Втрата дому — це глибокий емоційний удар. Війна впливає на психологічне здоров’я: вимушені переселенці відчувають порушення сну, втрата концентрації, прагнення ізолюватися.
Психологічна допомога, арттерапія, музичні практики та волонтерство допомагають переселенцям справлятися зі стресом, відновлюватися та знаходити відчуття дому навіть у новій реальності.
Це спільний матеріал медіа «Точка Сходу» та «Репортер» про те, що допомагає переселенцям знаходити ресурси для психологічного відновлення під час війни.
«Мій дім завжди мав уособлені риси»
Тетяна Переверзєва — переселенка з Авдіївки, завідувачка народного музею історії міста. Сьогодні вона мешкає на Київщині та допомагає громаді єднатися в умовах евакуації. Проводить зустрічі з дітьми та дорослими, розвиває культурні проєкти й розповідає українцям про традиції свого міста. Зокрема про Авдіївську кашу, що є елементом нематеріальної культурної спадщини України.
24 лютого 2022 року жінка їхала до столиці на день народження онука. Зворотний квиток до Авдіївки був на 2 березня, але повернутися додому їй вже не судилося.
Читайте: Втеча в нікуди. Як люди з прифронтових територій знаходять дім на Прикарпатті
Жінка зізнається, зараз особливо важко дивитися сюжети про евакуацію людей з прифронтових територій.
Я розумію стан цих людини, і мені дуже сумно, коли бачу ці кадри. Моє ставлення до дому було теж завжди як до рідної людини. Мій дім у мене теж завжди мав уособлені риси. Зараз я відчуваю сум та водночас огиду, бо дім нині в окупації.
Колективний біль і відчуття втрати
Особливо гостро Тетяна відчула біль, коли Авдіївка опинилася на межі окупації взимку 2024 року.
Я була на семінарі в цей час у Польщі. І, чесно кажучи, навіть той семінар пам’ятаю тільки візуально. Я просто сиділа і думала про Авдіївку. Бо відкриваєш телефон, а там Авдіївка, Авдіївка… Я колись переживала смерть близької людини, коли ти сидиш біля її ліжка і розумієш, що вона йде, і ти нічого не можеш зробити. Таке приблизно було відчуття, коли росіяни окупували Авдіївку.
Ще у 2019 році, після років життя під обстрілами, психологічне здоров’я Тетяни погіршилося. Тоді довелося звернутися до лікарів.
Я лікувалась. Була нервово збуджена, майже перестала спати. Тоді у мене було медикаментозне лікування і фізичні вправи на розслаблення. А ментальне здоров’я? Це моя особиста практика: допоможи тому, кому гірше за тебе.
Це й досі допомагає жінці триматися. Тетяна з 2022 року багато працювала та волонтерила, і ця активність досі допомагає їй упоратися емоційними труднощами й станом тривоги та невизначеності. Вона продовжує працювати з дітьми в «Пласті», організовує культурні поїздки, де розповідає про Авдіївську кашу.
Роби щось — і тобі буде легше, — радить вона. — Іди в город, зроби ремонт у квартирі, поклей шпалери, помий вікна. Робота дає сили.
Тетяна зізнається: вона виросла в часи, коли внутрішні проблеми «лікували» або обіймами, або роботою. Тому активність стала її способом долати труднощі.
Нове відчуття дому
Пережити втрату дому — означає опинитися в реальності, яку важко пояснити тим, хто цього не відчув. Коли Тетяна ділиться власною історією, співрозмовники, буває, не стримують емоцій.
Для неї очевидно, що навіть у випадку повернення до рідного міста все вже не буде колишнім.
Такого дому як в Авдіївці точно не буде. Навіть якщо я повернусь, той дім вже не буде таким. І новий — не такий. Зараз я живу в гарних умовах, в орендованій квартирі. Але коли я повертаюсь звідкись, не можу сказати, що повертаюсь “додому”. Не можу вимовити цього.
У перші дні після втрати дому Тетяна відчувала глибоку порожнечу. Те, що раніше приносило радість — готування страв, запрошення гостей — тепер зовсім не цікавило. Вона прагнула ізолюватися від людей і від звичних справ. Лише з часом, пройшовши всі стадії прийняття, ці прагнення поступово ослабли.
Зараз вона поволі відновлює старі традиції сімейних та дружніх обідів. Бо для себе вирішила, що найважливіше — це люди, які поруч.
