли не буде нести святковий кошик до церкви, а святитиме все сама вдома йорданською водою, яку завжди тримає у хаті.
Через карантин відправу та всі заходи відмінили. Свого пароха з української церкви у Бриджпорті люди слухатимуть онлайн.
«У Вербну неділю після відправи завжди організовували ярмарок, – розповідає Лідія Грай. – Там ґаздині продавали різні пасочки. Були й великі, маленькі, солоденькі, гарно прикрашені білковою поливкою. Усі зібрані кошти з пасок йшли на потреби церкви та громади. Цього року все відмінили. Також – свято матері, яке після Великодня традиційно організовує Союз українок Америки».
Союз Українок Америки у Стемфорді підготував Великодній подарунок – велику писанку, прикрашену вишивками з різних регіонів України.
За словами пані Лідії, попри все, кошик вона готуватиме. Паски буде пекти сама.
«Робитиму гнетінку – так у нас на Калущині називають сирну запіканку, – пояснює жінка. – Чоловік замовив у наших українців-ковбасників копчені балики й колечка домашньої ковбаси. Вони мають свій будинок з подвір’ям і там собі можуть коптити».
Ще в магазині знайшла хрін. Єдине, чого нема – молодої кропиви. Пояснює, ще її бабця навчила ставити до кошика тої зелені, бо кропива – це здоров’я. І на Великдень треба з’їсти трохи кропити, аби цілий рік усі були здорові.
Ще пані Лідія у кошик буде ладувати крашанки. Просто зварить яйця у цибулевому лушпинні. Зізнається, що дуже мріє, аби підросли онуки, й навчити їх малювати писанки.
Зараз малі будуть засвоювати американські традиції – полювати на шоколадні яйця. Їх на подвір’ї, в будинку ніби заховав Пасхальний кролик. Діти бігають з кошиками і заглядають в усі закапелки. Що більше знайдуть, то більше шоколаду зможуть з’їсти.
З французьким шармом
Хованки з шоколадними яйцями також є чи не єдиною великодньою розвагою для французів. Принаймні, Надія Джулай з Коломийщини каже, що більше жодних великодніх традицій за роки, які вона мешкає у Парижі, не бачила й не знає.
Натомість, за її словами, великодніми звичаями частину Парижу, а саме район Сен-Жермен-де-Пре, збагачують українці.
Тут є великий храм Володимира Великого, куди приходить багато українських вірян. Церкву греко-католицькій громаді надали ще у 1943 році. Щонеділі участь у богослужіннях беруть близько 250-300 людей. На великі свята, особливо на Великдень, збирається й до тисячі українців.
За словами пані Надії, на католицьку Пасху, наші йдуть до церкви, як у звичайну неділю. А от на наш Великдень дуже готуються, наряджаються та збираються.
З України передають усього домашнього, що треба до кошика – ковбаси, сир, паски. Люди у вишиванках зі своїми родинами несуть кошики до церкви. В тому районі дуже багато туристів, які завжди дивувалися побаченому.
«Усе починається ще з суботи, – розказує Надія Джулай. – З 17.00 і десь до 20.00 на вулиці отці святять партії кошиків. Приходить дуже багато людей, вони не вміщаються, формуються у групи та чекають своєї черги».
Церква там велика і має два входи. Поруч дитячий майданчик і сквер імені Тараса Шевченка.
«Цього року такого не буде, бо всі сидять вдома на карантині, – зітхає пані Надія. – Виходити дозволено лише в межах одного кілометра. Люди заповнюють спеціальний формуляр, який перевіряє поліція. Без нього й без паспорта на вулицю вийти не можна».
Як сто років тому
На ще суворішому карантині нині родина Оксани Бойчук з Калущини. Вони вже близько 20 років мешкають в італійському місті Падуя.
Жінка каже, на вулицю можна лише до магазину чи аптеки.
Зізнається, що через ситуацію з пандемією настрою відзначати Великдень не має жодного. Купили в магазині готову паску. Італійці печуть їх у вигляді хреста. Вона буває з різними начинками та поливками.
Українська церква в Падуї
«Подруга надсилала фото пасок, які печуть у Калабрії – це на півдні Італії, – розповідає Оксана. – У них є традиція пекти паску-сердечко, а всередину вони ставлять варене яйце. Його навхрест переплітають тістом, аби трималося, і так запікають».
