З початку російського повномасштабного вторгнення у Прикарпатському національному університеті документують воєнні злочини держави-агресорки.
Цю роботу започаткував професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права ПНУ Сергій Адамович – щоб звірства росіян не забули та з часом вони обов’язково понесли покарання, пише Репортер.
Злочини документують для історії
Центр документування та дослідження воєнних злочинів розташований в юридичному інституті ПНУ. Його створили спільно інститут та громадська організація «Поступовий гурт франківців», яку очолює Сергій Адамович. Франківський центр входить у коаліцію з понад 30 схожих організацій під назвою «Україна, 5 ранку».
Близько 10 постійних працівників центру, переважно викладачі університету, та волонтери, серед яких і студенти, уже багато місяців шукають у Франківську переселенців, які готові розповідати про трагедії, свідками яких вони стали.
Коли почалася повномасштабна війна, хотілося бути корисним. Ми зрозуміли, що найкраще це вийде, якщо ми займатимемося чимось ближчим до нашого фаху, –розповідає Сергій Адамович. – Ми пройшли курси, де навчали міжнародні фахівці. На невеликий грант придбали дві відеокамери, кілька диктофонів, флешки і два комп’ютери. Так і відкрили наш центр.
Центр документування та дослідження злочинів офіційно відкрився наприкінці серпня. Минулого тижня в ПНУ провели міжнародну конференцію, де обговорили правильне документування воєнних злочинів та як можна буде притягнути винних до відповідальності.
Паралельно в рамках коаліції ми працюємо над створенням бази даних iDoc. Туди будуть вносити свідчення та протоколи всі організації, – каже Сергій Адамович. – Цю базу будуть використовувати за потреби національні правоохоронні органи, міжнародний кримінальний суд – або ж вона просто буде архівом для історії.
Спочатку працювали лише у ЦНАПах. Там знайомилися з внутрішньо переміщеними людьми і пропонували залишити свої свідчення. Але зараз стало складніше, бо всі виплати ВПО отримують через «Дію».
Тому зараз ми їздимо по шелтерах. Були у Лисці, Загвізді, Калуші, Богородчанах, – розповідає очільник центру. – Відвідуємо місця, де допомагають за територіальною ознакою: «Я – Херсон», «Я – Маріуполь». Паралельно надаємо переселенцям юридичні консультації. А якщо є змога – допомагаємо гуманітаркою чи іншим, чим потрібно.
«Їх готували до геноциду»
Поки працівники центру задокументували близько 350 свідчень. Географія – майже всі області, яких безпосередньо торкнулась війна: від Маріуполя до Бучі, від Херсона до Луганщини.
Історії, які розповідають ті, кому вдалось врятуватися, жахають.
Я щоразу думаю, що мене уже не здивувати, але рашисти настільки винахідливі у своїй жорстокості, що інколи досі вночі сняться ці речі, – ділиться Сергій Адамович. – Є немотивовані вбивства, а є свідомі. У першу чергу вони шукали атовців, чоловіків, які можуть становити їм загрозу. Поводилися неадекватно – п’яні, під наркотиками. У мене є відчуття, що у Маріуполі вони свідомо хотіли знищити всі джерела води, били навіть по маленьких цистернах. В інших місцях знищували хлібокомбінати, щоб люди не мали хліба. Це свідомі прояви геноциду, їх довго готували до цього, довго їм розказували, що ми – не люди.
Як правило, кількість звірств зростала одразу після того, як ЗСУ завдавали росіянам військових поразок на фронті. Тоді вони починали мститися цивільним.
Ще цікаво те, що спочатку вони не могли зрозуміти українців, – розповідає історик. – Вони звикли, що сотня росіян тікає від одного омонівця. А у нас люди не боялися. Вони спочатку не розуміли, як приборкати Херсон чи Нову Каховку. Тому запрошували «спеціалістів» з «ДНР», щоб їм допомагали – бо ті більше знали специфіку українців.
Є багато випадків мародерства – виносили просто все. Також, за словами науковця, у деяких випадках досі дивує рівень недорозвиненості у наших ворогів.
Один зі свідків розказував, що до них у Херсоні постукали у двері бурят з буряткою. Він у формі, вона у халаті, – розповідає Сергій Адамович. – У руках тримають торт і кажуть: «Мы к вам знакомиться, ми вашы новые соседи. Того, кто тут жил, уже нет. Нам путин тут квартиру подарил». Чи це відсутність критичного мислення, чи якась відсталість? Вони прийшли до сусідів знайомитися з тортиком, бо зайняли чужу квартиру!
Сергій Адамович – історик, який багато років вивчає злочини росіян у 1939-1944 роках на теренах заходу України, автор книжки «Нереабілітована пам’ять». За його словами, теперішня поведінка східних сусідів навіть перевершує колишню.
І у Першу світову російська армія подекуди відзначалася мародерством і зґвалтуваннями. Але там ще існував якийсь порядок, – каже історик. – Більше це було властиво так званій «дикій дивізії» – тим же кавказцям. Були такі випадки і в Другу світову, особливо, коли російська армія ввійшла в Німеччину. А зараз я не знаю, чому вони так озвіріли.
Настав час покарати винних
Опитування відбуваються по-різному. Десь виходить знімати на відео, часто обмежуються лише диктофонами. Протокол з питаннями, відповіді на які записує хтось з працівників центру чи волонтерів, – на кілька сторінок. Обов’язково є згода на обробку персональних даних. Якщо у людей є фото, відео чи аудіодокази злочинів, їх просять надати. Потім протоколи оцифровують у форматі PDF і зберігають у базі.
З часом Сергій Адамович планує видати книжку з історіями свідків російської війни.
На жаль, світ поки що не знає, як бути з цими злочинами, – каже Сергій Адамович. – Справу з “Боїнгом” розглядали 8 років, а тут таких епізодів – безліч. Західне суспільство не готове до таких викликів, бо масштаби України – це навіть не масштаби Сирії. Але тоді в Сирії знищили 500 тисяч цивільних, і світ закрив на це очі. Тож рашисти вирішили, що можна повторити те саме з Україною. Якщо їх не покарати і зараз, вони будуть продовжувати, поки їм будуть дозволяти.
За словами науковця, зараз багато говорять про міжнародний трибунал, але поки невідомо, яким він буде. І чи вийде покарати не лише окремих осіб, а цілу державу, бо таких випадків в історії ще не було. У всякому разі, франківський центр документування та дослідження злочинів війни та інші їхні колеги продовжують вносити свій вклад і робити момент справедливості більш реальним.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.