Роман Хромейчук – швець у третьому поколінні, єдиний у Косові чоботар, а також служитель церкви. Роман долучається до перемоги тим, що вміє і знає – взуттям для наших захисниць і захисників. Від початку вторгнення чоловік передав військовим вже понад 1000 пар взуття і не тільки.
А зараз з товаришем майстром Романом Лучуком вони організували акцію. За її умовами, як каже Хромейчук, “одна людина може взути дві пари ніг”, пише Репортер.
Супер, але треба ще
У майстерні-музеї «Чоботар» Романа Хромейчука в центрі Косова постійно рух. Прийшов військовий, який вже завтра має їхати на позиції. Пан Роман навантажує його усім, що має і що треба бійцю – вовняні шкарпетки, кілька комплектів термобілизни, спальники, рукавиці.
Я працюю 24 на 7, – каже Хромейчук і метушиться по коробках та ще щось шукає, аби дати військовому. – Хтось із хлопців дзвонить – і п’ята година ранку, і третя ночі – мовляв, ми виїжджаємо зараз – чи є щось в тебе таке й таке?
25 лютого минулого року пан Роман пішов у військкомат, бо прийшла повістка. Але звідти його відправили. Він служитель церкви, мовляв, на фронті користі не буде, бо брати зброю в руки не може.
Я вернувся і став думати, що можу робити ще, крім того, що служу в церкві, – розповідає Хромейчук. – Звісно, працюю у майстерні. Але от, що я можу робити ще, аби якось допомогти і бути корисним державі, нашим військовим. Я вмію ремонтувати взуття! То я почав ремонтувати взуття військовим.
Потім рідні чоботаря, які на той час жили у Польщі, передали йому гроші на життя. Але йому, каже, багато не треба. Тож за ті гроші пан Роман купив першу партію взуття.
Це були тактичні кросівки, бо вже весна, і хлопцям треба було перевзуватися з важких берців у щось зручніше.
Перша партія кросівок – це було сім пар, – пригадує чоботар. – Передав хлопцям, сказали – супер, легко, нога відпочиває, але треба ще.
У Хромейчука є група у Фейсбуці «Косів Гуцульський», також зі своєї особистої сторінки взявся записувати відео та оголошувати збори. І люди почали долучатися. Так закупили ще одну партію взуття, другу, третю. Потім пішов крем для ніг, який має в собі цинк, та мазь, що заліковує різні ранки й тріщини на нозі.
Далі потрібно було вже форму, медикаменти, адже волонтерки шили підсумки для аптечок і треба було їх комплектувати. До цього, каже, долучилися друзі з Ізраїлю, США, Японії.
Так з лютого 2022 року Хромейчукова майстерня перетворилася на волонтерський хаб. Сюди приходять за порадою, за розрадою, за амуніцією військові та їхні рідні.
“Усі наші, хто тримає карабін у бік росії”
Разом з 200 пар взуття, яке я передав рік тому, то зараз буде десь понад тисячу, – говорить Хромейчук. – Це за такими скромними підрахунками. Якщо я раніше замовляв пару, дві, п’ять, то зараз вже по 20, 30, 50 пар.
Пан Роман розказує, що знайома харків’янка, яка цікавиться Гуцульщиною, написала, що могла б допомогти з амуніцією. Мовляв, вона живе у США і біля неї є військовий університет. У кінці навчального року той університет розпродає залишки одежі й взуття. Хромейчук каже, що вона вже тричі передавала великі коробки з формою та берцями найвищої якості.
Читайте також: Народні ювеліри з Косова. Як мосяжники Олег Гаркус і Христина Фарилюк бережуть традиції
Окрім верхньої та спідньої одежі чи взуття, волонтер дістає військовим бронежилети, каски, зарядні станції, приціли та інше.
З Косівської громади зараз десь до 1000 людей на війні. На жаль, багато загинуло.
Помагаємо усім, бо дзвонить косівчанин, що йому щось треба і каже: «Тут побратим з Херсона чи можеш щось йому допомогти?». Звичайно можу, – розповідає Хромейчук. – Або просто до мене пишуть чи дзвонять: «Ми чули, що ви допомагаєте. Чи могли б ви й нам допомогти, чи то тільки своїм з Карпат?». Кажу, що всім, бо то всі наші, хто тримає карабін у бік росії.
За словами пана Романа, він дуже важко переживає, коли військовим доводиться відмовляти, бо чогось просто нема. Тому старається максимально мати резерв. А найгірше, каже, коли бійці звертаються за чимось, поки зібрав гроші, поки замовив, а вже й не треба.
За одні гроші взути дві пари ніг
Пан Роман розказує, що всіляко намагається залучати аудиторію до зборів. От, відео різні записує. А недавно організували з товаришем – косівським постолярем Романом Лучуком – цікаву акцію.
Він, можна сказати, останній із постолярів, викладач нашого косівського інституту, – говорить Хромейчук. – Якось каже: «Ромку, давай ми щось зробимо таке, аби допомогти хлопцям. Я тобі пошию постоли, а ти аукціон зроби або якусь таку акцію». Ну, я й придумав таку річ.
Суть акції в тому, що ви купуєте собі пару постолів та автоматично взуваєте захисника чи захисницю. Постоли коштують 2 000 гривень. За ці гроші пан Роман і закуповує берці. Постоли Лучук віддає Хромейчуку безкоштовно.
Дві пари постолів уже поїхали у Португалію, ще одні у Чехію, Киргизстан, США. А одна пара ще чекає на відправку в Італію.
Десь понад 10 пар продав, – звітує пан Роман. – Це є універсальне взуття, яке можуть носити і жінки, і чоловіки. Ще роблю такий подарунок для людини і до постолів дарую «капці», «капчури» – вовняні шкарпетки. Минулого року жінки наплели тих капців для хлопців, але білого кольору. Бійці білі не хотіли, бо куди такі в окопи?
Музей військового взуття
На фронті багато потреб, але я звужую до своєї діяльність – це взуття, одежа, медицина, продукти, – каже Роман Хромейчук. – У хлопців і дівчат завжди потреби – це взуття.
52 розмір – найбільший, на яке мав замовлення. Розказує також, що потрібно було для захисниці 50 розмір.
Нині Хромейчук працює з виробниками, які безпосередньо шиють військове взуття і форму. Він не бере через перекупників, а одразу на виробництвах – Львів, Дніпро, Харків, Хмельницький. Також має турецьке, польське й американське. Зимове та літнє.
Показує взуття для штурмовиків. Воно міцне, всередині кевларова устілка, яка захищає від осколків.
А таке видають у ЗСУ, – показує чоботар. – Виробництво «Талан» шиє класне взуття для військових. Але, якщо боєць отримує поранення, то на ньому все розрізають, аби його врятувати – одяг, взуття. Потім треба нове. Один хлопчина мені приніс, бо на нього замалі. Поміняв йому на більші, а ці будуть комусь другому. А тут взуття з Америки для захисниць – 35 розмір.
А ще пан Роман у своїй майстерні-музеї планує зробити спеціальний куток, який буде розповідати історію виникнення військового взуття на Гуцульщині – й до сучасності. Уже має чимало експонатів.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.