Наступного року в Україні відзначатимуть 140 річницю жіночого руху. Саме у Станиславові 8 грудня 1884 року українські феміністки зібралися вперше. Тож на 2024 рік уже готують події та проєкти, які познайомлять з тим, які здобутки має жіночий рух з того часу.
А в ідеалі – підштовхнуть до більших змін, пише Репортер.
«Товариство руських женщин»
Жіночий рух на теренах Галичини і всієї України започаткувала письменниця Наталія Кобринська, яку називають однією з перших українських феміністок. Вона народилася у селі Белелуя на Снятинщині у родині греко-католицького священника.
Наталія Кобринська здобула добру освіту, багато подорожувала і навчалася за кордоном. Крім української, вільно володіла польською, французькою, німецькою та російською мовами. У своїх публіцистичних та художніх творах пропагувала ідеї рівності між чоловіком та жінкою, важливість освіти для дівчат.
Читайте: Як 100 років тому жінки у Галичині за себе боролися (ФОТО)
Тож у листопаді 1884 року Наталія Кобринська, за підтримки Ганни Павлик та Людмили Драгоманової, провела у Станиславові, на площі Ринок, 6, установчі збори «Товариства руських женщин» (у значенні – русинських). Там були видатні діячки та діячі того часу, зокрема й Іван Франко. А 8 грудня відбулися перші збори організації, на які до Станиславова приїхали близько сотні жінок із різних міст та сіл – переважно з Галичини. Наталія Кобринська стала першою головою товариства, її заступницею обрали Аделю Желехівську.
Організація планувала видавати часопис, та після того, як її залишила засновниця, більше займалася благодійністю. Наталія Кобринська тим часом вела активну громадську діяльність, зокрема організувала збір підписів за право дівчат навчатися у гімназіях та університетах. А також разом з Оленою Пчілкою заснувала альманах «Перший вінок» – антологію творів, написаних жінками. А згодом відкрила видавництво «Жіноча справа». Частину свого життя Кобринська прожила у Львові, а частину – у Болехові, де й померла 22 січня 1920 року.
Тим часом «Товариство руських женщин» відкрило у Станиславові дівчачий навчально-виховний заклад. А у 1922 році перейменувало себе на «Товариство українських жінок». Його головою тоді була громадська та культурно-освітня діячка Меланія Грушкевич.
У 1932 році «Товариство українських жінок» увійшло до «Союзу українок», найбільшої на той час жіночої організації Галичини з центром у Львові. У 1934 році організація провела у Станиславові «Конгрес українського жіноцтва».
Там були понад 10000 (!) жінок – і не тільки з заходу України, але й з країн Європи та Північної Америки.
Згодом у 1938 році польська влада заборонила на кілька місяців діяльність «Союзу українок». А у 1939 році його ліквідували совіти. Відновилася організація аж 1989 року у Львові.
Щоб пам’ятників було порівну
Інформаційна кампанія щодо 140-річчя українського жіночого руху уже стартувала. Її ініціювали дві сестринські організації – «Центр гендерної культури» та ГО «Бюро гендерних стратегій і бюджетування». Кампанія триватиме протягом всього 2024 року. Повний список подій ще не узгодили, поки що це на рівні обговорення. Усі охочі можуть залишити тут свої пропозиції.
Але вже є деякі напрацювання. Наприклад, 1 грудня відбулася презентація гри «Неймовірні». Її розробили у межах проєкту «Жінка для жінки». Гра присвячена історії українського жіночого руху. Відповідати на запитання квізу можна як самостійно, так і групою.
Також планується онлайн та офлайн виставка «Неймовірні» про роль жінок в історії України. У виставці візьмуть участь 70 електронних артоб’єктів, створених у різних техніках – графіка, живопис, електронна інсталяція, фотографія, відео тощо. Кожен артоб’єкт буде присвячений одній жінці в історії Україні, яка зробила вагомий внесок для розвитку жіночого руху, культури, науки, спорту.
Наші заходи спрямовані на широке коло. Звісно, на молодь, а також вчительство, людей, які приймають рішення, медіа – тих, хто формує громадську думку, – розповідає очільниця ГО «Центр гендерної культури» Тетяна Ісаєва. – Питання жіночої історії – комплексне. Бо часто проблема, яка вважається жіночою, є проблемою всього суспільства.
Також організаторки кампанії заохочують створювати відеоінтерв’ю з місцевими діячками та екскурсії місцями, присвяченими історії видатних жінок. Як каже Тетяна Ісаєва, кожне місто чи село може похвалитися мешканкою, про яку варто розповісти.
Читайте: «Сильний, потерпиш». Як гендерні стереотипи заважають чоловікам дбати про здоров’я
Ще серед ідей – провести Конгрес українських жінок в Івано-Франківську, як це робили у 1934 році.
