Вже третій рік у городенківській бібліотеці щочетверга збирається спільнота вишивальниць. Це не звичайний гурток і жінки сходяться не лише вишивати сорочки. Через вишивку вони досліджують історію Городенківщини, їздять по музеях, працюють з архівами, шукають старі фото, записують спогади, розшифровують давні техніки й разом відроджують традицію свого краю.
Нині спільнота об’єднує понад 30 учасниць і далі росте, пише Репортер.
Якою буває етнографічна розвідка
Три роки тому до городенківської бібліотеки на творчу зустрічі запросили майстриню, вдову Героя Небесної Сотні Сергія Дідича та керуючу справами міської ради Галину Дідич, яка дуже цікаво розповідала про вишивку. Вона представила 16 автентичних сорочок, з яких 13 вишила за якихось три роки.
Пані Галина настільки надихнула усіх присутніх тим, що вишити сорочку зможе кожен, що вирішили збиратися ще і ще. Саме той день – 17 листопада 2023 року вважають днем зародження вишивальної спільноти у Городенці. А головним гаслом є ті слова пані Галини: «Вишити і зішити вручну сорочку під силу кожному!»
А потім ще одним поштовхом до вивчення свого, стала виставка у Львові, де на банері була сорочка з Городенківщини.
А банер – на пів того музею, – пригадує майстриня та учасниця спільноти Людмила Вонсуль. – І я кажу: «Як то – Львів буде говорити про серафинецьку сорочку, а нас там нема?!». І ми четверо збираємося та їдемо – Галина Дідич, Оксана Михайлюк, Надія Батура та я. Там звернули увагу, що багато наших автентичних городенківських сорочок відшивали львів’яни.
Відтоді не пропускають жодної лекції, виставки чи презентації, де йдеться про Покуття.
Ми не тільки голками щось робимо, а й головою працюємо, – говорить учасниця спільноти Оксана Михайлюк.
Вона пояснює, коли вони досліджують якусь сорочку чи шов, то обов’язково зачіпають і село, якому вони притаманні. «І це така етнографічна розвідка, – посміхається пані Оксана. – Люда розповідає, що знає вона. Дівчата з різних сіл розповідають, що знають вони. Притягаються люди, які мають свідчення, хтось має сорочку, хтось фото, а хтось силянку. І це все складається у дослідження і вже зараз кожна з учасниць може впевнено відрізняти: «Оце серафинецька сорочка, а це силянка чернятинська».
Зробили сорочку вірусною
Першим великим проєктом спільноти була сорочка «Волове око». Їм вдалося дослідити, що саме з таким узором була міська сорочка Городенки ХІХ століття. Взір не був розшифрований, і мало хто знав, що він побутував на давніх городенківських сорочках. Тож довелося добряче попрацювати. За словами вишивальниць, то ціла детективна історія.
Якось на зібрання спільноти принесли старе фото із зображенням жінок у строях. Був лише напис: «Союз Українок. Фільварковий кут». Фото сканували, збільшили й роздивлялися вишивки на уставках сорочок і зауважили, що на колінах в однієї жінки – газета «Народне здоровля». У Львові товаришки з наукової бібліотеки Василя Стефаника знайшли, що газета виходила з 1937 по 1939 рік, а такий формат газети виходив у 1938 році. Це дало розуміння, що жінки на тому фото одягнені у сорочки своїх матерів.
Дуже багато інформації для розуміння зібрала учасниця спільноти Марія Петришин, зокрема і на старому міському цвинтарі, чим вдалося ідентифікувати 16 жінок з 30 на знимці, знайти їхніх онуків і правнуків. А в тих допроситися старі фотографії, якісь спогади. І в результаті цієї кампанії відродили міську сорочку Городенки узору «Волове око».
Майстрині зробили її схему, тож тепер сорочку вишивають по всьому світі. Схема продається в інтернеті – за донат від 200 грн на ЗСУ. Такими маленькими внесками майстрині зібрали 340 000 грн для 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Люди й нині купують схему «Волове око» й таким чином допомагають війську. Купити схему і зробити одночасно добру справу можна на сторінці shop.pokuttia.
Для таких благодійників є закрита група, де учасники діляться своїми здобутками, питають поради.
От, дивіться – 933 учасники, – показує Галина Дідич. – Частина цих людей вже вишила «Волове око», а хтось ще у процесі. От, зі Львова жінка тішилась, що вишила нашу сорочку собі й доньці. Навіть етнічна француженка вишила. Нам казали, що ми зробили цю сорочку вірусною.
У серпні 2024 року вишивальниці провели у Городенці форум – як підсумок першого року спільноти. На подію приїхали понад 50 учасниць у сорочках «Волове ока». А коли презентували її у Львові, то дали більший зал, бо люди не вміщались.
До речі, у Городенці хочуть створити мурал «Волове око». Він має бути на сірій стіні житлового будинку, що біля гімназії. Мурал – це ініціатива самих мешканців будинку, вони ще збирають на нього гроші.
