Кухонний ніж, щітка для макіяжу, тазик з водою й розчином лимонної кислоти та дуже багато терпіння.
У підвалі Івано-Франківського музею визвольних змагань імені Степана Бандери розгорнули невелику лабораторію і реставрують документи УПА, які пролежали в землі понад 70 років, пише Репортер.
У підвалі паперам добре
Вже понад місяць таку делікатну роботу проводить наукова співробітниця музею Анна Чорній. Зустрічає «Репортер» у музеї та веде у «святая святих» – туди, де працюють з упівськими документами.
Вхід замаскований. Одразу й не збагнеш, що стенд з фотографіями, то насправді двері у підвал. Внизу просторо, все викладене старою австрійською цеглою. Дуже атмосферно.
В очі одразу кидається великий синій тазик на столі. Ще там є ніж, щипці, щітка і пачка лимонної кислоти. Над тазиком, в якому мокне невелика пожовкла книжка, висить яскрава лампа.
Анна каже, що поки це і є їхня лабораторія. Пояснює, помірна підвальна температура не шкодить документам, а ще їх є де розкласти.
Зараз вона працює над паперами, які 22 січня передали з села Тисів, неподалік Болехова. Вони належали сотні «Вікторія». «Репортер» вже писав про цей таємний підрозділ.
З семи згортків документів вдалося опрацювати три. До того Анна рятувала архіви з села Козаківка, що на Долинщині. У порівнянні з тисівськими ті були у жахливому стані.
«Тисівські сторінки вдається зберегти на 80-90 %, – говорить Анна Чорній. – З цим архівом добре працювати. Їх як знайшли, так і передали нам. Місцеві дослідники дуже відповідально поставилися й самі не бралися розділяти. А козаківські архіви знайшли у бідоні, його роздовбали, зайшла додаткова волога, і всередині документи були вперемішку з глиною».
На рівні чуда
У підвал Анна спускається двічі на день і працює по годині. Більше важко, бо руки постійно у холодній воді.
Одягає білий халат, рукавички, озброюється ножем і відділяє сторінки одна за одною. Перед тим згорток документів намочує у воді на два-три дні, адже час їх добряче відпресував і зсушив. Наприклад, в одному згортку завширшки пів сантиметра може бути 30-50 сторінок. Їх треба обережно й почергово відділяти – головне знайти середину.
«Отут вона вже добре проглядається, – показує дослідниця. – Але ще залишимо відмокнути, бо цей згорток сильно пошкоджений іржею, і вона зробила його твердішим».
Читайте також: Розвідник «Горіх». Йосип Курліщук з Косівщини починав у 14 років зв’язковим УПА (ФОТО)
Цікаво, аби знищити бактерії та очистити папір від іржі чи землі, у воду Анна сипле трішки лимонної кислоти. Таких лайфхаків вчилися на ходу. Багато навчилися від судмедексперта, члена товариства «Меморіал» Омеляна Левицького.
Чорній розказує, що раніше, коли такі документи знаходили, то передавали на реставрацію до Львова. Своїх спеціалістів у місті не було. Але потім документи часто не повертали. Тому, аби їх зберегти, вирішили робити самі.
«Спершу я думала, що це щось нереальне, – сміється Анна. – Перший листок ми з Василем Тимківим (директором КП «Пам’ять» – авт.) витягували 15 хвилин. Помагали один одному. Те, що вдалося зробити, було для мене на рівні чуда».
Історію й дослідницьку роботу Анна вибрала не просто так. Зараз вона навчається в аспірантурі, досліджує період репресій. З дитинства наслухана від бабусі про ті страшні часи.
Бабуся Анни родом із села Кінчаки Галицького району. Коли їй було 12 років, батька розстріляли енкаведисти.
«Я думаю, що прадід мав якийсь зв’язок з підпіллям, – каже Чорній. – Ще вона розказувала, що в роки німецької окупації він займав якусь офіційну посаду. Можливо, йому приписали співпрацю з німцями. В архіві неможливо знайти жодної інформації, бо записували лише кількість знищених. Я мрію все-таки знайти якийсь слід. Бабуся досі говорить, що хотіла би знати, де похований її батько».
Дивитися тими очима
Розмочування та відділення сторінок – це перший етап. Далі вони сушаться на цупких аркушах паперу. Наступний етап – пресування.
Анна показує у куті велику купу комуністичних книжок про з’їзди КПРС, Леніна й таке інше. Їх дослідниця використовує в якості преса. Під кожною книжкою лежать вже відреставровані аркуші з цінною інформацією.
«Оцей рукопис нам вдалося добре зберегти, бо написаний олівцем, – Анна показує один із папірців. – Це такий щоденник тих подій. Ще документи з Тисова з військової топографії, карти, малюнки. Складна вузькоспеціалізована література. Це ще раз підтверджує, що армія УПА була добре підготовлена».
Далі музейниця показує козаківські архіви. Каже, є цікаві, бо це звітні документи ОУН з детальним описом села 1940 року.
«Читаючи їх, можна дивитися тими очима, як і що відбувалося, – говорить Анна. – Описують населення, школи, скільки дітей у класах. Також про те, які заходи проводить радянська влада, як робить обшуки і в кого. Ще тут цікаве про агітаційні збори у клубі, як зганяли людей, але ті втікали».
Коли Анна працювала над документами з Тисова, то натрапила на палітурку з тайником. Вже хотіла її відкласти, але зацікавилась дивною випуклістю. Розмочила, почала відділяти і знайшла ще рукописи.
«То були записи з санітарних вишколів, – дослідниця показує вцілілі уривки. – Намальована будова тіла з детальними підписами. Колись старенький упівець Дмитро Верхоляк (Дуб) розказував, як його поранило в ноги, і не було як робити перев’язки, бо бій. Рани загноїлися. Коли ж нарешті попав у руки медиків, то санітарка підняла рейвах – як це бійці не можуть надати собі допомогу?! Після того почали проводити медичні вишколи для бійців».
Далі вже розчищені документи будуть вичитувати й опрацьовувати в музеї. Їх планують зробити загальнодоступними, аби з ними працювали молоді науковці.
Анна Чорній впевнена, що ці документи можуть дати багато інформації саме про вишколи УПА, як готували бійців, що вчили, де, коли. Поки що, каже, про це відомо мало, особливо на локальному рівні.
