Вони втратили домівки, бізнеси, плани. Але замість зневіри — почали нове життя на новому місці. Переселенці не лише адаптуються до реальності війни, а й стають рушієм змін у приймаючих громадах. Вони засновують підприємства, виграють гранти, здобувають нову освіту, стають активістами та створюють робочі місця — для себе й інших. Доводять: навіть у найтемніші часи можна знайти силу й сенс рухатися вперед.
Все це у спільному матеріалі медіа «Точка Сходу» та «Репортера».
Два роки на вивезення бізнесу
Олена Хатмулліна — підприємиця з Донеччини, яка до війни мала бізнес у Костянтинівці. Це було виробництво мийних засобів, вирощування мікрогріну, сублімованих фруктів і їстівних квітів та перепелина ферма.
Після повномасштабного вторгнення Олена змушена була виїхати. Спочатку намагалася втримати бізнес — він ще працював, навіть коли вона вже жила в Шумську на Тернопільщині. Та у вересні 2024 року остаточно закрила всі підприємства і виїхала з мамою, тіткою та двоюрідною сестрою.
Релокація обладнання була тривалим і виснажливим процесом, що розтягнувся майже на два роки — з 2022 по 2024 рік. Частину вдалося вивезти, частину — втрачено. Було складно знайти не лише транспорт, а й безпечне місце для зберігання обладнання, яке часто потребує спеціальних умов.
Хтось може уявити, що релокація — це так от зібрались і виїхали. Це так не працює, неможливо вивезти все за один раз. Тому що це довго, потрібно знайти куди вивозити, де його зберігати. Це дуже складний процес.
А з дому забрала тільки те, що вмістилося в машину. Про оренду вантажівки для вивезення речей та меблів навіть не йшлося — суми в десятки тисяч гривень здавалися надто значними витратами.
Релокація, яка таки не спрацювала
У 2023 році Олена скористалася державною програмою релокації: перевезла деяке обладнання спочатку до Дніпра, потім на Тернопільщину.
Я вивезла своє обладнання, але воно в мене так і стоїть на складі. Верстати забрала, але відновити бізнес не змогла, в цьому регіоні це було б нерентабельно.
Бо Тернопільщина — сільськогосподарський регіон, де більше можливостей займатися аграрною продукцією й менше — побутовою хімією. Тому відновлювати той самий бізнес було б економічно недоцільно.
Війна дала нову ідею
Натхнення на новий бізнес прийшло від її брата — Едуарда Хатмулліна, який служить у ЗСУ. Саме він розповів Олені, наскільки потрібна на фронті здорова, поживна, легка у транспортуванні їжа.
Так народився бренд «Пожива» — сублімовані страви швидкого приготування. Спершу рецепти тестували побратими брата. Згодом Олена виграла грант на дороге обладнання — нове виробництво розгорнула у приміщенні колишнього дитсадка, яке передала громада Шумська.
Я постійно відстежувала, які є програми підтримки. Вже маю багато грантів. Але на сублімаційне обладнання потрібні великі гроші — одне може коштувати понад пів мільйона. Саме на це я і виграла грант.
Олена не обмежилася одним напрямком. Вона знову заснувала перепелину ферму — тепер для громади Шумська. Також створила цех із переробки ягід — виготовляє натуральну пастилу без цукру.
Головне – займатися своєю справою
Раз на місяць Олена їздила з родиною у Костянтинівку, але тепер ситуація в місті критична. Нині місто перебуває під постійними російськими обстрілами. Частина інфраструктури зруйнована або пошкоджена, у деяких районах немає світла й водопостачання. Через високий рівень небезпеки триває евакуація цивільного населення. Повернутися в таких умовах — неможливо й смертельно небезпечно.
Тому Олена змушена залишити минуле життя позаду та будувати нове — з рідними та новим бізнесом.
Я не можу не працювати, не уявляю себе найманою працівницею — завжди шукаю нові рішення.
З Маріуполя вивезти бізнес було неможливо
Марія Бубнова виїжджала з Маріуполя, коли програми релокації не існувало — у березні 2022 року. Тоді місто було вже зруйноване обстрілами та майже окуповане росіянами.
Тоді релокація не існувала в принципі. Тобто ми просто обрали місто, де будемо наново будувати свою діяльність. Це був Славитуч, — каже Марія.
Її бізнес із приготування салатів і заморожених супів працював у Маріуполі з 2011 року. Разом із чоловіком Сергієм вони створили «Азовську фабрику-кухню» — продукцію продавали не лише на ринках, а й у супермаркетах усього регіону.
