"Ми є!" Прикарпатці на Марші захисників у Києві (ФОТО, ВІДЕО)

Другий рік поспіль День незалежності України проходить без військового параду. Натомість ветерани АТО/ООС, волонтерські та громадські організації організували альтернативу офіційним святкуванням – Марш захисників. Цьогоріч він тривав понад чотири години. У поліції заявили, що участь у ньому взяли близько 20 тисяч осіб. За підрахунками самих ветеранів – 70 тисяч.

Охочих вирушити на Марш захисників в Івано-Франківську обласна спілка атовців збирала біля Білої хати. На 19.00, а саме на цей час оголошували збір, людей небагато. Втім, настрій у всіх піднесений, хлопці жартують. Як виявилось, їхатиме кілька автобусів. Перший рушив десь близько восьмої вечора, пише Репортер.

Вільні місця для преси знайшлися в автобусі з УНСО. Знайомимось. Люди приїхали з усієї області – Тлумацький район, Калуський, Коломийщина, Франківськ. Старшому телефонують, він каже, що автобус чекатиме біля Меморіального скверу. Прийшли – нема. Очікування розтягується ще на годину. Близько дев’ятої вечора рушаємо. В Рогатині підбираємо ще декількох людей.

Ветерани, коти, арт-терапія. Як живе “Бандерівський схрон” (ФОТО)

Настрій веселий, унсовці жартують. В автобусі спиртного ніхто не п’є. Сусід усміхається: «Ми у формі та на виїзді не п’ємо. В нас за таке буками б’ють по сраці».

До села під Києвом прибуваємо близько сьомої ранку, зупиняємось на автозаправці. Тут уже стоять кілька автобусів з франківськими номерами. Біля них багато людей у військовій формі. Хлопці п’ють каву, курять. Унсовці переодягаються в однострої, прикріплюють шеврони з символікою та червоно-чорним прапором.

Тут чекаємо ще близько години. За цей час приїздять нові автобуси – львівські, рівненські. Усі везуть ветеранів на марш.

Нарешті вирушаємо далі. В автобусі незвична тиша. Кожен думає про щось своє. Ось і столиця. Транспорту майже нема. Близько восьмої зупиняємось біля Володимирського кафедрального собору. Виходимо, робимо спільне фото обабіч автобуса.

У парку Шевченка на ранок було лише декілька десятків людей у формі та вишиванках. Де-не-де видно національні прапори. Дуже багато поліції. Ось проїхав кінний патруль. Хтось кидає фразу: «Ото коні здорові. Таких би в поле». Хлопці сміються.

Близько десятої з усіх боків до парку починають сходитися люди. Ото лиш було кілька десятків, а вже сотні. Усі вітаються, братаються, роблять фото на пам’ять. Навпроти парку стоїть автомобіль організаторів маршу. З колонок лунає «Брат за брата» від Kozak System.

Поліцейські перекрили рух на бульварі Шевченка. Люди починають формуватися у колони, або як кажуть військові – коробочки.

Попереду – рідні загиблих на Донбасі бійців і героїв Небесної сотні, безвісти зниклих на війні та тих, хто перебуває в полоні. В руках у людей – фото сина, тата, коханого чи брата. Багато дітей. Менші не зовсім розуміють, що відбувається. Старші ледве стримують сльози. Є ветерани у візках і на милицях.

Далі йтимуть атовці – по областях з усієї України. Кожна колона підписана – хлопці несуть банер з назвою області, а також прапори регіонів.

За ними – представники різних військових, ветеранських і волонтерських формувань: Жіночий ветеранський рух, «Азов», УДА, 54 ОМБР, 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України Івана Зубкова, «Айдар», «Фантом», 12-й батальйон і 112-та бригада тероборони (Київ), «Свята Марія», 131 окремий розвідбат УНСО, об’єднана формація фронтових медиків, капелани, волонтери та громадські активісти. Загалом сформували 48 колон.

Паралельно з боку станції метро «Університет» формується ще одна колона – з людей у формі та цивільному. Один із ветеранів поруч каже – то «порохоботи».