Розшифрували узори
Другим масштабним проєктом спільноти, зокрема Галини Дідич, Людмили Вонсуль, та Ольги Ковалів, стала книга «Вишиті сорочки Городенківського Покуття». Якось вони дізналися, що відома науковиця Любава Собуцька готує презентацію каталогу експонатів з фондів Національного музею Андрея Шептицького і починає якраз з Покуття. І знову городенківські майстрині збираються і знову їдуть до Львова, бо як то у Львові знову можуть говорити про Покуття без них.
Галина Дідич розповідає, що у тому каталозі є 101 сорочка і з них – 67 городенківських! І вони так надихнулися тією книжкою, що вирішили й собі показати, які скарби має їхній музей у Городенці. А ще дівчата з ГО «Покутський офіс розвитку територій» порадили податися з цим на грант від українсько-канадського фонду. Написали, подалися, пройшли.
Пані Галина каже, спершу хотіли опрацювати 10 сорочок і, можливо, зробити календар. Та коли взялися до роботи, то опрацювали ще дев’ять сорочок, які надала колекціонерка Галина Гафійчук. А потім ще 18, які знайшли у людей.
В результаті у нашому альбомі є 37 сорочок, які ми довго та скрупульозно описували та досліджували, – розповідає Галина Дідич.
Книгу «Вишиті сорочки Городенківського Покуття» презентували минулого року. Вона вийшла українською та англійською мовами.
Крім того, п’ять давніх вишивок із тих 37, що є у книзі, майстрині розшифрували та зробили схеми для вишивання. У книзі є QR-код з посиланням на них.
Кожен приносить своє
Крім вишиванок, під час зустрічей, досліджують та вивчають і покутські силянки, і писанки. Що кому більше до душі, тим і займаються. Але разом з тим щоразу пробують і вивчають щось нове. Кажуть, часто і двох годин не вистачає, адже в такий азарт входять, що годі відтягнути.
Спільнота надихає, – говорить одна з її учасниць Галина Музичка. – Коли хтось боїться чи сумнівається, поруч є люди, які надають тобі впевненості. А ще, коли бачиш, як люди горять тим, то також запалюєшся.
Бібліотекарки Оксана Михайлюк і Марія Соколюк багато допомагають спільноті своєю роботою. Завжди вишукують щось цікаве, що стосується Городенки, в архівах бібліотеки.
Пані Оксана зізнається, що вишиває менше, але допомагає тим, що має свою маленьку колекцію старовинних сорочок. Вона ділиться ними у спільноті, бо, каже, це для благого діла.
Фактично кожен з нас вносить у цей великий казан щось своє, – каже Оксана Михайлюк. – Вишукує, наприклад, родичів, знайомих. Кожен приносить щось своє, розповідає, показує.
Її напарниця Марія Соколюк вишиває більше і то береться до дуже складних технік. Пані Марія проходить їх першою, а потім вчить інших.
На сьогодні у спільноті є вже актив – жінки, які тут давно, знають більше та навчають інших.
Наприклад, Оля та Олександра вчились у пані Галі, пані Люди, а тепер дівчата вже мене вчать, – говорить Галина Музичка, – Кожен у спільноті різний, але водночас доповнює цілісну картину. Спільнота про все – краєзнавство, історію, патріотизм.
Марія Онуцька на зустрічі приїздить з села Серафинці. Про неї у спільноті кажуть, що може дістати все і знайти того, кого треба. Вона знаходить і рятує старі зразки вишиванок й усе приносить на зустрічі.
Коли починали «Волове око», я не думала, що це так далеко, – посміхається пані Марія. – А зараз я з таким трепетом чекаю зібрання. Аби хоч піддивитися, що там вже є свіжого, що нового.
Крім місцевих жінок, учасницею спільноти є й переселенка з Києва Леся Дубовицька. «Наша Леся – корінна киянка, яка стала покутянкою, – розповідають жінки. – Вона пропагує нашу культуру, вишиває, досліджує. Леся навіть вчиться говорити, як ми. Вона з Олександри стала Лесею».
За словами жінок, Леся Дубовицька розробила волонтерський курс з вишивання семаківської сорочки за донат у 600 грн для ЗСУ.
Уже рік команда працює над новим дослідженням – відтворенням сорочки XIX століття з села Серафинці. Майстрині кажуть, поспішати не можна, адже кожна знахідка потребує перевірки.
Ми у спільноті знайшли одна одну і стали тим поштовхом, аби зацікавити інших людей, – говорить Марія Соколюк. – Після наших подій люди почали відшукувати старі фото бабусь, відкривати давні куфри, лізти на горища! Так після форуму з «Воловими очима» знайшлися дві старовинні сорочки. Тобто ми дали людям поштовх – задуматися, відшукати, принести.
Читайте також: Городенка збирає інтелігенцію. На Покутті відновили столітню традицію чаювання (ФОТО)
Авторка: Світлана Лелик
