В Інституті українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України триває проєкт «Затоплена спадщина». Науковці оцифровують фото та відеоматеріали з археологічних досліджень з територій, які були затоплені через будівництво Бурштинської ТЕС та Дністровської ГЕС.
Тоді, через рішення радянської влади, кілька десятків сіл на Буковині та Прикарпатті пішли під воду, забравши з собою важливі пам’ятки української історії, пише Репортер.
Вода піднімалася поступово
Дністровську ГЕС почали будувати у 1973 році, а ввели в експлуатацію у 1981-1983. Бурштинську ТЕС ввели в експлуатацію у 1969 році. У результаті русло Дністра змінилося, і понад 30 сіл на території Чернівецької та Хмельницької областей затопило повністю. Зокрема, у результаті затоплення на території Хмельниччини утворилася відома Бакота. На території Франківщини села були частково підтоплені.
Місцевих мешканців попередили, що їхні села підпадають під затоплення, тож їм треба виїхати. Люди покидали цвинтарі з могилами рідних, свої хати та майно.
Деякі села взагалі перестали існувати, – пояснює археологиня, співробітниця Інситуту українознавства імені Івана Крип’якевича у Львові Марія Войтович. – Наприклад, Атаки, Молодове, Кормань. Місцевим потрібно було розібрати свої будинки, вирубати ліс – підготувати територію до майбутнього затоплення. Саме затоплення відбувалося не раптово, як у випадку з Каховської ГЕС, а впродовж декількох років, вода піднімалася поступово. Люди ставали вимушеними переселенцями – це зараз ми б їх так назвали. А для радянської влади людина була лише гвинтиком у системі.
Територія басейну Дністра – дуже багата на природні ресурси, з гарним кліматом. Багато тисячоліть вона приваблювала людей, які селилися на берегах річки. У наш час ці території містять численні археологічні пам’ятки, більшість з яких назавжди поховані під водою.
Все ж роки перед примусовим затопленням багато відомих археологів та інших науковців працювали на цій території, намагаючись знайти якнайбільше. Саме про цей період часу і має на меті розповісти проєкт «Затоплена спадщина».
Читайте: З бідона – в мережу. Як у франківському краєзнавчому музеї оцифровують архів УПА
Багато досліджено, багато втрачено
У 50-60 роки минулого століття науковці Інституту українознавства (тоді – Інститут суспільних наук АН УРСР) розпочали дослідження на території колишнього Галицького району Івано-Франківської області та на Буковині.
Спочатку археологи проводять розвідкові археологічні дослідження і на основі того вже далі вивчають цю територію, фіксують археологічні пам’ятки, проводять стаціонарні дослідження, – пояснює Марія Войтович. – Наприклад, розвідкові дослідження на околицях сучасного Бурштина проводив відділ нашого інституту на чолі з Маркіяном Смішком. А вже стаціонарні археологічні дослідження на території Бовшева, Дем’янова, проводились під керівництвом Володимира Барана. Археологічні дослідження на території Чернівецької частини проводили такі дослідники, як Лариса Крушельницька, Катерина Черниш. Низку цих пам’яток досліджував доктор історичних наук Олександр Черниш. Найбільше світу відомі такі пам’ятки, як Молодове І і Молодове V. Там виявлені сенсаційні знахідки того часу.
Читайте: «Хто пережив вигнання, ніде не має дому». Як лемки на Франківщині бережуть унікальну культуру
На затопленій території знайшли багато об’єктів різних часів.
Зокрема, періоду палеоліту та мезоліту. Найпотужніші віднайдені пам’ятки – стоянки Молодове I, Молодове V, Кормань IV, Атаки I, Атаки VI.
Найдавніші матеріали були знайдені на стоянці Кормань IV. Найдавніші шари – приблизно 125 тисяч років тому, – розповідає археолог, науковий співробітник Інституту українознавства Руслан Коропецький. – На стоянках Молодове I і V знайшли багато жител періоду середньо палеоліту (60 тисяч років тому) і пізнього палеоліту (30-20 тисяч років тому). Це житлові споруди, збудовані з кісток викопних тварин, у першу чергу мамонтів, обкладені кам’яними плитками. Всередині є сліди вогнищ – там залишилися неглибокі ями, заповнені вуглистою масою.
За словами Руслана Коропецького, на цій території знайшли багато знарядь праці тих часів – з каменю або кісток впольованих тварин. Також були побутові предмети – руків’я ножів, прикраси.
А ще речі, пов’язані з культом – наприклад, жезли вождів. Це роговий скіпетр із просверленим утвором, який трактувався як певний символ влади вождя племені. Також були музичні інструменти – сопілки з просвердлених кісток чи рогів, – каже Руслан Коропецький. – Більша частина знахідок зберігається у фондах музею Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича у Львові. Деякі потрапили до Чернівецького музею, а окремі об’єкти – до більших музеїв з інших великих міст, наприклад, Одеського археологічного.
Загалом 60 років тому науковці дослідили тисячі квадратних кілометрів і зробили унікальні відкриття. Все ж, більша частина пам’яток залишилася на дні Дністра.
Попри титанічну працю дослідників, ми втратили дуже багато археологічних пам’яток, – говорить Руслан Коропецький. – Більшість цих стоянок до кінця не досліджені. Наприклад, на пам’ятці Молодове V, яка частково збереглася, на початку 2000-х років приїхала міжнародна експедиція – українці, бельгійці, поляки – і зробили дуже багато цікавих матеріалів, застосовуючи сучасну методику дослідження. Але до більшості пам’яток повернутися неможливо через те, що вони затоплені. Ці території під водою.
Світлини покажуть затоплені села
Після досліджень територій біля Дністра та Гнилої Липи, що тече на території Бурштина, залишилося багато звітів, а ще більше фотографій. Це світлини знахідок, а також – побуту археологів і місцевих мешканців. Автором більшості фотографій є знаний фотограф Юліан Дорош.
Цікаве не лише те, що виявили археологи, але й світлини людей, – каже Марія Войтович. – На них видно місцевих мешканців, які приходили і цікавилися розкопками, екскурсії учнів зі школи. Можливо, хтось впізнає своїх родичів. На деяких світлинах видно, як жили дослідники в той час. А ще цінність плівок у тому, що цієї мальовничої території уже немає, але на фото вона збереглася. Це додаткове джерело для дослідження, для місцевих краєзнавців, людей, які родом з цих сіл, що були затоплені.
Саме ці світлини, точніше частину з них – близько 1000 – оцифровують науковці у рамках проєкту «Затоплена спадщина». Він розпочався наприкінці липня й триватиме три місяці. Проєкт реалізують за підтримки Українського культурного фонду. Над ним працюють семеро співробітників львівського Інституту українознавства НАН України.
Читайте: Хати пам’ятають минуле. Світлана Ославська – про нову книжку, українські села і Сєверодонецьк
Саме оцифрування робить техніка. Але людський фактор вступає на другому етапі, – каже Руслан Коропецький. – Адже важливо не тільки зробити цифрову копію в гарній якості, але й додати опис кожного фото. Необхідно з’ясувати, що це за територія, який це рік, хто зображений на фото, і хто є його автором. Тоді доводиться працювати з польовою документацією, зі звітами тих років. Над цим працюють спеціалісти з різних історичних періодів: геолог, археологи, які спеціалізуються на палеоліті, неоліті тощо.
Сайт, на якому оцифровані світлини зможуть побачити всі охочі, запрацює в середині жовтня. Крім фото, на ньому розмістять короткий фільм про археологічні дослідження зараз затоплених місць, який зняв Юліан Дорош.
Ця територія – унікальна, – каже Марія Войтович. – Там специфічний мікроклімат, створений долиною Дністра, сприятливо вести господарство. І дуже мальовничі місця, недарма Бакота стала такою популярною туристичною локацією. Тож є питання доцільності будівництва Дністровської ГЕС на цих теренах. Так, станція приносить користь, але низку важливих територій ми втратили назавжди.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.