Урбаністична платформа Metalab з березня взялася облаштовувати у Франківську житло для людей, які переїхали сюди, рятуючись від війни. Почали з ремонту колишнього університетського гуртожитку. В ньому нині вже живуть сім’ї. Загалом 170 людей. А ініціатива «Ко-Хати» розвинулася до реновації ще трьох об’єктів, які планують закінчити до кінця року. Один із них – у Кам’янці-Подільському, ще два – у Франківську.
Завдяки проєкту «Ко-Хати» тимчасове, але затишне житло цього року отримають до 700 людей. Загальний бюджет проєкту – близько мільйона євро. Хто і як ремонтує будинки для переселенців, бачив Репортер.
Допомогти, повчитися, відволіктись
Один з об’єктів ініціативи «Ко-Хати» – колишній дитячий садок, що якийсь час міська влада використовувала під департамент освіти. У 2017 році департамент таки з’їхав, аби відновити в цій будівлі роботу садка. Але з того часу він простояв пусткою, чекаючи на ремонт.
Нині тут на першому поверсі одного крила розмістився «Карітас», який надає допомогу ВПО. Решту будинку вже до кінця року переоблаштують у помешкання. Щодня з 10.00 до 18.00 тут працює ремонтна бригада ініціативи «Ко-Хати». Майже всі до війни мали інше життя, вимушено переїхали до Франківська, ще з березня долучилися до ініціативи. Спершу як волонтери, а нині як повноцінні майстри.
Показує все комунікаційниця команди Оксана Городівська. Вона родом з Франківська, але довший час жила й працювала у Києві. Має власний відеопродакшн. Повернулася до Франківська після повномасштабного вторгнення. Активно волонтерила під час ремонту першого гуртожитку для ВПО. Шкребла, фарбувала. Згодом її запросили в команду проєкту.
В офісі «Ко-Хати», що розмістився одразу поряд із головним входом, знайомимося з Мариною Дарноступ. Вона у проєкті працює з переміщеними особами. Зокрема займається і майбутнім поселенням.
Каже, в цю будівлю старатимуться заселити сім’ї з дітьми, літніх людей, переселенців з інвалідністю. Адже сама будівля – в центрі міста, поряд є школи, садки, магазини, поліклініки й аптеки.
Натомість в іншому об’єкті, чотириповерховому готелі на Макухи, – вужче, багато сходів і ніде погуляти з дітками через близькість колії та промзони. Тож там житимуть ті, хто не прив’язаний до місця та вдень має роботу.
У нас є Варя, яка займається плануванням. Вона сідає з планом, я – зі своїм списком і разом підбираємо кімнати. Думаємо про людей, аби їм було якомога зручніше й комфортніше, – говорить Марина Дарноступ.
Читайте також: Згуртовані. У Франківську Фоззі з айтішниками збирають тактичні аптечки на фронт (ФОТО)
Вона приїхала до Франківська з Дніпра. Пішла волонтерити в гуртожиток, хоч мала де жити. Каже, хотілося допомагати і відволіктися від тривожних новин.
Це дуже рятувало, особливо, коли почалися новини з Бучі. Ми приходили з дівчатами, шкребли ті стіни. Такий вихлоп емоцій дуже працює. Закликаю всіх долучатися. Це не лише гарна справа, але й можна моральну розрядку отримати. Та й тут така команда зібралася – є чому повчитися і що взяти для себе, – говорить жінка.
З волонтерів у майстри «Ко-Хати»
В робочому одязі та з хустинкою на голові до офісу заходить харків’янка Настя Ляпіна. До війни вона займалася соціальними танцями. Нині ж щодня рівняє стіни в колишньому дитсадку. Каже, якби рік тому їй хтось сказав, що з нею буде, то не повірила б.
Зміни в особистому житті, мова, місто, діяльність. Боже, це не я, – говорить Настя. – Батько живе на території окупованої Донецької області. Туди точно ніколи не повернуся. В Харків теж навряд. Хіба відбудовувати щось виконробом, – жартує дівчина.
На запитання, як їй така кардинальна зміна діяльності, каже, що спочатку було цікаво, а зараз це просто робота, яку потрібно виконувати.
Читайте також:
Біжи та допомагай. Франківськ готується до благодійного півмарафону
Втома – неймовірна. Але тримаюся, бо комусь на фронті важче. Акумулюю всі сили і роблю так свій внесок, – говорить Настя Ляпіна.
