«Я перепрошую одну секундочку, бо FPV летить. Я вам перетелефоную, бо мушу бігти», – говорить хірург з Калуша Володимир Кіндрат. Зараз він керує стабілізаційним пунктом 63 бригади на одному зі складних напрямків.
Він оперує під звуки дронів і вірить, що над його роботою є ще один — вищий контроль. Військовий медик має позивним «Спокій», який у нього ще з 2015 року. Нещодавно Володимира Кіндрата висунули на здобуття всеукраїнської відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» у номінації «Герой медичного фронту», пише Репортер.
Війна змінила логістику
За словами Володимира Кіндрата, останній період у них на стабілізаційному пункті був доволі інтенсивний не лише через наплив важких поранених, але й через логістику. Ситуація на фронті змінилася і дуже багато часу займає організація евакуації.
«Якщо раніше ми цим не дуже переймалися, бо ми надали допомогу і машина поїхала, то зараз це зовсім інша історія, – говорить лікар. – Якщо, наприклад, взяти той самий Лиман 2024 року чи Часів Яр-2023, то там небезпекою були КАБи, артилерія. Але це було, на щастя, вкрай рідко. А зараз дуже висока щільність FPV, і в нас буває таке, що ми виїжджаємо, а переправу перебили і ми вертаємось. Тільки пробуємо знову виїжджати – і FPV знову повернулися».
Евакуаційні групи годинами не можуть вивезти поранених, іноді для цього застосовують наземні роботизовані комплекси, броньовану техніку з РЕБами, підключаються бригадні засоби ППО.
Але більшість поранених таки потрапляє до медиків у той самий день, коли отримали поранення, чи на наступний.
«У нас так, на щастя», – каже Володимир Кіндрат.
Через дрони ускладнилась і медична розвідка. Адже, щоб стабілізаційний пункт міг функціонувати, спершу треба знайти, наскільки це можливо, безпечне і правильно розміщене місце, аби довозити поранених.
«Постійно потрібно поповнювати розхідники, аби було все необхідне, – розповідає Кіндрат. – Так само, як, наприклад, підвозять БК хлопцям, так само нам підвозять медицину».
Хотів туди, де більш потрібний
Володимир Кіндрат працював успішним хірургом у Калуській центральній лікарні. Також служив військовим медиком у 2015-2016 роках, під час АТО, у Першій танковій бригаді. Тож коли почалося вторгнення, відвіз сім’ю до батьків і пішов у ТЦК. Тоді його бригада вже була на позиціях, і Кіндрат фізично не міг до них потрапити. Мобілізувався у травні 2022 та долучився до 63 бригади.
«Я хотів служити там, де буду корисним своїми навиками. В принципі, зараз не жалію, – говорить Кіндрат. – Тому що довелося бути приданими до госпіталя – і надавати допомогу на первинній хірургічній групі з одеським шпиталем. Довелося співпрацювати з Вінницьким госпіталем – і працювати на стабілізаційному пункті, оперувати. Тобто основну свою роботу я виконую за спеціальністю».
63 бригада воювала на Бахмутському напрямі, на Херсонщині, Миколаївщині. Там же був і Володимир Кіндрат.
За його словами, з того часу наша військова медицина сильно змінилася на краще, динаміка доволі серйозна. На стабілізаційному пункті, яким керує Кіндрат, працює ціла злагоджена команда – анестезіологи, хірурги, медбрати, санітари, охоронці, евакуаційні групи. Деякі з них у цивільному житті не мали стосунку до медицини. Хтось був юристом, інженером, хтось ставив вікна.
«Але найцікавіше, що люди, які не були медиками, коли стають санітарами, то чудово виконують роботу медсестер – ніяк не гірше за профі», – говорить Володимир.
Понад 250 поранених за добу
Кіндрат має позивний «Спокій». Передісторію цього псевдо не розповідає нікому. Єдине, говорить, що він у нього ще з 2015 року.
А свій спокій Володимир черпає від віри та від близьких людей. Каже, їх є достатньо.
«Я постійно відчуваю Божу руку на своєму шляху, – говорить «Спокій». – Часто є таке, що коли наплив поранених, ти розумієш, яка щільність FPV, і що навіть від найменших деталей може дуже багато що залежати. І в кінці дня, коли це все відбулося, ти маєш чітке усвідомлення, що ти зробив свою частинку роботи, але є хтось, хто цим усім керував згори. Насправді дуже багато є випадків, коли я чітко розумію, що це саме Бог – і ніщо інше».
