Історія Статті Фото

У пошуках раю. Софія Яблонська – перша українська кінооператорка та фотографиня, що об’їхала світ (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Нині вона була б зіркою соцмереж. На її лекції збиралися б усі охочі до екзотики й гострих вражень. Тубільці острова Бора-Бора назвали її «Теурою» – червоною птахою.

Натомість нечисленні українці знають її як Софію Яблонську – першу українську жінку-кінооператора та фотографа, яка здійснила навколосвітню подорож, пише “Репортер”.

До Марокко через Париж

Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в родині священника в селі Германів (нині Тарасівка) на Львівщині. Батько залишив відчутний слід в її житті. «Тату, я тобі належу, – писала Софія згодом. – Тобі, що дав мені життя і пізніше повернув мені його двічі». Отець Яблонський був суперечливою постаттю. Мав жорсткий характер, часто конфліктував з селянами, однак неод­норазово рятував їм життя. Свого часу вивчав медицину і займався лікуванням.

Дівчина навчалась у драматичній студії та мріяла про акторство. Паралельно закінчила торговельну школу у Львові. За допомогою брата з 1925 року успішно керувала двома кінотеатрами у Тернополі, а на відкладені кошти 20-річною поїхала до Парижа. Там швидко опанувала кінокамеру й фотоапарат, мріяла навчитися знімати кіно.

А ще у Франції Софія працювала манекенницею. У богемному середовищі художників і літераторів зацікавилася подорожами. Першим пунктом обрала Марокко. На замовлення французької кінокомпанії поїхала туди знімати документальний фільм.

З бабусиної скрині. Як сучасна мода на вишиваний одяг прийшла в міста ще 100 років тому (ФОТО)

Їдьте в Африку!

Усе побачене Софія описувала у репортажах до журналу «Нова хата», які викликали неоднозначну оцінку галичан. Одні захоп­лювалися її фотозвітами й відчайдушністю, інші вважали таку поведінку непристойною.

Ці репортажі стали основою для книги «Чар Марока», яка вийшла у Львові у 1932 році. «Араби – фанатичні, примітивні, безжурні діти! Єдина їх мораль – це викрасти у життя якнайбільше радощів, завдати собі якнайменше труду та не вірити в іншого Бога, як Аллаха та його пророка Магомета» – писала Яблонська.

На вулицях Маракешу вона бачила виступи ковтачів вогню, гадюкоїдів і народних байкарів. Їй навіть вдалося виграти в шахи у знатного каїда* та отримати за це перстень. Той довго не міг повірити, що поступився жінці, а не переодягненому чоловікові. Він же показав Софії свій гарем із семи жінок і навіть хотів подарувати їй одинадцятирічну танцівницю.

У мандрах траплялися й небезпечні пригоди. Наприклад, дівчина мало не загинула у Сахарі. «Нагрітий мотор до болю пече ноги, вітер сипле у легені піском, а розпечена сонцем фарба на авті тріскає й лущиться», – так вона описувала переїзд через пустелю.

Яблонська критикувала натовпи туристів, які хизувалися фотографіями на верблюдах, та дивувалася песимізму й зневірі європейців. Їм вона радила: «Ну, коли справді життя вам нецікаве, важке, коли не добачуєте в ньому ні приваб, ні цілі – так виберіть собі оцю: Поїхати в Африку!».

Даунтон по-галицьки. Як поводилися під час застілля 100 років тому

Малюк за всі гроші

Окремою сторінкою став Китай, описаний у книзі «З країни рижу та опію» (1936). Тут доводилося терпіти багато побутових незручностей. Про невеликий готель в місті Амі-Чау вона писала: «Господар усе змобілізував на мої послуги: мухи, комарі, блощиці, несвіже м’ясо на вечерю, злодіїв опівночі, музику та гамір до досвітків, одне слово, усе за винятком єдиної приємности, на яку я покладала стільки сподівань, – гарячої купелі».