Проходимо з неї в кімнатку, де вона якраз закінчує рівняти стіни.
Раніше кімната була в поганому стані – багато тріщин, шарів. Довелося все вирівнювати. Страшно було. Руки трясуться, але стаєш і робиш, – каже Настя. – У нас тут є професійний маляр-штукатур Сергій. Він контролює роботу і за «косяки» критикує. Деколи аж мотивація втрачається, коли сварить.
На третьому поверсі чоловіки переплановують великі кімнати садочка – ставлять перегородки і зашивають їх гіпсокартоном. На кожні три кімнати буде один санвузол зі своїм входом, аби відповідальність за його утримання була на мешканцях.
Днями почнуть замінювати систему опалення.
А поки що киянин Олександр Онуфрієнко налаштовує обігрівач у кімнаті, де планують фарбувати стіни. Каже, теж волонтерив у проєкті від початку. Спершу робив у першому гуртожитку електрику на четвертому поверсі, потім – на кухнях по всіх поверхах. А далі – взагалі в усій будівлі.
Прийшов, кажу, вам електрика треба? Так і застряг, – згадує Олександр. – Колись давно робив ремонти. Потім перестав. До війни мав свою івентагенцію в Києві, було багато планів на цей рік. З початком війни все рухнуло. Сьогодні є план доробити цей садочок. Закінчу цей об’єкт, то підемо на Макухи. Далі не знаю. Чи тут буду, чи поїду додому або ж на деокуповані території – відновлювати.
З будови до зали суду
У сусідній кімнаті ставить перестінки Станіслав Абакумов – адвокат з Миколаєва. Коли прийшов волонтерити, вмів лише розетки ставити. Тепер, каже, може робити будь-що. Поки волонтерив, закінчив курси на зварювальника, отримав категорію С з водіння.
На Бандери працює зранку й до ночі. А оскільки тут і живе, то приходить найпершим, аби все відчинити, а в кінці робочого дня – зачинити. Він з дружиною та дітьми – зареєстрований на поселення, коли роботи будуть вже завершені. Поки він трудиться у бригаді, діти – в школі, дружина працює дистанційно.
Роботу адвокатом Станіслав Абакумов теж не полишив. Працює онлайн у перервах між ремонтами.
У мене бувають судові засідання онлайн. То я вже навіть синю робу не знімаю. Нормально. Вік технологій, – усміхається Станіслав. – Із вечора готуюся. Якщо в мене судове засідання, то роблю перерву. Знаходжу тихе місце, де не чути гуркіт і перфоратор, сідаю та й працюю.
Під офісом ініціативи – труби від демонтованого опалення. В команді ще вирішують, що з ними зроблять. Усе, що можна, намагаються використати повторно. З придатної після демонтажу цегли роблять перестінки. З деяких труб зварили будівельні козли. Інші спробують перетворити на спортивні турніки для просторів довкола. Також зберігають меблі, плитку та світильники, аби згодом знайти їм застосування.
Читайте також:
Територію довкола садка планували разом із дітьми, які ходять на заняття в «Карітас», їхніми батьками та майбутніми мешканцями будівлі.
З різних боків будівлі простір добре поділений, тому можна в одному робити щось для спокійного відпочинку, а в іншому – щось активне для дітей та дорослих. Плюс є класний сад, можна робити городики чи парник. Якщо попіклуватися про простір, то тут можна буде проводити час, а не лише проживати в будівлі, – каже комунікаційниця Оксана Городівська.
Допомагають усі
Перший об’єкт «Ко-Хати» – гуртожиток ІФНТУНГ, ремонтували за пожертви небайдужих. З матеріалами, меблями та всім необхідним допомагали місцеві бізнеси. Все в сумі обійшлося в 35 тисяч євро. Сюди заселили переважно людей із Харківської та Луганської областей.
Ще на три об’єкти проєкт отримав грантові гроші. Водночас вони – складніші, бо потребують значно більших зусиль і капітальних видатків. За словами співзасновниці платформи Metalab та ініціативи «Ко-Хати», архітекторки Анни Пашинської, облаштування помешкань обходиться в середньому в 1000 доларів на одну людину.