Розповідає, що за ці чотири роки у них на стабі за добу могло бути понад 250 поранених, а є дні, коли не було жодного.
«Найбільше запам’ятовується і найбільше радує, коли вдається якісно та швидко надати допомогу важким, – каже Володимир Кіндрат. – Коли вдається реанімувати хлопців. Дійсно боляче, коли надаєш допомогу своїм побратимам, а особливо тяжко – коли дітям».
За словами медика, його побратими та посестри на стабілізаційному пункті часто працюють на межі можливостей. Та, каже, на щастя, вистачає і ментальної стійкості, і фізпідготовки.
«Я не збрешу, коли скажу, що сну не вистачає, – розповідає лікар. – Буває, взагалі не спиш, а буває спиш 12 годин. Якщо, наприклад, кілька днів, не було поранених і ми маємо можливість відпочити, то можемо спати і 10, і 12 годин. Та переважно це просто відновлення і відсипання за попередні дні».
Читайте також: «Усе як у звичайних людей, тільки копаємо багато». Історія піхотинця «Хартії» з позивним «Гуцул»
Робота медика на війні – це 24/7. І постійно бути напоготові, навіть якщо поранених нема. Вихідний у них може бути раз в один-два місяці, коли можна поїхати десь у найближче місто і приділити час собі.
«Відпустку я стараюся тратити, виключно аби відпочити і відновитись, – говорить Володимир Кіндрат. – Її не вистачає, але добре, що є. Я не жаліюся, бо розумію, що робиться в країні. Та якщо б не дві, а чотири відпустки на рік, думаю, це реально було б, аби люди дійсно відпочивали».
Якщо на стабі є вільний час, Кіндрат старається займатися спортом – підтягування, відтискання, бруси, гантелі. Раніше, каже, ще була можливість бігати. Також відновлюватися допомагає спілкування з сім’єю, побратимами та посестрами. Читання.
Його обов’язкові книги до читання – це Біблія, а також в контексті військової справи радить книгу капелана Андрія Зелінського «Анатомія воїна».
«Я не зі усім там згідний, але там дуже багато хороших речей, які допомагають правильно оцінювати, – переконаний Кіндрат. – З художньої літератури, зараз читаю «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Ще радив би кожному прочитати «Бояриню» Лесі Українки, а з іноземного – «Хатина дядька Тома» Гарріет Бітчер-Стоун.
Калуська хірургія працює на фронті
Стабілізаційний пункт 63 бригади уже четвертий рік тісно співпрацює з «Госпітальєрами». Вони й на стабпункті допомагають, і виконують евакуацію.
Також він згадує інші волонтерські організації, з якими співпрацював на стабі – ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь), MOAS Ukraine, ASAP, ММРеск’ю.
Розповідає про колег-хірургів, які приїздили допомагати пораненим, – це Олег Цапів з Калуша та Олександр Гончаренко з Франківська, який нині також служить в ЗСУ. Ще один колега з калуської хірургії, Михайло Камінський, також нині на війні уже чотири роки.
Підтримують Кіндрата й інші колеги з Калуської лікарні. Розповідає, що завжди допомагали усім, що йому було потрібно, від самих початків.
«Коли була потреба, вони передавали мені розхідні медичні матеріали – від банальних марлевих серветок до дорогих автоклавів, – розповідає Володимир. – Зараз у бригаді доволі хороше медичне забезпечення в плані закупівель. Ми можемо багато собі дозволити, але бувають моменти, що треба вже або таких речей нема в Україні. Тоді я телефоную хлопцям Калуської хірургії і вони мені це знаходять. Волонтери дуже багато допомагають. Різні – з різних куточків України, з-за кордону».
Раніше волонтери приїздили до військових медиків, зараз це все передається іншими способами.
«Ми жартуємо, що зараз там, де ми є, ми не хочемо їх бачити. – каже Володимир Кіндрат. – Це безпосередньо через FPV. От, поки ми говоримо, якщо не помиляюся, пролетіло три безпілотника. Тільки що повідомили, що ще один десь літає».
Авторка: Світлана Лелик
