Статті

Оцифрувати кладовище. Як у Надвірній активісти створюють базу даних та сайт для міського цвинтаря

У Надвірній краєзнавці працюють над тим, щоб зібрати базу даних поховань зі старого цвинтаря та оцифрувати її. Старе кладовище у самому центрі міста ще називають маленьким Личаківським Надвірної. Саме тут у більшості поховані люди, які творили місто. Та, на жаль, з часом згадки про них втрачаються, як і їхні могили.

Історія простою не буває

З ініціативою створити такий цифровий відбиток старого цвинтаря виступив Клуб замку «Краснодвір» спільно з ГО «Надвірнянський туристично-інформаційний центр».

Старе християнське кладовище в центрі Надвірної має велику історичну та архітектурну цінність. На жаль, велика кількість могил вже зруйнована, таблички затерті, імена забуті. Все більше людей емігрують з міста. Існує реальна загроза, що ми назавжди втратимо інформацію про поховання на кладовищі вже в найближчому майбутньому, – кажуть ініціатори проєкту.

Останнє поховання на цьому кладовищі датоване 1972 роком. А от, яким роком датується перше, не відомо – паспорта об’єкта не існує.

Коли кладовище було започатковане – предмет дослідження, – розказує краєзнавець Ігор Андруняк. – Ми точно знаємо, що на цьому цвинтарі була перша церква з Манявського Скита, її перенесли сюди. І ця церква згоріла під час Першої світової. Тож ми розуміємо, що в кінці XVIII століття кладовище вже існувало.

До речі, завдяки тому місцю, де стояла згоріла церква, цвинтар й не знищили у радянський період, як це, для прикладу, зробили у Франківську. І хоча звучить це символічно, в реальності все було по-радянськи банально.

Читайте: Своїм і приїжджим. У Надвірній на екскурсіях показують невідоме місто і збирають гроші на ЗСУ

На тому місці ховали енкаведистів, яких знищили бійці УПА, – пояснює Андруняк. – Тож вони просто потім не могли знести цвинтар.

Історія з цим похованням доволі непроста, – додає Уляна Бошко, наукова співробітниця музею історії Надвірнянщини. – Спершу там були поховані жертви радянських репресій літа 1941 року. Ці люди були розстріляні під Надвірною в так званому урочищі Буковинка. З приходом німецької окупації поховання в урочищі цілком випадково знайшли косарі. А потім останки перепоховали на старому цвинтарі. Похорон був велелюдний, окупаційна влада не втручалася, дали поховати. Очевидно, хотіли показати, що вони чимось кращі. Хоча пізніше в тій же Буковинці німці розстрілювали євреїв.

Коли ж закінчилася Друга світова і знову встановилася радянська влада, то цю могилу зруйнували. Бо ж совіти всіляко затирали сліди своїх злочинів.

І якраз ці радянські військові були поховані поверх тих розстріляних українців – багато з них були зі Станіславської тюрми, всього там налічується 82 жертви, – каже Уляна Бошко. – Так само зверху був поставлений пам’ятник невідомому солдату. Восени минулого року його демонтували в рамках закону про декомунізацію.

Лікарі, військові, меценати

Власне вся історія з вивчення кладовища у Надвірній почалася з Ігоря Андруняка, розповідає Володимир Гринішак, голова ГО «Надвірнянський туристично-інформаційний центр».

Читайте: Лелечі пристрасті. Як за пару птахів з Прикарпаття переживала вся Україна

Бо він купу років ходив і створював атмосферу, що кладовище має бути досліджене і виглядати так, як в Європі, – каже Володимир Гринішак.

Я шукав свого діда, який був в УГА, – пояснює Андруняк. – І так сталося, що в УГА було багато надвірнянців. Тож став шукати їхні сліди на старому кладовищі. І от йдемо ми по цвинтарі, могила така плющем заросла, я плющ відсунув, а то доктор Дмитро Селепей. Наш перший пластун, сам родом з села Крихівці. Він брав участь у битві на Маківці, був у чоті Олени Степанів. Нині за тою могилою доглядають місцеві пластуни.

