«Головна робота піхотинця – копати. Чим глибше, тим краще», – говорить 27-річний військовий однієї з рот оперативного призначення 13 бригади НГУ «Хартія» з позивним «Гуцул».
У війську він уже шість років. Каже, вся молодість пройшла в армії. Спершу у 2017 році проходив строкову, потім був контракт. Після його закінчення трохи більше року побув вдома. А потім був лютий 2022 і «Гуцул» одразу пішов на війну, пише Репортер.
Дронова війна
За ці чотири роки він воював у кількох бригадах ЗСУ, а тепер у 13 бригаді НГУ «Хартія». Тут він єдиний «Гуцул». Позивний вибрав собі сам, бо родом з Закарпаття.
У «Хартії», каже, йому найліпше і забезпечення – топ. А він має, з чим порівняти. «Гуцул» – піхотинець.
«Риємо, окопуємся. Так і день піхотинця проходить, – розповідає військовий. – Сидимо, відпочиваємо, п’ємо чай, обідаємо. Ну, все як у звичайних людей, тільки копаємо багато. І взимку також. Земля промерзає лиш на якихось 30 сантиметрів, а ми копаємо глибше».
Вийти на поверхню взимку майже неможливо. Влітку, коли зелено, могли спокійніше виходити, як нема дрона.
«Є дрон, сидиш там. Він може цілими днями над тобою висіти, – говорить «Гуцул». – Помітив тебе дрон, значить, все – починається двіж. Їхні дрони атакують цілодобово – наші прилітають на протидію. Зараз дронова війна».
Доля визначила бути тут
Найдовше на позиції «Гуцул» був місяць. Для нього це нормально, а комусь забагато.
«Не у всіх однакові голови, – каже військовий. – Але краще ми довше посидимо, бо ситуації всякі відбуваються. Тим більше зараз дуже тяжко зайти на позиції і вийти з них. Взимку завозять бронею, а влітку бувало, що й 15 кілометрів пішки йшов».
Читайте також: «Я в цивільному житті себе не бачу»: історія Дикого з бригади «Хартія»
Перебути той місяць «Гуцулу» дуже допомагала підтримка рідних. Він завжди з ними на зв’язку, коли є можливість. Розповідає, що дуже гріють посилки з дому з різними закарпатськими смаколиками.
«Як відпускають додому, то з сім’єю проводжу час і відновлююся трошки психікою, – розказує «хартієць». – Буває, моральний стан такий собі, а приходиш додому… Вдома то є вдома. З сім’єю, з дітьми, з близькими – забуваюся».
Після війни «Гуцул» просто хоче жити те цивільне життя, яким жив до вторгнення – бути з сім’єю та спокійно працювати. До війни він був будівельником.
«Усі мої колишні друзі зараз за кордоном, усі повтікали, а мені доля визначила бути тут, – каже військовий. – Я з ними не спілкуюся. Я так вирішив для себе, що нема змісту».
На війні у нього з’явилися нові друзі – побратими.
«Ми дружна сім’я, бо ж в одному котлі варимося», – усміхається «Гуцул».
Одна проблема є завжди – вода
Між завданнями «хартійці» постійно тренуються. За словами «Гуцула», дуже важливо напрацьовувати все до автоматизму.
«Наприклад, ріжок закріпити на автомат, перезарядити його, турнікет швидко накласти. І чим швидше, тим краще, – пояснює військовий. – Руки забувають ці рухи, тож постійно треба повторювати».
Читайте також: «Ви ще не доїхали, а ми вже вилетіли». Як франківець Володимир Мірчук очолив ББС «Лава» в корпусі «Хартія»
На початку вересня 2025 року «Гуцул» отримав поранення. Вони з побратимом потрапили під мінометний обстріл. Каже, повезло, що руки й ноги були цілі, тож самі вийшли.
«Вколов обезбол і пішли самі, аби не ризикувати хлопцями з евакуацією, – пригадує «Гуцул» – Десь пів дня виходили. З однієї позиції швиденько дійшли до другої. Але там нас «спалили», довелось перечекати до обіду. Потім нас таки евакуювали з крайньої точки».
«Гуцул» пройшов лікування, реабілітацію і лиш два тижні тому повернувся на службу. А побратим, що був тоді з ним, ще лікується.
«Як приїхав, тяжко було. Прокидався вночі і думав, що я вдома, але не вдома, – розповідає «хартієць». – Першу ніч взагалі було тяжко, другу більш-менш, а потім звик знову до цієї двіжухи».
Зараз «Гуцул» вивчає ази керування наземними роботизованими комплексами й хоче переводитись туди. Каже, буде доставляти хлопцям усе, що треба, а він знає, що саме треба піхотинцю на позиції.
«Ну, найбільше, – водичка, – говорить військовий. – Снікерси, солодощі присилають, сигарети. Всього в принципі вистачає, а оце одна проблема завжди – вода. Бо коли її скидають з дрона, то половина розбивається. І через це завжди проблема. Літом було особливо тяжко, а взимку снігу натопив, прокип’ятив – і вже можна пити».
«Хартієць» хвалиться, що дуже швидко вчиться, схоплює, бо йому це подобається. Сів за пульт і з першого разу все ідеально вийшло.
«Ще тиждень-півтора повчимося і, думаю, буду виступати на позиції й відвозити хлопцям що треба», – додає «хартієць».
Авторка: Світлана Лелик