Читайте: «Почати з нуля — і стати сильнішими»: як переселенці перетворюють виклики на нові можливості
Від гуманітарної допомоги до терапії
Попри те, що досвід втрати дому унікальний і болісний для кожного, важливо не залишатися із цим наодинці. В Україні поступово з’являються простори, де переселенці можуть отримати не лише гуманітарну допомогу, а й психологічну підтримку, знайти нове коло спілкування й відчути, що вони не самі.
Саме таку роль виконують регіональні хаби. В Івано-Франківську одним із центрів, який став опорою для сотень маріупольців, є «ЯМаріуполь». Тут допомагають не лише з побутовими потребами, а й дбають про емоційне відновлення людей, які змушені були залишити свої домівки.
Ми видаємо маріупольцям гуманітарну допомогу – продуктові набори, засоби гігієни. Це дуже суттєво, знаю по собі, – розповідає в.о. голови центру Вікторія Танчик. – Також у нас є побутовий центр. Тут маріупольці можуть отримати послуги перукаря, швачки, скористатися пральнею тощо. Також можна відвідати лікаря, віддати дитину в наш дитсадок, отримати різні консультації.
Віднедавна центри «ЯМаріуполь» започаткували новий проєкт – з допомоги тим маріупольцям, які виїхали за кордон. Зараз вони можуть в режимі онлайн отримати послуги фахівців ЦНАПу, психологів, юристів. З часом перелік планують розширити.
Читайте: «Добрий день, еврібаді»: як родина маріупольців робить у Франківську шеврони й патчі
Також відвідувачі центру плетуть сітки для військових, співають у хорі «ЯМаріуполь», відвідують культурні заходи, наприклад до дня міста Маріуполя, який відзначають у вересні.
Важливий напрямок роботи центру – психологічна допомога мешканцям Маріуполя, яким через війну довелося вимушено переїхати на Прикарпаття. Крім особистої роботи з фахівцем, для всіх охочих двічі на тиждень влаштовують заняття з арттерапії. Окремі зустрічі – для дітей, з дитячим психологом.
Терапія зі звуками моря
Днями у центрі «ЯМаріуполь» пройшла година звукотерапії. Близько десятка учасників різного віку зайняли свої місця на килимках та з заплющеними очима розслабилися під звуки спеціальних тибетських чаш, бубнів та інших незвичних інструментів. Спочатку звуки нагадують море, потім – інші голоси природи. У кожного учасника – свої асоціації.
Я ніби потрапила у дитинство, згадала бабусю. З першої нотки одразу почула шум моря, – каже переселенка з Маріуполя Наталія Турська, яка прийшла на сеанс з донькою. – Бо у Маріуполі місце сили – це море, його нам у Франківську дуже бракує. Ми ходили на річку, озеро, але звук там інший. Інколи я вмикаю собі на телефоні шум моря.
Заняття влаштувало подружжя з Миколаєва – ветеран ЗСУ Артем Корольов та його дружина Наталія Корольова, на запрошення психологині центру Лілії Борисової. За словами Артема, займатися звукотерапією вони почали десь три місяці тому, коли у нього почалися проблеми зі здоров’ям через перебування на фронті. Тоді помітили, що лікування звуками допомагає.
Колись я ходила на звукотерапію, мені дуже подобалося. Потім, коли чоловік повернувся з війни, вирішили купити таку спеціальну чашу, – розповідає Наталія Корольова. – Спочатку використовували лише для відновлення чоловіка, надіялися, що це зцілить його суглоби. І дійсно, йому зараз набагато краще. Тому ми почали запрошувати людей на ретрити, виїзні сесії, щоб допомогти іншим.
Зараз українці живуть у стані напруги. Це й не дивно, але вміти розслаблятися – дуже важливо.
Звуки, вібрація через ці спеціальні інструменти, допомагають розслабитися. Якщо цим займатися регулярно, можна пропрацювати багато тривог, страхів, – каже психологиня. – Підсвідомо люди бояться психологів. Починаються внутрішні блоки: про травми треба буде говорити, згадувати. Тому я стараюся влаштовувати менше лекцій, а більше – помалювати, послухати. Інколи люди починають згадувати як було в Маріуполі, дитячі спогади. Проговорюють болісні моменти, але це спливає автоматично. Вони одне одного підтримують. Тому болісні спогади частково опрацьовуються.
Також допомагає спів, розповідають учасниці хору «ЯМаріуполь». Його започаткувала франківська хормейстерка Любов Терлецька у 2022 році, під час підготовки до фестивалю «Коляда на Майзлях». Учасницями стали не лише маріупольки, а й переселенки з інших міст. Зараз хор бере участь у багатьох подіях по всій області.