Власне, могила доктора знаходиться при самому вході на цвинтар. Також там є поховання Січових Стрільців, вояків УГА.

Похований тут і Микола Срібний, один із трьох братів Срібних, – розповідає Гринішак. – Вони всі троє були професорами. Микола ще був одним із засновників шахового клубу міста. Служив в УГА, був офіцером, але коли прийшла радянська влада, він відмовився з ними працювати – подальша його доля невідома.

Добре зберігся на кладовищі гробівець, де поховані Василь Свищ з дружиною. Свищ був підприємцем і меценатом. Допомагав іншим українським підприємцям розвиватися – кредитами, навчанням, контактами, ринками збуту. З приходом радянської влади в нього все майно конфіскували й він свої останні роки доживав у страшенній бідності.

Читайте: Безпечне село у жіночих руках. Як у Росохачі Галина Мельничук керує громадою

Так само поховані багато поляків, які були урядовцями в місті. Прості інженери, робітники, працівники залізниці, військові. Є версія, що є кілька євреїв, які поховані саме на цьому цвинтарі, – додає Гринішак. – Ми не знаємо, чому їх тут поховали, але їхні прізвища й написи вказують, що це євреї. Є люди з вірменськими прізвищами.

Пам’ять вартує всього

Кладовище це – цілий альманах історій людей, героїчних історій нашого міста і цілого краю, – каже Василь Йосипчук, магістр Клубу замку «Краснодвір». – І вже втрачено дуже багато. Кожна окупаційна влада, яка приходила, вона хотіла стерти сліди попередника і поставити на тому місці свій тотем. Багато могил втрачені просто через занедбаність – чагарники, дерева, які ламалися під час буревіїв і руйнували пам’ятники. Чимало людей виїхали з міста і могили їхніх рідних забуті.

Тож саме для збереження пам’яті активісти й організовують цей проєкт – не просто зберегти старе кладовище в Надвірній, але й повернути могилам імена.

Зараз хочуть зібрати максимальну базу даних про тих, хто похований. І ця база має вилитися в інтернет-сторінку.

Відповідно, на неї може зайти будь-хто в будь-якому куточку світу і пошукати своїх родичів. Також планують видати карту поховань. В основному це будуть сектори з переліком тих, хто там похований. І також хочуть видати буклет.

Бо це пам’ять, бо пройде ще 50 років і будуть забувати про тих, хто гине нині, – каже Володимир Гринішак. – А те, що нашу пам’ять знищували, дуже погано відбилося на тому, що маємо зараз. Тому ми хочемо пам’ятати про наших предків. І в базу даних плануємо вносити не тільки їхні прізвища, імена й дати, а й чим вони займалися, чим жили. Це буде така ґрунтовна дослідницька робота.

Щодо стану самого кладовища, то активісти зазначають, що є добра співпраця з міською владою.

Вони вклали значні кошти і повирізали, повирубували багато дерев, тож цвинтар зараз виглядає набагато краще, – кажуть активісти. – Сподіваємося, що ця робота буде продовжена. Десь 2/3 робіт вони зробили, залишається невеликий шматок. Запевнили, якщо буде фінансова можливість, вони це будуть робити.

Щодо фінансування самого проєкту цифровізації, то його планують втілити на пожертви небайдужих. Вартість невелика – всього 15 тис грн. Усі активісти працюють на волонтерських засадах, тож кошти підуть на хостинг, сайт і друк.

Частину коштів ми зібрали під час першої екскурсії на кладовищі, є пожертви на сервісі buymeacoffee, тому ми вже на фініші, – розказує Володимир Гринішак. – Але компанія продовжується і ми запрошуємо всіх, хто має бажання, долучитися до цього, ми будемо раді. Думаю, до кінця місяця завершимо кампанію, зрозуміло, що дослідження триватимуть довше, бо це вимагає більше часу.

До речі, долучитися до проєкту можна трьома способами:

Підтримати фінансово на платформі «buy me a coffee» https://www.buymeacoffee.com/gotogorganu
Розповісти про похованих родичів. Це можна зробити через цих людей: