Історія лелечого гнізда у селі Вільхівка, що на Рожнятівщині, не залишила байдужим 9 млн людей. Саме стільки набрало відео про пожежу й порятунок лелечого гнізда. Його виклала Ірина Соломчак, бо саме на її подвір’ї оселились лелеки, пише Репортер.
Лелеки кидались у вогонь
Відео набрало дев’ять мільйонів, більшість коментарів були про те, що ці лелеки – то є прообраз України, – розповідає Ірина Соломак. – Адже багато українців зараз залишилися і залишаються без своїх домівок. Отак ціле життя будуєш і в один момент – нема.
У понеділок, 1 квітня, у будинку була погана напруга, світло то вмикалось, то вимикалось. Сталося замикання, гніздо загорілося. Ірина зізнається, що навіть не одразу помітила, поки не прибігла сусідка.
Лелеки намотали гніздо на дроти над нашою кухнею. То ми боялися і за лелек, і за те, аби гніздо не впало на дах і не загорілась кухня, – розказує Ірина Соломчак. – Викликали пожежників, з ними приїхали електрики. Коли горіло, то лелеки літали до гнізда. Хотіли захистити яйце, яке там вже було. Я так боялася, аби вони собі ноги не пообпікали, бо вони у той вогонь кидалися.
Читайте також: Бузькове село
Ірина згадує, коли загасили вогонь, самець сів на стовп, де було гніздо, підняв голову і дуже голосно клекотав.
Наступного дня вранці знову приїхали енергетики й встановили металеву опору під нове гніздо. Накидали туди трохи гілок.
Лелеки спершу прилітали, дивилися, перевіряли, чи безпечне, – розповідає Ірина. – Самець два рази покружляв, а далі почав носити гілочки. І вже за тиждень, он яке збудували! Те гніздо зараз вище дротів і надіємося, що такого вже не повториться.
Лелека Ян
У Соломчаків лелеки оселилися сім років тому, саме тоді, коли й молоде подружжя заїхало у свій спільний будинок. І тепер щороку у 20 числах березня лелеки прилітають на своє місце. Цьогоріч були 22 березня.
Ми їх дуже любимо, – говорить Ірина. – І нам приємно, що вони вибрали саме наше подвір’я. І я дуже переживала, аби лелеки на нас не образилися, через те, що їхнє гніздо згоріло. Але вони знають, що це не наша провина. Тож знову побудувалися на тому місці.
Ще Ірина розказує, що у гнізді таки було одне яйце, на жаль, розбилося. Але, каже, зазвичай їхні лелеки несуть три яйця. Тож сподівається, що двох пташенят вони вигодують.
Якось так повелося, що третього вони викидають. Так у них у природі, – розповідає Ірина Соломчак. – Уже багато років таке спостерігали, що одного викидали з гнізда. Ми потім знаходили мертве пташеня. А одного року пташеня вижило. Ми йому ногу перебинтували, почали годувати. Він у нас настільки прижився, що став, як домашній. Назвали Ян. Яка ж це розумна птаха, не можу передати! Вони дуже мудрі.
Ян заходив собі до хати, грався з котом, з донечкою Ірини. Саме вона так назвала птаху. У нього була проблема з ногою та з крилом, тому він не міг полетіти з усіма, зимував у селі.
Через дорогу живе моя мама, у неї є стайня, аби йому тепліше було, навчили його ходити до стайні, – пригадує Ірина. – Він знав маршрут від нас і до мами. І ходив собі. Ми всю рибу в сусідніх магазинах скуповували.
Згодом Яна відвезли до Галича – у центр реабілітації диких тварин. Двічі ще їздили його провідувати. А потім, каже Ірина, Ян припинив їх впізнавати.
У наряді – “Гніздо лелеки”
Майстер Михайло Угрин якраз був тим, хто ставив нове гніздо для лелек у Вільхівці. Згадує, що їхня чергова машина виїхала на місце майже одразу з пожежниками, а потім ті подзвонили йому, що завтра матиме свіжу роботу.
