Українські православна та греко-католицька церкви перейшли на новоюліанський календар, тож тепер багато свят відзначаємо в інші дні. Зокрема, такі традиції як щедрування та Маланка напередодні свята Василія Великого змістилися з 13 січня на 31 грудня, перед Новим роком.
Чи переживе давній обряд Маланки зміну календаря і ще більшу загрозу – війну? Адже вже минулого року багато сіл відмовилися від традиції, бо одні чоловіки воюють, а іншим – не до забави, пише Репортер.
Маланку в траур не впускають
Маланкування – це традиційний обряд, своєрідна вистава, де головною дійовою особою є Маланка, роль якої виконує переодягнений хлопець. На відміну від різдвяного вертепу колядників, який розповідає про народження Ісуса Христа, Маланка має гумористичний та соціальний сценарій.
Чи не найвідоміший обряд Маланки – у селі Белелуя на Снятинщині, його навіть влітку 2023 року внесли до списку нематеріальної спадщини України. Також гучно маланкують у багатьох селах Чернівецької області, а ще – на Коломийщині й Косівщині.
Цього року більшість сіл ще роздумують, коли маланкувати й чи взагалі це робити. Як пише краєзнавиця та дослідниця обряду Маланки Ірина Пустиннікова, поки що традиція під питанням: у багатьох селах люди роз’їхалися і немає, кому всіх організувати.
Малі маланки паузи у кілька років не переживуть. Раніше малі маланки могутньо підживлювалися Маланка-фестом, був крутий стимул і жити, і розвиватися. Зараз ніяких стимулів нема, – пише Ірина Пустиннікова. – Увага туристів ніколи не була дуже важливою для більшості маланок. Але і цей фактор відігравав певну роль. Тепер же, з переносом дат, фактор взагалі можна викреслювати. Ну самі спрогнозуйте кількість туристів, котрі виберуть у новорічну ніч поїздку в глухе село, а не традиційний новорічний сценарій.
Зокрема, у Белелуї, як повідомила Ірина Пустиннікова, цьогоріч маланкуватимуть лише діти та підлітки – за скороченою програмою.
Як розповідає краєзнавиця і письменниця Іванна Стеф’юк, традиції маланкування загрожує більше повномасштабна війна, яка триває уже два роки, ніж зміна дат. Бо Маланці не вперше доводиться перебиратися на новий календар.
Наші предки святкували Новий рік навесні 1 березня, а ще перед тим – у вересні, – розповідає Іванна Стеф’юк. – У кількох варіантах Маланки є такий фінальний обряд, як «купанка» – від слова купатися. Вона прямо підказує, що колись це було весняне та осіннє свято. Тоді в обряді не було екстриму, а зараз це вже традиція для відчайдушних.
Тож поки що частина сіл маланкуватиме за одним стилем, частина – за іншим, це вже на розсуд кожного. На обряд маланкування, орієнтований на туриста, зміна календаря може вплинути більше, але важливішим для збереження є більш автентичний обряд, коли Маланка ходить від хати до хати.
Читайте: Різдво збирає родину. Чим відрізняється свято на Гуцульщині, Бойківщині та Покутті
Маланка вітає ґаздів, проситься до хати. Це величезна честь, але Маланку можуть і не пустити – навіть через календарні розбіжності. Ще одна причина – якщо боїться дитина. І найважливіша – коли в домі траур. Бо обряд Маланки виконується під музику – колись живу, зараз буває вмикають музичний запис. А ще Маланка жартує, бешкетує – це розвага. Тому й зараз не кожна громада готова до такої забави. Але це не значить, що від традиції треба відмовлятися, – каже дослідниця.
Читайте: Щедрий вечір та Василя – як святкувати та які є незвичні щедрівки
Дитяча Маланка
Зараз найпоширенішою причиною відмови від «ходіння в Маланку» є або жалоба в селі, яке втратило багато військових, або нестача молодих хлопців, які виконуватимуть ролі в обрядовому дійстві. Бо на відміну від «водіння кози» в інших областях України, на Прикарпатті й Буковині маланкують саме чоловіки.
