Щороку 19 листопада у світі відзначають Всесвітній день туалетів. Так, не дивуйтеся, є навіть Всесвітня організація туалетів. Її створили у 2001 році в Сінгапурі, вона опікується санітарією нужників. І як із цим у Франківську? Здебільшого вибір «де сходити» є спонтанним і безальтернативним, адже часу крутити носом немає. Місцевим завжди легше, а туристи?
Інспекцію “Репортер” почав з центру міста, адже там гостей зазвичай найбільше.
Перший об’єкт – модульна вбиральня на Грушевського. Чекати на коментар відвідувачів довго не довелося. Пані Олександра виходить з кабінки за руку з п’ятирічною донькою.
«Хороша вбиральня, – каже жінка. – Є все, що потрібно: мило, папір, навіть одноразові сидіння на унітаз. Неприєм- ного запаху нема. А ще є де розвернути- ся, тож мінімум доторків до поверхонь. Не шкода і п’ять гривень заплатити».
Ще б цей туалет був нездалим. Адже він обійшовся місту у 800 тисяч гривень. Однак надовго заховатися там не вийде. У правилах користування, які, до речі, продубльовані шрифтом Брайля, є обмеження – 15 хвилин. Щойно замикаються двері – таймер починає відлік.
Головний комунальник міста Михайло Смушак каже, що це вигадали для зменшення черг.
«Якщо людина не встигла вийти, вмикається неприємна сигналізація, ще за п’ять хвилин вимикається світло і відкриваються двері. Також у диспетчерську надходить повідомлення, що хтось там засів», – говорить Смушак.
Таких вбиралень у місті лише дві: на Грушевського й на Валах. Згодом планують встановити ще кілька, усі в центрі міста.
«У спальних районах схожі вбиральні відкривати не плануємо, – каже Сму- шак. – За кордоном їх у спальних районах ніхто не ставить, бо вони дорогі в обслу- говуванні. Там ставимо біотуалети, це значно дешевше».
Звісно дешевше, принаймні касирам зарплату платити не потрібно, усе роботизується.
«Виключається людський фактор, тому ці вбиральні працюють майже цілодобово – від шостої ранку до півночі», – розповідає Михайло Смушак.
Лише прибирають туалети все ще люди. До речі, модульні миють за графіком, кожні дві години.
Ще однією перевагою таких сучасних вбиралень є доступність для людей з інвалідністю, а також для мам із дітьми. Є спеціальні ручки для інвалідів, пеленальний столик, навіть батарея, яка обігріває вбиральню взимку. Однак просто погрітися там не вийде – пам’ятаємо про 15 хвилин!
Наступна зупинка – громадська вбиральня біля Вічевого майдану. Стрілочка-орієнтир видніється здалеку. Спускаємося ніби у підвал, на вході сидить касирка, довкола неї купа табличок з правилами поводження, писаними від руки. Вартість – ті самі 5 грн.
«У нас з 1 березня 2019 року тариф змінився, до того був 4грн. Це не я визначаю, а власник. Люди не жаліються, бо ми стараємось, аби чисто було», – говорить пані Зоряна.
Свого прізвища жінка не називає, прізвищ власників – теж. Каже, працює тут уже три роки. У туалеті дійсно чисто, є мило, папір є у кожній кабінці. Щоправда, ганчірки, якими миють туалет, сохнуть прямо на відрах біля рукомийників.
Громадські вбиральні – це, звісно, добре, але чи пустять нас у заклади харчування до туалету, якщо ми не клієнти. Робимо кілька спроб – чесне слово, без проблем. Персонал привітний посміхається, бажає гарного дня.
Андріана Бецела працювала офіціанткою у багатьох закладах міста.
«Найбільше людей заходять у вбиральню просто так – у центрі, – каже дівчина. – Наприклад, на Бельведерській, у ресторані «Хата Багата», ми працювали за принципом «усі люди – наші потенційні клієнти». Ми ніколи не сварилися, хоч всякі випадки бувають. А коли працювала у «Легенді», на вулиці Івасюка, там просто у туалет люди заходили значно рідше, але їх теж ніхто не виганяв».
А як щодо продуктових магазинів? Робили кілька спроб у спальних районах – на Галицькій, Хоткевича. Скрізь на наше прохання працівники робили здивовані обличчя й відправляли до найближчого ресторану чи до заправки.
Дуже привітними виявилися працівники медичної лабораторії «Сінево», впустили в туалет і навіть запропонували випити води.
Отже, там, де є люди, проблем нема.
Усіх вітаємо зі святом – Всесвітнім днем туалетів.
У Франківську продовжується хвиля “замінувань”. Хто за цим стоїть і чи є шанс їх зловити
Авторка: Тетяна Скоропляс
