Статті

Не лише зв’язкові. Як жінки воювали в УСС, УПА та борються нині

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Історія українського визвольного руху найчастіше висвітлюється з чоловічого погляду. Так, головними провідниками ОУН та УПА були саме чоловіки.

Але й українське жіноцтво відіграє немалу роль в українській боротьбі – як 100 років тому, так і зараз, пише Репортер.

Фото: Жінки свободи

Хорунжі, медикині, воячки

Сучасні бійчині на передовій – не новинка для української історії. Ще 100 років тому, на початку Першої світової війни, жінки воювали пліч-о-пліч з чоловіками.

У 1912 році українки створили Жіночий організаційний комітет у Львові, започаткували санітарні курси та зібрали 9000 корон на військо. Також українське жіноцтво взяло активну участь у стрілецьких рядах. Втім, перше товариство «Січових Стрільців» відмовлялося приймати до своїх лав жінок. Та згодом утворилася нова структура «Січові Стрільці ІІ», де дівчата створили свою окрему чоту. Очолила її Олена Степанів з Львівщини.

Олена Степанів

Саме Олена Степанів та Ганна Дмитерко стали першими доброволицями, які почали служити у війську як рядові стрільчині, а не санітарки. Згодом Олена Степанів стала хорунжою та отримала медаль за хоробрість. Воювала в рядах Української Галицької Армії (УГА). Згодом, у 1949 році, її заарештували органи НКВС й відправили до мордовських таборів.

Ганна Дмитерко

Ще одна хорунжа, Софія Галечко, теж отримала медаль, як і Олена Степанів, відзначилася у бою за Маківку. Вона командувала стрільцями-гуцулами.

Читайте: Партизанська донька. Ганна Марійчин з Яблуниці лише в 16 років дізналась, ким були її батьки (ФОТО)

Софія Галечко

Що ж стосується Української повстанської армії (УПА), то там жінки були і зв’язковими, і медсестрами, і розвідницями, і референтками.

Жіноцтво відігравало вагому роль у національно-визвольній боротьбі, адже на них лягла значна частина обов’язків, – каже директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, історик Ярослав Коретчук. – У перший етап, від 1942 по 1946 роки, дуже важливою у системі організації українських націоналістів був Червоний хрест та медична сфера. І саме жінки відігравали тут основну роль. На них покладали створення підпільних лікарень, санітарних пунктів у селах, куди передавали поранених повстанців. Саме жіноцтво займалося підбором та закупівлею медикаментів, вони збирали лікарські рослини, шукали матеріал для перев’язок. Інші працювали у жіночій референтурі, займалася вишколом.

У 1946 році Жіночу референтуру розформували. Тоді багато українок продовжили працювати секретарками та друкарками, створювали пропагандистські матеріали, вели документацію, пошту – і далі ризикували життям.

Читайте: Зберегти історію. Навіщо архів Івано-Франківщини оцифровує старі газети

Але вулиці – з іменами чоловіків

Чи не найчастіше жінки виконували роль зв’язкових. Вони передавали інформацію, забезпечували лінії зв’язку між керівниками. А ще виконували розвідчі функції – повідомляли про пересування ворога та його чисельність.

Серед визначних постатей можна назвати Дарію Гусяк і Катерину Зарицьку, зв’язкових головного командира УПА Романа Шухевича, – розповідає Ярослав Коретчук. – Крім забезпечення зв’язку, вони підбирали конспіративні квартири, допомагали Шухевичу, були кур’єрами. Потім обидві були заарештовані й відбували покарання у радянських таборах. Важливу роль відігравали і дружини провідників. Підпілля складалося з молодих людей, вони закохувалися, одружувалися й ділили побут у підпіллі. У нас переважали традиції сім’ї на противагу радянській армії, де за генералами їздили коханки.

Часто дружини провідників ризикували життям разом зі своїми чоловіками. Наприклад, дружина крайового провідника Ярослава Мельника Антоніна, яка загинула з ним та їхньою дитиною у криївці. Така ж доля спіткала Марію Вацебу, дружину Григорія Вацеби. Щоб врятувати новонароджену дитину, батьки віддали її чужим людям.

Інші відомі діячки УПА на Прикарпатті, яких  варто загадати:

  • Ольга Абрам’юк, родом з Делятина. Була воячкою, друкаркою та секретаркою УПА. Лицарка Бронзового хреста за заслуги.
  • Мирослава Войнович, родом з Боднарова на Калущині. Вона була зв’язковою, а також районовою провідницею ОУН серед жінок, мала у підпорядкуванні 10 станиць.
  • Юлія Ганущак, з села Довгопотів на Калущині. Підпільниця, розвідниця, зв’язкова. Лицарка Бойового хреста за заслуги.
  • Ганна Липова, родом з Жидачівщини, була референткою Рогатинського районного Червоного хреста. Нагороджена Срібним та Бронзовим хрестом за заслуги.
  • Ірина Лепкалюк, членкиня ОУН з села Старий Косів. Була референткою жіночої сітки Косівського повітового проводу ОУН, провідниця жіночої сітки ОУН та референтка Червоного хреста. І також – лицарка Срібного хреста за бойові заслуги.

Втім, часто внесок жінок у боротьбу за Україну залишається невідомим широкому загалу. Вулиць, названих на честь діячок значно менше, ніж діячів. Із понад 400 вулиць в Івано-Франківську, на честь жінок названі сім: Софії Галечко, Ольги Дучимінської, Ольги Кобилянської, Софії Русової, Слави Стецько, Лесі Українки, Дарії Цвєк, Олени Степанів.

Читайте: Оживити історію. Як у Франківську театр знімає фільми про українських повстанців (ФОТО, ВІДЕО)

Крім того, у 2022 році, у рамках дерусифікації, місцева влада змінила назви ще 25 вулиць. Із них «жіночого» імені удостоїлася лише одна: на честь Віри Левицької (колишня Короленка), референтки Червоного хреста, яка загинула у бою. Як розповідає Ярослав Коретчук, він запропонував відзначити саме цю діячку, адже вона була родом із Франківська.

Фото: Жінки свободи

Загалом по області історичний внесок жінок теж не поцінований. Наприклад, у селі Височанка колишнього Галицького району на честь членкині ОУН Марії Петришин назвали школу. Натомість у Рогатині про будинки, де жили Ганна Дмитерко чи громадська діячка Ольга Басараб, не нагадує жодна пам’ятна дошка.

Читайте: «Хто пережив вигнання, ніде не має дому». Як лемки на Франківщині бережуть унікальну культуру

«Жінки свободи»

Українки продовжують воювати і зараз, не забуваючи про досвід попередниць. Військова та історикиня Марина Мірзаєва каже: за останні роки бачить поступ у представленні бійчинь на передовій.

Порівняно з тим, як було декілька років тому, ми зробили величезний крок уперед до висвітлення жінок в армії. Поруч зі мною воюють багато посестер, і немало дівчат з молодіжних організацій уже говорять, що у майбутньому теж бажають йти служити. Це круто і ми маємо популяризувати те, що захищати свою країну мають всі, незалежно від статі, – каже Марина Мірзаєва.

Щодо вшанування внеску жінок у боротьбу минулого століття, Марина зізнається: справді більше уваги приділяється чоловікам, адже жінки у більшості працювали у допоміжних – хоч і не менш важливих – мілітарних структурах, про які згадують трохи менше. Щоб виправити цю несправедливість, військова започаткувала проєкт «Жінки свободи». Це сторінка у Facebook, де вона публікує історії повстанок минулого століття.

Читайте: Жінки на війні. Як Марта Дем’янчук з Івано-Франківська воює за незалежність

Пишучи наукові роботи, ти зосереджуєшся на чомусь одному, тому багато цікавих моментів, які безпосередньо не стосуються теми, йдуть у шухляду. Тому я вирішила їх публікувати у соцмережі, – розповідає Марина Мірзаєва. – Так створилася спільнота. Мені почали писати діти й онуки учасників та учасниць Других визвольних змагань, розповідати їхні історії. Попри те, що проєкт має назву «Жінки свободи», почасти я там пишу і про чоловіків, і про стосунки чоловіків і жінок – тобто загалом описую український визвольний рух.

Фото: Жінки свободи

Коли Марина мобілізувалася до армії, вона зрозуміла на власному досвіді, що таке війна і цінності української боротьби.

Тоді вирішила видати книжку зі своїми напрацюваннями.

У книгу ввійшли різні історії: є більш деталізовані, а трапляються й біографії на три абзаци, бо, на жаль, більше інформації немає, – каже військова. – Ми знаємо лише, що була дівчина в такому-то селі, воювала в УПА і загинула. Я залишила ці біографії у книзі, аби продемонструвати, наскільки великий пласт людських історій ми втратили. І як важливо зараз структурувати інформацію про наших героїв і героїнь сьогодні, аби ті, хто віддає життя у боротьбі за Україну, були відомими суспільству.

Історії повстанок минулого століття Марина доповнила власними рефлексіями – думками сучасної жінки на війні. Книга вийде у видавництві «Vivat» у найближчі місяці.

Авторка: Ольга Романська

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.