Вартість реконструкції метру квадратного дуже різна, залежно від стану будівлі. Наприклад, у Кам’янці-Подільському треба робити опалення, воду, каналізацію, електрику, міняти вікна. Є питання щодо ремонту зовнішньої каналізації, не вистачає одного трансформатора. Питань багато, від цього і ціна за метр квадратний зросте. Але будівлю варто робити, бо там зможе жити близько 250 людей, – говорить Пашинська.
Наразі в роботі три об’єкти, два з яких – колишній дитсадок і готель на Макухи у Франківську, здадуть до кінця року.
Роботи в гуртожитку на Хмельниччині лише розпочалися. Взимку ініціатива також планує робити невеликі покращення у тих гуртожитках, де вже живуть люди, але там немає нормальних душів, санвузлів, кухонь.
Реконструкцію дитсадка на Бандери роблять за підтримки проєкту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI III), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та Міжнародної організації з міграції. З фінансуванням двох інших об’єктів допомогла ГО «Інша освіта».
Співзасновниця «Іншої освіти» Альона Каравай розповідає, що гроші на ремонт вдалось залучити в німецькому федеральному Міністерстві економічної співпраці та розвитку у партнерстві з гуманітарною організацією Sign of hope.
Ми приєднались до проєкту з реконструкції притулків в Івано-Франківську та Кам’янці-Подільському. На готель у Франківську залучили від німецьких донорів 169 500 євро, а для реконструкції гуртожитку в Зіньківцях Кам’янець-Подільського району – 395 500 євро, – говорить Альона Каравай. – Переговори щодо фінансування велись із квітня, а кошти надійшли наприкінці літа. Окрім цього, підтримуємо чотири прихистки в Івано-Франківську та Тернополі.
Проєкту «Ко-Хати» також допомагають друзі, які віддають частину або й усі зароблені гроші від своїх благодійних ініціатив. А недавно на гаражному розпродажі продали кераміки з гончарної майстерні платформи Metalab на 16000 грн.
Масштабування й розвиток
Зараз, коли я зупиняюся і дивлюся на ці три будови, то розумію, що ми вже як будівельна фірма, – жартує Анна Пашинська. – Ми навіть позбирали власні бригади з-поміж тих ВПО, які постійно до нас ходили. Наприклад, на Бандери в нас бригада з восьми людей, які починали у проєкті як волонтери. Набираємо бригаду в Кам’янці. В головну команду теж взяли вісім волонтерів.
До ініціативи стараються залучати й тих переселенців, які згодом отримають житло. Адже так зростає і цінність виконаної роботи.
Будь-який вид залучення руками чи грошима – це про повагу до того простору та сталість – бо, коли ти долучився, то і сприймаєш це як своє. Для нас це дуже важливо, – каже Анна Пашинська. – Багато є людей рукастих і класних, яким треба хоча б субсидійовану ціну на житло, бо зняти навіть поганеньку квартиру зараз дорого. Ми беремо в будівельні бригади приїжджих чоловіків, намагаємося створювати робочі місця та співпрацювати з місцевими виробниками.
Також у гуртожитку в Кам’янці вдалося залучити учнів місцевого ПТУ, якому і належить будівля.
Їхні студенти ходять щодня до нас на практику – дві групи з двома майстрами. Хлопці працьовиті. Я їм купую печиво, їжу, розвожу додому. Вони щасливі, – розповідає Тетяна Пашинська, яка в проєкті працює з ВПО, дизайном, поселеннями, швидким фінансуванням.
– Цей гуртожиток пустував 20 років. Там велика територія. Я мрію заселити туди аграрно спрямованих переселенців. Наприклад, є фірма зі Скадовська, яка переїхала до Кам’янця з 40 козами. І можна було б запустити там ще виготовлення локального продукту. Тоді люди отримали б одночасно і житло, і роботу. Людям це потрібно.
Читайте також:
Музика з окопу. Як «Лемко» з Франківська підтримує бойовий дух на передовій
З лютого Прикарпаття прийняло 140 тисяч ВПО. Понад тисячу з них досі проживають у закладах освіти і критично потребують житла. У серпні інвестиційний комітет НЕФКО схвалив фінансування проєкту з облаштування житла для ВПО у Франківську на 2,2 млн євро. Депутати міськради вже погодили реконструкцію за ці гроші ще одного гуртожитку ІФНТУНГ та гуртожитку ліцею імені Чорновола. Роботи вистачить на всіх.
Авторка: Ольга Суровська
Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю онлайн видання «Репортер» і не обов’язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.
Comments are closed.