У січні 2022 року подружжя виграло грант від USAID, щоб розвивати виробництво. Проте початок повномасштабної війни зруйнував усе: підприємство було розбомблене, вантажівки — знищені, база з овочами — згоріла.
Гарна репутація = більша ймовірність отримати грант
У Славутичі шукали приміщення, подавалися на десятки грантових програм, чекали понад півтора року на обладнання з-за кордону. І лише у лютому 2024 року вдалось зварити перший суп на новому виробництві.
Завдяки грантовій підтримці родина відкрила нове підприємство: готують супи і борщі, які фасуються у реторт-пакети. А минулого року фабрику відвідав сам президент Володимир Зеленський із дружиною.
Один із важливих чинників, чому Бубновим вдалося відновити бізнес та отримати нові гранти, — прозора історія підприємства.
Я писала публічно про весь бізнес, який вела ще в Маріуполі. Були статті про нас, в інтернеті історія, був сайт. Тобто можна було підтвердити свою діяльність фактами, — пояснює Марія.
Марія підкреслює: сьогодні є грантові програми і для тих, хто лише починає. Наприклад, програма «Власна справа» дозволяє новоствореним ФОПам отримати фінансування. Її донька нещодавно подалася на такий грант — і виграла.
Вона активна учасниця молодіжної організації і тільки зареєструвала свій ФОП. В принципі, такі можливості зараз є, — каже Марія.
Більшість грантів розподіляються за категоріями: для внутрішньо переміщених осіб, жінок, ветеранів, молоді тощо.
Коли стають своїми
У 2015 році переселенка з Донеччини Наталя Вишневецька разом з групою таких же переселенців заснували у Франківську громадську організацію «Д.О.М. 48.24».
Першочергово організацію створювали, аби захищати права переселенців і допомогти їм влитися у місцеву громаду. Тож бралися за проєкти, які, на їхній погляд, були корисними для життя громади.
З часом викристалізувалися основні напрямки їхньої роботи – підтримка жінок у кризових ситуаціях, поширення принципів гендерної рівності та розвиток жіночого підприємництва.
За ці роки у них реалізовано чимало проєктів. І сама ГО стала знаною і невід’ємною частиною місцевої громади.
24 лютого 2022 року перевернуло всі плани й кинуло нові виклики.
Зранку в чаті наша керівниця Наталя Вишневецька написала, що їдуть евакуаційні поїзди, — пригадує проєктна менеджерка ГО Юля Князюк. – І ми одразу почали облаштовували місця для людей в нашому хостелі.
На свої сторінки у соцмережах кинули клич – потрібні ковдри, теплий одяг, все для побуту.
В мене просто мурашки ідуть по шкірі, як згадую, які ми всі були згуртовані тоді, скільки речей приносили. Підприємці пропонували допомогу, – каже менеджерка.
Юля розповідає, їм дуже допомагало те, що сама керівниця ГО Наталя Вишневецька була ВПО, вона вже пережила цей досвід і розуміла, що орієнтовно людям буде потрібно.
Коли закрили першочергові потреби – їжа, одяг, сон, стали організовувати заходи, психологічні тренінги.
Ще згодом ми розуміли, що людина планує залишитися, відповідно їй потрібна робота, – розказує Юля Князюк. – Почали тренінги з написання резюме, запрошували кар’єрну радницю. Далі вже пішли бізнес-курси, курси перекваліфікації.
Паралельно ГО «Д.О.М. 48.24» відкрила б’юті-коворкінг.
От маємо, для прикладу, косметологиню, яка переїхала і не встигла нічого з собою взяти з обладнання. Ця жінка має навички, може працювати, але їй потрібне робоче місце, — пояснює Юля Князюк. – І ми облаштували такі робочі місця.
Спочатку для косметологинь, потім для перукарок. Далі були курси масажисток, манікюрниць, бровисток.
Сьогодні там працюють і ВПО, і місцеві жінки, — каже менеджерка. – Умовно — це безоплатне робоче місце на місяць-два, де жінка може собі напрацювати клієнток.
Паралельно тут весь час тривають заходи, які допомагають жінкам відкрити чи розвинути власну справу. Нещодавно в ГО стартував черговий бізнес-курс.
Як розповідає проєктна менеджерка Роксолана Винник, цьогоріч є дуже різні бізнес-проєкти – від повітряних кульок і квітів до закладів харчування. На втілення проєкту-переможця від ГО можна отримати суму до 50 тис грн.
Звісно, вчать тут і як писати заявки для інших грантодавців.