У дорослій партії існує навіть своєрідна посвята – якщо тебе взяли в Маланку, то ти вже парубок. Це підлітки і хлопці, у деяких селах допускаються молоді нежонаті чоловіки, але це вже рідкість. До того ж, хлопці мають бути витривалими, бо, наприклад, щоб носити на собі каркас ведмедя з Маланки у Белелуї, треба мати фізичну силу, – каже Іванна Стеф’юк. – Хлопці в час війни не завжди готові до цього – якщо частина їхніх друзів на фронті. Я знаю колективи у Чернівецькій області на 7-9 людей, де четверо зараз – зниклі безвісти. У таких випадках Маланка на якийсь момент призупиняється.
Зараз, за словами Іванни Стеф’юк, деякі села вирішують робити «дитячу Маланку» – залучати до обряду малих хлопчиків замість дорослих хлопців. Навчають їх поважні ґазди, старші чоловіки – і таким чином вирощують тих, хто буде продовжувати традицію.
Ще одне осучаснення – збирати гроші на ЗСУ під час малакування. Насправді ще у XIX – на початку ХХ століття Маланка була благодійною. Збирали гроші не на церкву – як це роблять колядники – а щоб допомоги тим, хто потребує.
Маланка – не тільки бешкетниця. Частину коштів учасники розділяли між собою, використовували на оновлення костюмів. А левова частка йшла на благодійність, – каже краєзнавиця. – Маланка могла вибрати конкретну дитину-сирітку і справити їй одежу. Або опікуватися якоюсь вдовою, в якої не було грошей.
Обряд, що пережив тисячоліття
Традиція, схожа до нашої Маланки, є і в інших країнах Європи – Італії, Румунії, Болгарії. А сягає вона ще VII століття до нашої ери.
Традиція пішла ще від Сатурналій, які проводили на честь античних богів, – розповідає Іванна Стеф’юк. – У нашій Маланці теж з тих часів є дуже багато. Є пастуші образи – на прославу урожаю. Є звірині – покликані показати все, що в людині є первісного, агресивного, щоб до нього не повертатися у новому році. Є соціальні персонажі, наприклад, Шандар, поліціянт з австрійської армії, обрядові ролі – Молодий, Молода, – персонажі, які символізують предків – Дід, Баба…
Крім того, Маланка – завжди гумористична, вона висміює багато сучасних реалій. Тому зараз у сценарії з’являються відомі політики, коронавірус, комічні ситуації, пов’язані з конкретним селом.
Маланка – це архаїчна традиція, ще дохристиянська, у ній дуже багато поєднування непоєднуваного. Це нормально, коли на костюмі ведмедя ми бачимо протигаз і радянські ордени, – каже етнографиня. – Сила Маланки в тому, що вона запам’ятала фактично тисячолітні речі. І про створення світу, і вірування апокаліптичного характеру. Борінка – це свого роду гладоіаторські бої між ведмедями, якраз весняні бої, коли ці тварини прокидаються зі сну.
Читайте: Народні ювеліри з Косова. Як мосяжники Олег Гаркус і Христина Фарилюк бережуть традиції
Обряд Маланки пережив Першу та Другу світові війни, голодні роки та радянські часи, коли за участь у маланкуванні могли посадити на 15 діб. Все ж, поки є готові продовжувати традицію, вона житиме далі.
Дуже хочеться вірити, що ця традиція, головний посил якої – перемога світла над темрявою, переможе важкі часи й вийде з них міцнішою, – каже Іванна Стеф’юк. – Бо це тільки здається, що за рік-два ми без проблем зберемося і відновимо все як було. Але якщо зробити невелику паузу в традиції, ми самі не помітимо, скільки всього втратимо.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.