Статті

Через міни й окупацію. Як волонтери вивозять на Прикарпаття людей з гарячих точок

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

У найгарячіших точках війни все ще залишаються люди. Всупереч стереотипам, більшість людей там просто не може самостійно перебратися деінде. Таким допомагає благодійна організація «Добра справа». У співпраці з іншими благодійниками, волонтери перевозять часто стареньких чи хворих мешканців сходу та півдня на більш безпечний захід.

Один із таких волонтерів – Олег Поплавський, якого війна закинула на Прикарпаття ще у березні. Тепер він допомагає евакуюватися сюди іншим, пише Репортер.

Олег Поплавський, Добра справа
Олег Поплавський. Фото: Юрій Паливода

З Горлівки до Надвірної

Олег Поплавський – серед тих українців, яких називають «двічі переселеними». Чоловік родом із Горлівки, що на Донеччині. У 2014 році переїхав з сім’єю до Києва.

Для нас війна почалася ще вісім років тому. І на відміну від багатьох інших, я був впевнений, що вона продовжиться у більшому масштабі, – каже Олег Поплавський. – Тоді моя старша донька дуже важко перенесла ці події, лікувалася у психолога. Тож, коли 24 лютого все почалося знову, травматичний досвід їй відгукнувся. Середній син теж бачив війну, а молодший народився уже в Києві. Тож я не хотів, щоб діти знову це переживали.

Тоді чоловік забрав сім’ю і повіз у Яремче до не дуже близьких друзів. Спочатку їх прихистили безкоштовно, потім попросили грошей. Якраз тоді дружина й донька захворіли, потрапили в лікарню, а сам чоловік розірвав зв’язки й не міг ходити.

Читайте: Не дім, але майже. Як у Надвірній «Карітас» будує притулки для ВПО (ФОТО, ВІДЕО)

Тоді я відправив сім’ю за кордон, а сам набрав перший номер допомоги і потрапив на отця Андрія (Будзака, директора «Карітас.Надвірна» – авт.) Розповів йому, в чому справа, і він сказав приїжджати, – каже Поплавський. – Тоді мене прихистили в «Карітасі», я три місяці тут жив і лікував зв’язки.

Олег Поплавський пропрацював багато років телевізійним журналістом, тож став допомагати «Карітасу» з комунікацією: робив для сторінок у соцмережах відео та пости. Потім друзі запросили чоловіка долучитися до благодійної організації «Добра справа», офіс якої – у Дніпрі. Так він став волонтером.

Людей евакуюють на захід України
Фото: Facebook “Добра справа”

Повертатися поки не можна

«Добра справа» – благодійний фонд, заснований у 2017 році. З 24 лютого тут займаються доправленням гуманітарної допомоги в гарячі точки та евакуацією звідти людей.

Ми чи не перші заїжджаємо в деокуповані міста, – розповідає Олег Поплавський. – Наприклад, заїхали на третій день в Ізюм і знайшли там щось на кшталт будинку для пристарілих. Там майже всі були хворі, лікарів майже не було, ліків теж. Знайти «важким» людям нове місце непросто, тож я згадав «Карітас», зателефонував отцю Андрію й запропонував співпрацювати. Тоді дуже хворих ми повезли у лікарню, а решту – в коломийський «Карітас».

Зараз надвірнянський «Карітас» закінчує ремонт у будинку в селі Битків неподалік райцентру. Там буде новий притулок для переселенців. Фонд «Добра справа» матиме там певну кількість місць, куди заселить людей, врятованих з-під обстрілів.

«Карітас» має дуже потужну мережу, це допомагає знайти місця для евакуйованих, – говорить волонтер. – Також ми співпрацюємо з Першим патріаршим паломницьким центром УГКЦ. Зараз вивозимо людей не лише на Прикарпаття чи Львівщину, а й за кордон. Спочатку везли у Дніпро, Запоріжжя, але швидко зрозуміли, що місця скоро закінчаться. Крім того, там зараз теж небезпечно, постійні обстріли.

Волонтери їздять на гарячі напрямки невеликими бусами на 18 пасажирів. Туди – гуманітарку, назад – людей. Мають навіть бус для перевезення людей на ношах, зі спеціальним підйомником. Недавно їхали у Слов’янськ, куди останнім часом – необачно – повернулися багато мешканців.

Олег Поплавський, Добра справа
Олег Поплавський. Фото: Юрій Паливода

Спочатку у співпраці з місцевою владою, майже всіх вивезли зі Слов’янська, а зараз у місті знову 55 тисяч мешканців, – каже Олег Поплавський. – Не знаю, чим люди керуються, коли повертаються. Бо ситуація в Бахмуті дуже загострилася – ми туди не їздимо вже десь три дні (інтерв’ю було 11 січня – авт.), а раніше їздили щодня. І тоді це був сильний ризик. Якщо буде сильніше погіршення, наступними знову будуть Краматорськ і Слов’янськ.

Читайте: Працювали на замінованих полях, чули обстріли. Коломийські енергетики два тижні відновлювали мережі на Миколаївщині (ФОТО)

«Хто, як не ми?»

Волонтери «Доброї справи» їздять переважно на Харківський, Донецький, Запорізький та Херсонський напрямок. На перших трьох основний ризик – потрапити під обстріл, на останньому – в кращому випадку, «на підвал».

На Херсонському напрямку ми вивозили саме з окупованих територій. Зв’язок був майже відсутній, лише у Telegram майже анонімно збирали заявки, – розповідає Олег Поплавський. – У Херсон водії їздили щодня і в результаті потрапили у поле зору росіян. Ми почали ховати обличчя людей, номери машин, уникали символіки. Але один водій таки потрапив до них: на щастя, вдалося втекти. Були історії й з обстрілами. Кілька тижнів тому ми їхали через Чорнобаївку, то ракета впала на дорогу перед бусом і не розірвалася. Одного разу наїхали на міну, повідривало колеса у машині. Але поранених, слава Богу, не було.

Для водіїв у «Добрій справі» провели заняття з тактичної медицини, з екстремального водіння. Загалом евакуацією займається десь 40-50 волонтерів. Звісно, мають каски, бронежилети.

Це молоді хлопці, драйвові, для них це адреналін. На мій погляд, вони не повністю розуміють небезпеку, на яку наражаються, – каже Поплавський. – Майже вся наша команда складається з переселенців. Люди, які приходять до нас заробляти, не затримуються навіть на місяць. Залишаються ті, хто розуміє, що не може не допомагати. Бо хто, як не ми?

Діти з гарячих точок їдуть на захід України

Волонтери ризикують постійно

За словами Олега Поплавського, є кілька причин, чому люди не хочуть виїжджати з міст і сіл, де ведуться бойові дії. Одна з них – небажання залишати своє майно.

А коли вже прилітає і нема, чого берегти, вони погоджуються їхати, – говорить волонтер. – Інша причина – психологічна травма. У людей є ілюзія, ніби вони сховалися у своєму домі, війни не помічають і все скоро минеться. А є ті, кого лякають зміни, не розуміють, яким буде їхнє життя, якщо вони виїдуть. І краще вже там, ніж у невідомості. Але це все неправильно, особливо, якщо є діти. Недавно чув, як дівчинка запитала: «Мамо, коли мене вб’ють, це боляче чи ні?». Дітей треба рятувати у першу чергу.

Переважно ті, хто хоче виїхати, зв’язуються з координаторами на місцях чи заповнюють анкету в Telegram. Про місце збору людям повідомляють увечері напередодні виїзду. Зайвий раз місце евакуації не оприлюднюють. За немічними чи прикутими до ліжка волонтери заїжджають самі. Але частіше виходять ні з чим.

Волонтери евакуюють людей

Читайте: Троянда з Бахмута. Або як військові перетворюють уламки війни в ефектні вироби

Є заявка, ми приїжджаємо, а людини немає або вона відмовляється. Це тому, що телефонують родичі, які вже в безпеці, й кажуть – заберіть бабцю, маму. А вона насправді не готова виїжджати, – каже Олег Поплавський. – Дуже часто волонтери їдуть за 20 людьми, а повертаються з 5-7, і це у кращому випадку. Це невиправданий ризик, але по-іншому не можна.

Згідно з останнім звітом, волонтери «Доброї справи» евакуювали з гарячих точок понад 7700 людей. Зупинятися не збираються: поки там є люди – будуть їхати.

Авторка: Ольга Романська

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.