«Примазались таки. А потім всі говоритимуть, що то Порошенко марш організував», – дядько років під 50 каже ніби тихо, але явно звертається до сусідів.

Людей у «коробочках» стільки, що колона сама собою потрохи пересувається на бульвар Шевченка. Тротуари забиті людьми, які прийшли підтримати ходу ветеранів. Більшість у вишиванках і з прапорами.

«Ну що, розпочинаємо?!», – кричить хтось з організаторів у гучномовець.

У відповідь лунають оплески. Чути «Слава Україні!», «Героям слава!» і «Смерть ворогам!».

Пішли. З колонок автомобіля в голові колони лунає пісня «Наші предки…» на слова Оксани Забужко. Хода підходить до повороту на Хрещатик. Тут зібралися тисячі киян. Починається дощ. «То Бог благословляє», – каже жіночка поруч. Очі в неї мокрі, може, й від дощу.

Кожна «коробочка» зупиняється біля повороту. Кияни скандують «Дякуємо!». Ветерани у відповідь прикладають руку до серця та посміхаються. І так колона за колоною. Кінця краю не видно: спереду – люди, позаду теж. Початок вже біля Київської міськради, а йде тільки 15 «коробочка». Повсюди синьо-жовті та червоно-чорні стяги. Також можна побачити поодинокі біло-червоно-білі прапори Білорусі.

Знайомимось з сімейною парою із Полтавщини. Стоїмо поряд, дивимось на ходу.

«Слава Україні! Героям Слава! Слава нації! Смерть ворогам! Путін х…ло, а Зеля сц…кло», – кричать у колонах.

Усі поруч підхоплюють. Жінка з Полтави дуже голосно жартує: «От цікаво, скільки нам за це заплатили?». Ветерани сміються.

Йдуть львівські десантники з 80 бригади. Серед них жінка у формі та з дитиною на грудях. Малюк завитий у прапор частини, на голівці – синій берет. Дитина усміхається, мама крокує незворушно.

Спускається колона унсовців, з якими разом добиралися до столиці. Один із прапороносців тримає в руках національний стяг Білорусі. Вже після параду вони розповіли, що саме цей прапор майорів у Мінську під час «весни 1996 року».

З ними крокуємо далі Хрещатиком. Людей навколо – безліч, усі з квітами. Хтось стає на коліна та схиляє голову, а дехто підбігає та обнімає ветеранів. Люди дарують квіти та безперестанку дякують.

Кому не потрібні ветерани. У Франківську атовців вчили шукати роботу

Майдан затягнутий димом. Проте, він скоро розсіявся. Хтось каже, що то хлопці з батальйону «Азов» запалили фаєри.

Людей – тисячі. Вони стоять аж на пагорбі, що обабіч Інститутської. Враження таке, ніби тут весь Київ. Більшість у вишиванках, багато прапорів. Наша «коробочка» зупиняється. Десь з пів години чекаємо на інші. Вже о пів на другу до Майдану підтягнулися всі. Марш тривав майже чотири години. З колонок оголосили, що зараз співатимуть Гімн України. З перших рядків його підхоплюють всі…

Далі учасники розділилися – більшість залишилася на Майдані. Решта рушили до офісу президента, а частина – на Європейську площу.

Прикарпатець Віталій Савчук воював на сході у 2014-2015 роках в 54 окремому розвідувальному батальйоні, а потім у 131 окремому розвідувальному батальйоні УНСО., Коли почалася війна на Донбасі, він вчився на першому курсі університету. Не зміг всидіти вдома, взяв академвідпустку та підписав контракт. Ділиться враженнями від маршу. Каже, того року теж брав у ньому участь.

«Дуже приємно бачити, що цьогоріч зібралося так багато людей, – каже Віталій. – Як і ветеранів, так і тих, хто прийшов нас підтримати. Був дуже радий бачити хлопців, з якими разом воював, і побратимів з інших підрозділів. Для мене, як і для моїх друзів, марш є символом того, що є ми, наше військо, що народ пам’ятає про ветеранів. Бо дуже прикро бачити, що в країні війна, а влада ніби забула. Тож так ми нагадуємо – ми є».