В Івано-Франківську дедалі частіше з’являються ініціативи, які показують, що читання здатне об’єднувати. У місті працюють книжкові клуби, діють читальні, проводять зустрічі з письменниками. Разом з цим читання стало терапією, способом знайти однодумців і говорити про важливе.

Про те, як книги допомагають згуртуватися «Репортеру» розповіли координаторка програми промоції читання «Текстура» Ярина Микитин та книжковий блогер, автор телеграм-каналу «Перехресні стежки» Олексій Рафалович.

Книжкові клуби

Олексій Рафалович родом із Запоріжжя. Після початку повномасштабного вторгнення переїхав до Івано-Франківська. До цього жив із родиною в Києві. Каже, одразу закохався у Франківськ і відчув потребу спробувати щось нове. Оскільки цікавився літературою – захотів ділитися захопленням з іншими.

Я побачив сплеск інтересу до української літератури у 2022 році. Але водночас і брак інформації про книги в одному місці, а по різних джерелах ніхто шукати не буде. Ми живемо в лінивому світі. Всі хочуть, щоб їм подали на тарілці. Тому створив цей канал, – розповідає Олексій.

На його думку, з початком війни книжкові клуби стали особливо популярними.

Які б сучасні практики ми не вигадували, немає кращої терапії, ніж розмова з людиною. Це діє навіть на найзакритішого інтроверта. Тому книжкові клуби стали своєрідною терапією, – говорить Олексій Рафалович.

Цю ідею розвиває програма промоції читання «Текстура». Цьогоріч вона запустила п’ятий сезон книжкового клубу на тему «Наближення книги крізь призму відчуттів». Читатимуть твори різних жанрів. Але цього сезону учасники будуть не лише обговорювати тексти, а й малювати, створюватимуть власні асоціації з книгами й навіть виконуватимуть невеликі імпровізації, щоб відчути історію через дію.

Ми хочемо додати щось дотикове до самого читання, щоб поглибити досвід, – пояснює менеджерка програми Ярина Микитин. – Не просто читати книжку, а проживати її, обговорювати, спільно створювати сенси. Це робить читання колективним, емоційно насиченим процесом.

Цьогоріч «Текстура» вперше запускає книжковий клуб і для підлітків 14-16 років. Читання поєднуватимуть із дебатами та груповими вправами, аби навчити підлітків аргументувати власну думку й слухати інших. Група складатиметься з 20 учасників, участь безкоштовна.

Вони ділитимуться на підгрупи: одні захищатимуть книжку, інші критикуватимуть. Головне – навчити грамотно аргументувати, чому щось не подобається, і вміти слухати інших. Ми також думаємо, як мотивувати їх додатковими сюрпризами, – розповідає Ярина.

Спільнота навколо книжок

На думку Олексія Рафаловича, успіх будь-якого книжкового клубу залежить від спільноти.

Книжковий клуб – це не коли одна людина вирішує, що читати. Це має бути спільнота, де кожен залучений і люди відчувають взаємозв’язок, – впевнений Олексій. – Навіть мати той самий чат у Viber або Telegram, де можна обговорити якісь новинки. Це вже обʼєднує.

Ярина Микитин каже, що спільноти у Франківську сформувались навколо авторів, книжок, спільного досвіду чи інтересів.

Інколи на події приходять одні й ті самі учасники, які вже знають одне одного. Проте є й ті, хто приходить вперше. Спільнота – це важлива частина міського життя. Вона допомагає залишатися відкритими до інших, не черствіти та підтримувати одне одного, – говорить Ярина.

Читайте також: Дім із пам’яттю. На Косівщині дружина втілила мрію загиблого на війні чоловіка

Мета створити спільноту лягла в основу нової міської читальні у Франківську, яку відкрили 16 жовтня. Вперше «Текстура» запустила читальню у пробному форматі на «Промприладі» ще у 2023 році. Тепер міська читальня працюватиме в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Івана Франка.

У просторі зібрали понад 170 книжок від 16 українських видавництв. Усі книги передали безкоштовно. Кожен охочий може прийти, почитати, переглянути чи сфотографувати книги, не забираючи їх додому.

Ми хотіли створити місце, куди можна просто прийти й бути серед книжок. Без тиску, без обов’язку щось купити. Бо зараз книжки дорогі, не кожен може дозволити собі купити новинку, а бібліотека дає можливість просто читати, – каже Ярина Микитин.

Команда планує регулярно проводити в бібліотеці зустрічі, дискусії, лекції, обговорення книжок і культурних тем.

Ми хочемо, щоб тут щочетверга щось відбувалося. Хочемо, щоб люди знали, що саме цей день вони можуть провести з нами, – додає Ярина.

Читання як терапія

На початку війни, каже Ярина Микитин, людям було важливо ділитися переживаннями, шукати підтримку та можливість проговорити те, що відбувається. Книжки в цьому процесі відіграли особливу роль: вони матеріальні, залишаються фізично поруч, нагадують про дім, який багато хто був змушений покинути.

Ми зараз ще не можемо повністю осмислити війну, бо вона триває, – каже Ярина. – Але можемо нотувати, фіксувати досвід, переживання, розповіді військових. Література дозволяє відрефлексувати, проговорити, а читання – це терапія. Допомагає пережити моменти, коли говорити про війну важко або дуже боляче.

Зі слів Ярини, взаємодія з літературою може бути різною: хтось читає романи та фентезі, хтось обирає історичні тексти чи репортажі. Каже, важливо, щоб книжка відповідала потребам людини, давала змогу «випустити емоції» і не віддалятися від реальності у повному ескапізмі (втечі).

Олексій Рафалович каже, що йому не подобається, коли література стає лише втечею від реальності.

Я не належу до тих, хто шукає ескапізм, і вважаю, що література має співвідноситися з нашим життям. Це не означає, що треба щодня читати військову літературу, але приділяти увагу сучасним українським творам – важливо, – говорить Олексій.

Читайте також: Воркшопи для всіх. У Франківську дорослих та підлітків навчають сучасного мистецтва

Він особливо цінує українську літературу воєнного часу. За його словами, вона дозволяє рефлексувати над реальністю та фіксувати її. Читання українських авторів для нього – своєрідний обов’язок, адже дозволяє усвідомити події та втрати.

Багато авторів зараз у війську, вони можуть втратити життя будь-якої миті. Але багато хто навіть виходить зі своєю літературою прямо з фронту. І я собі поставив правило: принаймні раз на місяць читати військову книжку – каже Олексій Рафалович.

На його думку, сучасна українська книжкова культура взяла на себе роль, яку колись мав шоубізнес: давати емоції, живу комунікацію, щось, що об’єднує людей.

Книга сьогодні в Україні змінила свою функцію. Вона стала джерелом хороших новин. Адже подивіться, ми живемо в потоці негативу, а книжковий ринок зараз єдиний, хто виробляє щось світле, позитивне. Тому феномен книжкових клубів і книжкової спільноти – це не просто про читання. Це про потребу людей бути разом, – каже Олексій Рафалович.

Авторка: Ілона Салій