Та попереду було ще гірше – на спорожнілих вуличках міста на неї зненацька почало падати каміння. «Я старалася йти якнайповоліше та не проявляти найменшої уваги ні здивування, хоч уся бунтувалася проти цієї зрадницької боягузкости китайців та їх підступної атаки», – згадувала Яблонська. Згодом вона змінила свою думку й відзначала привітність, працелюбність, відвертість і навіть дитячу наївність селян.

У місті Юнан-Фу мандрівниця спостерігала «модерні» головні вулиці, набиті різними «дешевими цяцьками» та американськими товарами. Натомість на бічних вуличках жив старий Китай: «Там у навстіж відкритих крамницях китайці чешуть бавовну, прядуть, тчуть полотна, шиють традиційний синій одяг, виробляють з міді посудину, із срібла та золота – перстені та браслети, із заліза – ножі, топорі, з дерева – відра та грубезні, щільні домовини, крізь які не тільки мерлець, але навіть його дух не втікне».

Софія з чоловіком Жаном Уденом

На вулиці Софія стала свідком того, як згорьована мати продавала власну дитину, вихваляючи, що та невибаглива та здатна по кілька днів голодувати. І не втрималася… Купила малюка за всі гроші, що мала в кишені. З того часу вона оминала подібні торги, боячись що невдовзі її оселя наповниться бездомними дітьми та їхніми матерями (щоб було кому доглядати).

У Китаї Яблонська навчилася витривалості й фаталізму. А ще – професійної спритності. Тільки завдяки хитрощам їй вдалося зняти фільм з життя провінції Юньнань.

«Заки я веліла розставити апарат перед собою, повтікали всі живі істоти, мовби перед злим духом. Тільки здалека, та й то поховавшися, завзято гавкотіли пси», – описувала вона. Коли вперта операторка вчергове влаш­товувала засідку, китайці просто зупиняли худобу, повертали в інші закутини чи спокійно йшли пити чай. Тому Софія відкрила бутафорну крамницю з продажу автомобілів і літаків (!), з вітрини якої потайки знімала перехожих, каравани, похід засуджених і навіть весільну та похоронну процесії. Короткі фільми здивували компанію «Індокитай-Фільм», адже раніше відзняти такий матеріал не вдавалося нікому, тим більше жінці.

Карта навколосвітньої подорожі Яблонської

Здається, вона не знала страху. Не боялася потрапити у полон до охочих отримати за неї викуп. Під час повені на своєму човні врятувала старого китайця та дитину. Тоді ж прихопила дівчинку, яку батьки залишили у затопленій будівлі. Будучи доволі самовпевненою, почала вживати опіум і щовечора викурювала одну чи дві люльки. У джунглях Лаосу ходила на нічні полювання на тигрів. Мало не померла від малярії та укусу бананової гадюки.

Незручності й перешкоди лише збільшували її спрагу до мандрів. Яблонській вдалося зняти побут населення Марокко, Єгипту, В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Австралії, Нової Зеландії, Малайських островів, Яви та Балі, Таїті, Північної Америки. Ніби підсумовуючи, вона зазначала: «В моїх мандрівках, з краю в край, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї».

З Україною в серці

На сторінках її книг часто зустрічаються згадки про Україну. Описи подорожей переплітаються із спогадами дитинства. Навіть свого чоловіка, французького дипломата й бізнесмена Жана Удена, вона жартома називала Іваном. Подружжя 13 років прожило в Китаї, після чого повернулося у Францію. Виховали трьох синів. У 1939 році разом відвідали Галичину.

Софія ніколи не забувала українське коріння і навіть подвір’я своєї оселі у Китаї засадила соняхами й мальвами. Під час мандрівок зав­жди доводила різницю між українцями та росіянами, малюючи карту України та її сусідів.

Смак об’єднує. Як мріяли, спілкувалися і кавували 100 років тому

«Ці всі пояснення я знаю краще, як молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування» – стверджувала вона.

Софія Яблонська загинула в автомобільній катастрофі 4 лютого 1971 року, залишивши нам унікальні відеокадри та світлини про світ, якого вже нема.

Авторка: Оксана Дрогобицька
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів: