З початку повномасштабної війни у медзакладах Івано-Франківської області працюють 95 лікарів-переселенців. Як повідомляють у департаменті охорони здоров’я Франківської ОВА, внутрішньо переміщені медики задіяні у різних галузях медицини. З собою кожен лікар привозить новий досвід, який може знадобитися місцевим медзакладам.
Серед новаторів – Святослав Балака, який зараз працює у Прикарпатському клінічному онкологічному центрі в Івано-Франківську. Медик із Харкова лікує рак за допомогою інтервенційної онкології. Такі операції проходять легше, ніж при традиційному хірургічному втручанні, а організм відновлюється швидше. До цього на заході України ці методи не практикували, пише Репортер.
Якщо щось трапиться
Святослав Балака працював у Харкові у клініці на основі державно-приватного партнерства. Там з колегами лікував рак за сучасними методами, які в Україні мало де практикують.
Російське вторгнення не застало медика зненацька: відчуття наближення великої війни висіло над Харковом вже довго.
Ще 21 лютого ми з колегами повернулися з конференції у Славському – тут, на заході, усі казали, що війни не буде, – пригадує Святослав Балака. – А у мене на той час діти і колишня дружина вже майже два тижні мешкали у центрі України. Коли я повернувся до Харкова, то одразу зібрав тривожну валізку і поставив у машину. Також знайшов документ під назвою «якщо щось трапиться», який у мене був з 2014 року – з планом дій і маршрутом.
Зранку 24 лютого чоловік поїхав на роботу. Хотів вивезти дороге обладнання, але не наважився – щоб на блокпості не прийняли за мародера. Разом з колегами вже об 11:00 вирушили з міста. Додому Святослав навіть не повертався: його дім розташований біля кільцевої дороги на Харків, за 35 км від кордону.
Я жив десь місяць біля Кременчука лише з речами з тривожної валізки, – розповідає Святослав Балака. – Ми швидко зрозуміли, що «два-три тижні» це не триватиме. Намагалися допомогти: здати кров – сказали, що не треба, робити коктейлі Молотова – теж. Навіть не брали у швидку працювати чи УЗД робити – всюди вистачало рук. Я зрозумів, що там нічим не зможу допомогти. А тим часом почали телефонувати мої пацієнти й питати, коли і де я зможу їх прийняти.
Читайте: Через міни й окупацію. Як волонтери вивозять на Прикарпаття людей з гарячих точок
Тоді колега запропонував харків’янину поїхати в Івано-Франківськ, бо тут є лікарня, куди його можуть взяти на роботу. У Прикарпатському онкоцентрі погодились. Так Святослав Балака потрапив до Івано-Франківська. Тоді з колегами вдалося перевезти й необхідне обладнання.
Лікують рак без наркозу
Інтервенційна онкологія – один із сучасних напрямків клінічної онкології. Коротко – суть у мінімальному втручанні в організм хворого: замість розрізів практикуються проколювання, введення катетерів і провідників. При цьому часто застосовується ультразвук і комп’ютерний томограф.
Зараз це один із чотирьох напрямів лікування онкохворих, поруч з хірургією, хіміотерапією і променевою терапією. Але, на жаль, цей напрям дуже погано представлений в Україні та майже відсутній у західних областях, – каже Святослав Балака. – Наприклад, учора ввечері ми робили операції пацієнтці на хребці, я його знищував за допомогою радіочастотної абляції. Для цього посунув спинний мозок вбік, виміряв там температуру, зацементував хребець, до того взяв біопсію – це все через проколи голкою діаметром 1,5 мм, а не розрізи. І от сьогодні вона вже йде додому.
В Україні є лікарі, які теж використовують такі методи. Але вони спеціалізуються лише на лікуванні певного виду раку. Харківський онкоцентр був єдиним, де лікували різну онкологію.
Та загалом більшість українських медиків не використовують інтервенційну онкологію. Досі цей метод у нас зазначений як експериментальний. Тоді як за кордоном він широко впроваджений.
У нас багато лікарів не знають англійської. А вся література, по якій я навчаюся, – іноземною, – каже Святослав Балака. – Дехто на сході України любив розказувати щось про інновації в Москві. Я через це дуже нервувався. Я постійно навчаюся в країнах Європи і бачу, що онкологія в Україні відстала десь на 10 років. Медицина йде вперед, як й інші сфери життя. Ми ж не телефонуємо зараз за допомогою дискових телефонів? Так само і в медицині.
За допомогою інтервенційної онкології можна лікувати навіть пацієнтів з четвертою стадією раку.
Крім того, за цим методом проводять біопсію – визначення, що це за пухлина. А якщо хвороба вже не підлягає лікуванню – надають паліативну допомогу.
Це аналог хірургічного лікування, але малоінвазивний, малотравматичний, – розповідає лікар. – На операцію організм реагує як на велику травму. І кожна наступна травма після операції ще більше виснажує ресурси людини на одужання. А при методиках, які я використовую, людина може зайти сама в операційну і сама ж з неї вийти. І час на відновлення невеликий. Інколи навіть наркоз не використовується.
Немає часу чекати
Як розповідає медик, йому сподобалося, що у Прикарпатському онкоцентрі є багато прогресивних лікарів, які готові навчатися. Але багато медзакладів на заході України сильно відстають від сучасних методів лікування.
Ми з колегами їздимо по всіх онкоцентрах на заході, розказуємо, чим займаємось. Були випадки, коли там пацієнти дійсно потребують інших підходів – і це не лише моя думка. Тому я приїжджаю і кажу: ми тут, ми готові допомогти. Зголошуються не завжди, – каже Святослав Балака. – У деяких лікарнях навіть виявилося, що вони мають унікальне обладнання, але воно не використовується, а просто стоїть. У Франківську нас сприйняли щиро. Їм подобається результат, вони зацікавлені, щоб пацієнти одужували. Бо це – не окремий вид лікування, а маленька деталь у великому механізмі.
Також лікар впевнений: не варто чекати, поки щось надійде від держави. Натомість треба самому шукати гроші, гранти й купувати обладнання, яке рятуватиме людям життя. Цього навчився ще під час життя у Харкові, який з 2014 року вважався «сірим регіоном», куди не спішили вкладати гроші великі компанії й навіть держава. Тепер гнучкості додає і статус внутрішнього мігранта.
Лікарі скаржаться, що чогось немає, чекають, коли дадуть, допоможуть – я розумію, що не дадуть. Ми це побачили ще з 2014 року, – каже лікар. – Я стажувався за кордоном, побачив, на чому там працюють, і знайшов фінансування на це обладнання. Треба бути пластичними. У нас немає часу на розгойдування. Пацієнтам болить зараз і допомога потрібна вже. Навіть тиждень може бути вирішальним.
Зараз Святослав з колегами намагається залучити інших онкологів до лікування за новими методами.
Якщо інтервенційна онкологія розвиватиметься в Україні, тоді й розхідні матеріали значно подешевшають, бо постачальники будуть зацікавлені в ринку. Надалі лікар планує залишатись у Франківську – хоч загадувати на майбутнє зараз важко.
Більшість моїх пацієнтів або переїхали на захід, або приїжджають у Франківськ, де спокійніше й безпечніше одужувати. Навіть повітряна тривога на сході й на заході – це різні речі. Тут на неї не зважають, а там вона скоріш значить, що хтось загине, – каже Святослав Бакала. – Крім того, Харків залишиться небезпечним, у першу чергу – для моїх дітей. Дітям не поясниш, що з доріжки сходити не можна, бо ліс замінований. І назавжди залишиться кордон за 30 км – гарантій безпеки немає. Ми з 2014 року чекали на велику війну. Знову починати все з початку і сидіти на валізах не хотілося б.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.