Каже, загалом в італійців нема якихось особливих великодніх традицій, як у нас.
«Розказувала якось нашим сусідам – подружжю стареньких італійців – про наш Великдень, як ми готуємо кошик і як те все несемо до церкви, – говорить Оксана Бойчук – То сказали мені, що у них це також було, але сто років тому – мовляв, діди їхні їм розказували».
Тому для більшості Великдень – це вихідний. Старші ще йдуть на святкову відправу, потім усі сідають до столу. Готують лазанью, салати. Їм головне посидіти разом з родиною, попити вина, поговорити.
«Колись у них була ще традиція запікати молоде ягнятко, але захисники тварин дуже з тим боряться, і цей звичай занепадає», – каже Оксана.
Крім того, на Великдень усі всім дарують шоколадні яйця та вазони з весняними квітами. Заможні італійці великі шоколадні яйця замовляють напередодні, в середину ставлять якісь маленькі подарунки-сюрпризи. Це можуть бути дорогі прикраси або іграшки.
У Падуї також є українська церква й досить велика громада. На Великдень туди завжди приходили з кошиками чи маленькими пасочками.
«Є приміщення, де після відправи організовували святковий обід, – розказує Оксана Бойчук. – Столи накривали – хто що приніс. Щось організовували від церкви. Це була така маленька віддушина, особливо для жінок, які не мали змоги поїхати додому, кому не виходило потрапити до рідних на це велике свято».
Цього року все онлайн – карантин.
Попіл на чолі
Найдальше від Прикарпаття святкуватимуть Великдень франківці Ірина та Станіслав Немашкало. Вони вже 10 років живуть у мексиканському місті-куторті Канкун. Великдень святкують двічі, як і Різдво.
«На католицьку готуємо вечерю, як мексиканці, а на нашу, з повагою до українських традицій – якусь українську страву, – розповідає Ірина. – Наприклад, вареники. І з келихом вина вітаємо один одного зі святом».
Щодо місцевих традицій, то в Канкуні живе переважно молодь, яка не особливо релігійна. Для більшості Пасха – це просто вихідні дні. І є можливість піти на пляж з усією сім’єю, а потім влаштувати вечірку з барбекю біля басейну.
За словами Ірини, лише старше покоління дотримується посту та хоча б якихось традицій, які схожі з іспанськими.
«Великий піст починається в день, який називається Попільна середа, – розповідає Ірина. – Священник у церкві наносить людям на чоло хрест із попелу, що символізує пісок, тобто шлях Ісуса. А сам попіл – це спалена пальмова гілка, яку вони зберігали цілий рік з Пальмової неділі. Ці гілки дуже красиві. З них виплітають різні геометричні фігури, й засихають вони, як наш дідух. Гілки мають стояти цілий рік біля вхідних дверей будинку чи квартири – оберігати від зла».
У Страсну п’ятницю на вулицях влаштовують театралізовану Хресну Дорогу, а у суботу є традиція спалювати фігурку Іуди за те, що він зрадив Христа.
На Великдень мексиканці також дарують одне одному шоколадні яйця, загорнуті в різнокольорову фольгу, й шоколадних кроликів. Потім роблять святкову вечерю з запеченим м’ясом, салатом і вином. Для дітей так само ховають яйця.
Наші в Мексиці. Франківці Ірина та Станіслав Немашкало про новорічні традиції нащадків майя (ФОТО)
Після Пасхи починається Великодній тиждень – Semana Santa. Дітям це ще сім днів канікул. Дорослі теж беруть собі відпустки. В цей період зазвичай у готелях багато гостей із різних регіонів Мексики.
«Але зараз усі готелі закриті, хоч у нас все спокійно, – говорить Ірина Немашкало. – Офіційно карантину немає, але всі самоізолювалися й сидять вдома, більшість просто лишилася без роботи».
У Канкуні мільйон людей зайняті в туризмі. Аптеки, лікарні, заправки, магазини – працюють у звичайному режимі. У Мексиці жартують, що в них лише пиво – Corona, а от коронавірусу нема.
За статистикою в країні захворіли до 3000 людей, а населення – 110 мільйонів. А от у США хворих – понад пів мільйона.
Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.