Наша глобальна мета дуже амбітна і ми розуміємо, що досягти її повністю не вдасться, бо зараз війна, – каже Тетяна Ісаєва. – Але хотілось би призвести до системних змін у суспільстві. Щоб ми не говорили про лише жіночу історію, а щоб історія порівну складалася з жіночих і чоловічих імен, щоб пам’ятників було порівно – чоловічих і жіночих. Щоб рішення приймалися не тільки чоловіками, а й жінками.
За ініціативи ГО «Центр гендерної культури»та ГО «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» розробили Меморандум щодо відзначення важливої дати, який вже підписали меморандум 80 організацій з різних регіонів України. Організацій з Прикарпаття там поки немає, але ще можна долучатися.
Активістки підштовхують зміни
За словами Тетяни Ісаєвої, український жіночий рух зараз активний і спонукає до важливих змін у країні.
Ще десь п’ять років тому я говорила, що українського жіночого руху немає, є лише окремі жінки, яким болить ця тема та які хочуть щось змінити, – каже Тетяна Ісаєва. – Сьогодні я кажу, що рух у нас є і він достатньо активний та впливовий. Може, є нестача ресурсів, може, це зараз не в пріоритеті, бо на першому місці допомога військовим та переселенцям. Але мені б хотілося, щоб боротьба за права жінок завжди була на часі.
Як розповідає очільниця «Центру гендерної культури», останнім часом відбувся значний поступ у боротьбі за права жінок. Зокрема, Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію – міжнародний документ, який запобігає насильству проти жінок. Також скасували наказ міністерства охорони здоров’я України, за яким жінкам забороняли працювати у більш як 45 професіях, які вважалися «шкідливими». Зокрема, через цей наказ українських бійчинь часто записували як кухарок у ЗСУ, хоч вони насправді воювали на рівні з чоловіками.
А ще – прийняли зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який українські феміністки лобіювали протягом восьми років.
Це фундаментальний закон, який є наскрізним. Він проходить через усі сфери життєдіяльності суспільства. На ньому вже вибудувані інші закони й укази стосовно гендерної політики, – каже Тетяна Ісаєва. – А за ратифікування Стамбульської конвенції ми підписали дві петиції – двічі зібрали по 25 тисяч підписів. А ще були внесення змін до Закону України, де йдеться про сексизм у рекламі. Можна сказати, начебто жіночий рух стоїть осторонь, бо ж закони приймає Верховна Рада. Але ми намагаємось системно впливати на ці рішення. Тож вони є результатами системних дій жіночого руху.
Жіночий рух у Франківську
На Прикарпатті діє не одна організація, націлена на допомогу жінкам. Зокрема:
- ГО «Д.О.М.48.24» – організація, заснована у 2015 році переселенкою з Донбасу Наталією Вишневецькою. Допомагає внутрішньо переміщеним і місцевим жінкам у боротьбі з домашнім насильством, у саморозвитку, пошуку роботи та нових навичок. Діє в Івано-Франківську та Калуші.
- Ініціатива «Дівчата творять» – спрямована на підтримку творчості та саморозвитку жінок, секспросвіту та підтримку. Засновниця – франківська поетка та громадська діячка Ольга Новак. Серед іншого, тут організовують кіновечори та вечори жіночої поезії.
- «Жіночий клуб Вершин» – об’єднання жінок, де допомагають зі саморозвитком. Заснувала його франківська депутатка Мар’яна Вершиніна. Тут для учасниць проводять майстер-класи, тренінги, допомагають з відкриттям власної справи й пошуком психологічної допомоги.
- ГО «Дружина воїна» – франківська організація з підтримки жінок, чиї чоловіки служать у ЗСУ. Дружини військових разом плетуть сітки, продають випічку для збору коштів, організовують жіночі автопробіги та допомагають одна одній у важкий час. Заснувала франківка Тетяна Фреїшин.
- Жіноча студія «Натхнення» – творчі курси, що заснувала франківська письменниця Ольга Андріяшко. Тут жінки вчаться розкривати свою творчість, креативити і краще пізнавати себе. Крім літературних курсів, тут проводять воркшопи з креативного писання, створюють власні календарі та інше.
- Простір «Вільна» – тут проводять майстер-класи, допомагають з працевлаштуванням та психологічною підтримкою. Також можуть посприяти з пошуком роботи, житла чи направити до юристів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Такі простори створені по всій Україні, один з них – в Івано-Франківську.
- Благодійна організація «Час добра та милосердя» – допомагає соціально незахищеним верствам населення Івано-Франківської області, але переважно – самотнім матерям і багатодітним родинам. Заснувала франківська волонтерка Валерія Кушніренко. Також тут діє «Прихисток для матері та дитини».
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.