Марія Турчин вишиває подушки, рушники, покривала, скатертини, серветки та ще багато іншого. Бо голка з ниткою є її вічними супутниками в житті. Проте, крім цього, майстриня має ще одне захоплення – бісероплетіння. Браслети, силянки, кризи, гердани вона робить не лише для краси й збереження культурної спадщини, а й для допомоги армії. Адже частину грошей з продажу прикрас пані Марія переказує на ЗСУ.
Про життя, свою колекцію вишиванок і допомогу війську, майстриня розповіла «Репортеру».
Культура має бути у всьому
Коли Марія Турчин ще була дитиною, її батька, який був в УПА, вбили, а матір відправили в заслання. Відтоді вони з сестрою жили «по людях». Нині каже: “І у своїх, і в чужих”.
Вишивати юну Марію навчила тета. І вже у 14 років вона вишила собі першу сорочку. Її має у гардеробі й дотепер.
Тета мене навчила вишивати різними техніками. Тоді були швейні машинки, але то вишивалося все вручну. Я практично скільки себе пам’ятаю, стільки й вишиваю, — говорить майстриня.
Пані Марія каже, культура має бути у всьому – у вишивці теж.
Деякі люди так вишивають, що з лівої сторони може худоба пастись. Тому що кінців забагато. А мене навчили, що дуже важливо, аби було приємно дивитися на вишивку і з лівої сторони, а не тільки з правої. Вишивка має бути оригінальною, робота має бути акуратною, — впевнена Марія Турчин.
Читайте: Уперше за 20 років у Тязеві показали давній обряд селемени (ФОТО)
У будинку майстрині вишиті вироби всюди, де не глянь. І про кожен вона щось пам’ятає й може розказати.
В одній з шухляд пані Марія тримає зо кілька десятків скатертин — різні тканини, різні кольори й різні сенси. Серед них є серія, яка символізує пори року. Змінюється пора року на вулиці – й разом із нею скатертина на столі.
«Як є смак, то він є»
Здебільшого дизайни своїх виробів майстриня придумує сама, бо каже, умілих рук замало — потрібна уява і смак.
Я беру тканину й досить часто не знаю, що маю вишивати. Але потім вже дивлюся, що мені до неї підходить. Як є смак, то він є. Як ти вмієш щось скомбінувати, то ти скомбінуєш, — говорить пані Марія.
Проте, крім фантазії, майстриня володіє різними техніками вишивання. Знає їх десь 30.
Кількість вишитих виробів майстрині не порахуєш, бо їх дуже багато. Та й не одну вишиванку пані Марія подарувала комусь із близьких.
У своїй же колекції жінка має 70 сорочок. Серед них і ті, що купила, і ті, що вишила сама.
Читайте: Коні дають спокій. Як на Косівщині проводять іпотерапію для воїнів (ВІДЕО)
Любов до вишивки Марія Турчин передала й своїм дітям – дочці та двом синам. Їх навчила всього, що вміла сама.
Було таке, що треба було вишити рушник, і я сідала вишивати з одного боку дивану, а син — з іншого, — каже майстриня.
Додає, що ніхто за життя її не спитав: «Нащо то хлопцям вміти?».
Але вишивання — не єдине захоплення пані Марії. Адже вже близько 30 років вона створює прикраси з бісеру. Робила їх і до того, проте пояснює, у СРСР через вічний дефіцит бісер важко було купити. Тож сповна цим заняттям пані Марія змогла насолодитися лише після того, як Україна стала незалежною.
У радянські часи моя мама бісер “діставала по блату”. Я робила такі маленькі силяночки. Їх відправляли в Сибір і там продавали. З тих грошей я навіть собі на пальто заробила, – говорить Марія Турчин.
Зараз майстриня плете силянки, гердани, кризи тощо. Над одним виробом вона працює один-два дні. Але жартує, це з урахуванням приготування їжі, денного сну й розмов із знайомими.
У кожній прикрасі своє поєднання кольорів. Проте є такі вироби, копії яких робила вже кілька разів. Чорно-білі, червоно-чорні й синьо-жовті – купують найчастіше.
Окрім прикрас із бісеру, пані Марія робить і намиста з натуральних каменів. Таке захоплення є її своєрідною медитацією й терапією. Після пережитого інсульту така моторика є корисною для рук.
«Тепер – усе для армії»
До того ж, це захоплення має ще й благодійну мету. Бо частина грошей йде на допомогу військовим.
Гроші за матеріали я лишаю, а за роботу — віддаю на армію, — каже Марія Турчин.
За її словами, колись вона хотіла відкрити магазин тканин, тож мала орієнтовно 100 метрів вдома. Коли ж почалася повномасштабна війна, віддала тканини на армію. Бо знає, там користі буде більше.
Тепер – усе для армії. Я не можу тримати у хаті, якщо воно потрібно людям, — говорить пані Марія. — Я порахувала, що за минулий рік передала на армію 40 тисяч гривень. Цього року ще, мабуть, чотири з половиною тисячі — п’ять разів по п’ятсот.
Читайте: Пиріжки від Луари: як 76-річна грузинка допомагає ЗСУ
Зараз же пані Марія хоче передати на благодійний аукціон рушник, який вишила ще десь 25 років тому. На ньому — слова зв’язкової Української військової організації Оксани Басараб: «За кров, за муки, за руїну верни нам, Боже, Україну». Авторку цих слів у тюрмі поляки закатували ще у 1924 році, проте вони актуальні й зараз.
Пані Марія каже, усі свої вироби вона створює лише з добрими думками й рада, якщо вони приносять користь.
Я думаю про те, що живу для того, аби комусь помогти. Що не дармую час, а роблю те, що можу. І вважаю, якби всі так дбали, то ми б уже не знати, що мали, — говорить майстриня.
А 25 серпня пані Марія святкуватиме своє 85-річчя, тож «Репортер» бажає майстрині вишити ще одну особливу вишиванку — вишиванку перемоги.
Авторка: Мирослава Надкернична
Comments are closed.