Сьогодні в «Д.О.М. 48.24» працює 12 жінок. Частина з них місцеві, частина – внутрішньо переміщені.
Любов Степанова приїхала зі Скадовська. І нині вона частина команди. Працює асистентка фінансової менеджерки, хоча вдома була дизайнером у фотостудії.
Плюс через систему навчань від «Д.О.М.48.24» Люба започаткувала свою невеличку власну справу. Завдяки одному з тренінгів відкрила для себе бісероплетіння. І нині робить силянки на замовлення. Пройшла курси SMM, фотографії, які тут проводили. Вироби викладає на сторінці в Instagram.
Каже, це непоганий плюс для її економічної стабільності. Нині їй комфортно в новому місті, в новому колективі, з новою роботою. Вона зуміла прижитися і планує тут і залишитися.
Безробітних не так багато
Якщо говорити мовою цифр, то офіційних шукачів роботи з-поміж ВПО на Франківщині не так і багато.
Від початку 2022 року у нас на обліку перебувало 5 476 ВПО, це ті люди, які мали статус безробітного. Зараз їх — 420 осіб, — розповідає заступниця директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості Ольга Шевчук.
Люди, коли до нас звертаються і стають зареєстрованими безробітними, вони мають право на всі ті ж послуги, що й інші – це і тимчасова зайнятість, і професійне навчання і, звісно, підбір роботи, — продовжує вона.
За цей час було працевлаштовано 2 467 ВПО, 600 пройшли навчання. 503 отримали ваучери на освіту.
У 2023 році на Франківщині запрацював проєкт «Армія відновлення». В тиловій області це роботи, більше спрямовані на надання соціальних послуг незахищеним ветеранам, особам з інвалідністю, ВПО. А також плетіння сіток, пошиття амуніції і тому подібне. І за цей час на такі роботи було направлено 2 035 ВПО.
Для ВПО також є можливість скористатися програмою «ЄРобота», – продовжує Ольга Шевчук. – І вже 82 особи з-поміж ВПО отримали такі гранти.
За даними соцполітики в області на лютий 2025 року зареєстровано 111 тисяч ВПО. Але працездатного населення в рази менше, кажуть у центрі зайнятості. А тих, хто шукає роботу – ще менше.
Нам ще раніше ставили питання, що ми мало працевлаштовуємо людей. — розповідає Ольга Шевчук. — І що ми зробили? Ми обдзвонювали людей з бази даних. Виявилося, що частина з них уже давно переїхала. Ще частина вже працює тут або дистанційно на старій роботі. І вийшла незначна кількість людей, з якими ми могли б працювати.
Громади раді бізнесу
Якщо ж говорити про релокацію бізнесу, то місцеві громади завжди зацікавлені в тому, щоб на їх території “поселився” новий бізнес. Але не всі є для нього однаково привабливими.
З 2022 року на Франківщину релокувалися понад 300 підприємств, — розповідає Юрій Стефанчук, експерт з бюджетних питань, виконавчий директор Івано-Франківського регіонального відділення Асоціації міст України. – Вони релокувалися в основному в центральні громади, де є логістика, люди.
При релокації великого бізнесу важливу роль відігравали – локація, потужність по електроенергії та людський капітал. Тож тут на перший план виходили індустріальні парки.
Індустріальні парки, це готові площадки для бізнесу. І саме вони першими почали його приймати, — каже Стефанчук. – У нас найбільш привабливим виявився Калуш – місто має виробничі потужності, які йому залишилися в спадок. І як наслідок нині Калуш має три індустріальні парки.
Дані, які є по Франківську – це 79 релокованих підприємств. Обласний центр приваблює людським капіталом, логістикою та інфраструктурою.
Коли ми говоримо про громади, кожна розуміє, наскільки важливо мати в себе підприємства або заводи, або середній чи малий бізнес, оскільки це перш за все робочі місця, – каже Стефанчук.
Чому не податки? Тому що вони сплачуються за місцем реєстрації, а коли мова про релокований бізнес, то його реєстрація може бути не у Франківську області.
Деякий релокований бізнес не платить податки в наші громади, але це не говорить про те, що громади не зацікавлені, навпаки, — пояснює Стефанчук. – Тому що це робочі місця, люди заробляють кошти, які залишаються в громаді. І наші громади з розумінням ставляться до цієї ситуації. Вони солідарні з тими містами, селищами чи селами, де цей податок сплачується, оскільки там теж потрібні ці кошти.
Авторки: Валентина Чурікова, Євгенія Ступ’як