Люба Терлецька нас згуртувала. Жоден психолог мені так не допоміг, як вона, – каже Наталія Турська. – Ніхто з нас не мав музичної освіти, я взагалі у Маріуполі працювала інженером-енергетиком. Зараз у нас за рік по 100 концертів. Ця згуртованість, підтримка, яку ти відчуваєш у хорі, мене зцілила.
Читайте: «Віримо, що повернемось додому». Як у Франківську центр «ЯМаріуполь» допомагає своїм
Від невизначеності – прогулянки і донати
За словами Лілії Борисової, люди, які виїхали з окупації чи з прифронтових територій, стикаються з багатьма психологічними проблемами. Це і панічні атаки, і порушення сну, і підвищена тривожність. Щодо посттравматичного стресового розладу (ПТСР), яким українців лякали на початку повномасштабного вторгнення, то він є не у всіх. Та всі психологічні виклики можна побороти під час роботи зі спеціалістом.
А взагалі універсальна порада – налагодити сон, збалансувати харчування – дати собі фізіологічний мінімум. А потім уже – послухати музику, погуляти, виїхати за місто. Це все прості поради, нічого надзвичайного, – говорить Лілія Борисова.
Особливо важко старшим людям. Вони все життя працювали, щоб отримати квартиру, пенсію, стабільний побут, а потім усе втратили через війну. А починати спочатку в такому віці вже важче.
Дуже багато літніх людей, коли приходять до нас малювати картини, вивчати мови, танці, кажуть, що прожили все життя, але не мали на це часу. І потрібно було пережити такі страшні події, щоб спробувати цьому навчитися, – розповідає Лілія. – Взагалі, у терапії важлива й індивідуальна робота, і групова. Нас усіх вчили не боятися, не скаржитися, заблоковувати негативні емоції. А війна показала, що, якби не було агресії, ми б не встояли, якби не було страху, ми б не ховалися від обстрілів й не вижили. Так само і під час групової терапії: людина бачить, що іншим теж притаманні різні емоції, і це нормально.
Також під час роботи з психологом цінною є можливість пожалітися на життя і проблеми. Це теж «розкіш», яку доросла людина не часто може собі дозволити.
Зараз ті, хто виїхав у перші роки вторгнення, переживають невизначеність. Бо ж ніхто не знає, коли й чим завершиться війна та чи вони зможуть колись повернутися додому. Впоратися з цим теж допоможуть звичайні речі.
Читайте: «Від нас теж залежить, чи буде у військових ПТСР». Як правильно спілкуватися з ветеранами
Треба приймати сьогоднішній день. Ти можеш дихати, погуляти, задонатити, плести сітки, включити комедійний фільм, – говорить Лілія Борисова. – Донатити й волонтерити – дуже важливо, бо дає відчуття хоч якогось контролю над ситуацією. Коли плетеш сітки, розумієш, що допоможеш врятувати чиєсь життя. А донатиш на дрон – це вб’є хоч одного москаля. Це допомагає вплинути хоч на щось у невизначеній ситуації.
Найкраще — поєднання психотерапії й лікування
Лікарка-психіатриня Маргарита Лазєчна підкреслює, що перший крок для переселенців — спілкування з психологом. Якщо ж є підозра на серйозні розлади, пацієнтів скеровують до психотерапевтів та психіатрів.
Є дві категорії людей, які шукають допомоги. Одні сподіваються на швидкий ефект від антидепресантів:
Вони думають, що я призначила таблетку, вони її випили — і все одразу стане краще. Ні, такого не буде, — пояснює фахівець.
Ліки працюють поступово, набираючи ефект м’яко, без різких змін, і лише в поєднанні з психотерапією дають результат.
Інші, навпаки, довго відвідують психолога, не бачать помітного прогресу, але категорично відмовляються від медикаментів.
Психолог стимулює працювати з собою, змінювати мислення і навчатися жити в нових реаліях, — каже експерт.
У комплексі психотерапія та медикаментозне лікування допомагають людині усвідомити проблему і поступово відновлювати себе після переселення.
За її досвідом, часто люди соромляться звертатися за допомогою через виховання у радянські часи.
До мене підходять і питають: “А ніхто не дізнається, що я у вас був?” Ні, ніхто. Це анонімно, інформація закрита, — підкреслює спеціалістка.
Лікарка наголошує: не варто замовчувати свій біль. Психологічна підтримка допомагає впоратися зі стресом і повернутися до життя.
Корисні контакти психологічної допомоги:
- Лінія психологічної допомоги МОМ: 0 800 211 444
- Лінія «Розкажи мені»: 0 800 331 800
- Лінія для дітей та підлітків:0 800 500 225
Авторки: Валентина Чурікова, Ольга Романська
Comments are closed.