Робота називається: «Монтаж металевої траверзи», а ми в нарядах пишемо – «гніздо лелеки», – розказує Михайло Угрин. – Як просту траверзу, то може бути монтер, а як гніздо, то мусить їхати майстер, бо то вже технічна робота.
Бригада якраз ще мала запасне гніздо, то встановили його у Вільхівці. Лелека лише літав, не сідав. Про те, що птахи знову почали вити гніздо, енергетики побачили вже на відео.
Реконструкцію лелечих домівок в АТ «Прикарпаттяобленерго» запровадили ще у 2011 році в межах природоохоронної програми зі збереження біорізноманіття «Лелека».
За словами пана Михайла, на Рожнятівщині гнізд лелек досить багато. Енергетики міняють ті, які вже великі й от, от впадуть. Чи люди телефонують і просять, чи під час чистки лінії самі бачать, де потрібна реконструкція гнізда.
Мусимо робити, бо гнізда роз’їдають проводи й дроти постійно рвуться, – каже майстер. – Також спричиняють коротке замикання, бо переважно ставлять на опорах, де на всі боки йде розпайки проводів. Тому ставимо таку металеву конструкцію і маємо чистий спокій.
Пан Михайло каже, минулого року їхня бригада поставила сім гнізд, цьогоріч – уже шість.
От, два ставив на одній лінії, але на одне чогось не сіли, а на друге прилетіли, – розказує Михайло Угрин. – У селі Ясень будували нову високовольтну лінію, і там були бузькові гнізда, то перенесли їх на інші опори. І птахи сіли там. З села Слобода Небилівська також дзвонили, то ми й там поставили металеву опору під гніздо. На всі не можемо – лише там, де можна заїхати вишкою, бо вручну ми то гніздо не поставимо. Воно важить десь під 80 кілограмів.
За словами Михайла Угрина, валити лелечі гнізда не можна. У народі кажуть – згорить твоя хата.
Але ми не валимо, ми міняємо, – спокійно каже майстер.
Молодь з села не втікає
Село Вільхівка – наголос треба ставити на другій «і» – невелике. Шість вулиць і річка Радова. Також за селом протікає Лімниця. Тут дуже тихо, затишно, чепурно.
З назвою села усе просто – було багато вільх, тому й Вільхівка. Перша згадка про неї датується 1672 роком.
У селі лише два лелечі гнізда, у школі вчаться 86 дітей, а загалом населення – 680. Але буде більше лелек, усміхається староста села Любов Стрижак. Каже, зараз мають бейбі-бум, адже молоді мами народжують третю, четверту дитину.
До складу нашого старостинського округу ще входить невеличке село Рошняте, то там ще понад сотню людей і також два гнізда, – говорить староста. – Був такий рік, що у село прилетіло дуже багато лелек. І якраз випали сніги. То птахи тут знаходилися в урочищі Федиців. Люди їх з-під снігу витягували, носили сіно, ходили годувати. І врятували.
Пані Люба керує селом ще з 2006 року. Жартує, що вже трохи задовго.
Також розказує, що 13 чоловіків із села нині воюють. Для невеличкої Вільхівки це багато.
Читайте також: Безпечне село у жіночих руках. Як у Росохачі Галина Мельничук керує громадою
Село дуже духовно розвивається, є багато спільнот при церкві, – розповідає пані Люба. – Кожного року багато вільхівчан 2-3 рази їздять у Меджугор’є. То маємо при в’їзді в село своє вільхівське Подбрдо, де встановлена статуя Богородиці звідти. Сім’ї наші міцні, дуже мало розлучень. Молодь з села не втікає. У 2020 році задовільнили 35 заявок на землю для житлової забудови. Дуже раді, що молоді люди хочуть жити в селі, будуватися й народжувати.
Авторка: Світлана Лелик
