У Добровлянах Новицької громади зі старого приміщення колишньої школи створюють етнохатину «Домівочка». Тут хочуть відтворити традиційний бойківський побут, зібрати старовинні речі, робити вечорниці й майстер-класи. Гроші шукають буквально «з миру по нитці», а частину робіт селяни виконують власноруч.
Грагари та лігари
Староста села Добровляни Леся Красько зустрічає «Репортер» біля гарної клумби. Робить невелику екскурсію хатиною та розповідає, що й де буде в «Домівочці».
Ми хочемо, аби тут був осередок нашої культури, – каже староста. – Хочемо наповнити цю хатинку, аби вона могла бути як етнопростір, як простір для фотосесій, для обміну досвідом. Тут має жити історія, яку можна буде передавати з покоління в покоління.
Школу побудували у 1950-х роках, розказує Леся Красько. Спершу це був дерев’яний будинок на дві кімнати, потім зробили ще двокімнатну цегляну прибудову. У 1998 році побудували нову школу, а стару закрили. Майже 30 років будівля пустувала. Тут пробували зробити більярдну, спортзал, але не склалося.
У цій кімнаті хочемо зашити стіни соломою або очеретом і зробити візуалізацію стодоли, – далі показує Красько. – У цьому коридорчику буде експозиція з вишиванок. У цій кімнаті плануємо розмістити давній сервант, лавицю під вікна поставити, образ в куті. А цю стіну залишимо чистою, аби можна було проектор виводити.
У «Домівочці» будуть робити вечорниці, готувати страви на Святвечір, кошики до Великодня. Крім того, хочуть відтворювати сердаки, які колись носили у селі. Мають один взірець, що зберігся. Староста розповідає, що таку ідею їм підкинув колекціонер Богдан Петричук.
У колишній їдальні збудуємо справжню піч! – захоплено розказує Леся Красько. – Хтось каже робити муляж, але ми хочемо, аби там справді можна було пекти колачі, паски. Будемо шукати господинь, які нам ще скажуть, як запалити піч, бо то не так просто.
Ідею з піччю порадив місцевий майстер Василь Петрів, або дядя Вася, як його всі кличуть. Він тут з самого початку робіт. Спершу перекривав дах, а зараз робить стелю.
Він набиває грагари, які ще називають сволоки, – староста показує на дерев’яну стелю. – На підлозі – лігари, а на стелі – грагари. На середньому грагарі майстер, який будував хату, витесував своє прізвище і рік побудови будинку – це був паспорт хати. Ми теж так зробимо. Це дуже кропітка робота, дивіться, навіть цвяхів не видно.
Старші люди ще тримають
Одним із перших експонатів стало старе дзеркало, яке Леся Красько знайшла на сайті OLX.
Мені здавалося, що в Добровлянах вже нічого нема, бо то таке сучасне приміське село, люди хати поперекривали, десь перепродали, – розповідає староста. – І я почала заходити на OLX й сортувати будинки у нашій області від найдешевшого до найдорожчого. Бо якщо найдешевше, то продається стара хата. І так я собі гортала ті хати і дивилася фото.
Коли на фотографіях бачила щось цікаве для музею, то писала людям. Розказує, що якось сподобалися вишиті штори і оце дзеркало. Спитала в людей, чи можуть вони це продати окремо чи подарувати в музей, якого ще нема. Через два місяці дзеркало привезли в село. Інші люди безкоштовно відправили килими та глечики. А потім, каже, виявилося, що і в Добровлянах таки є старі речі.
Старші люди ще тримають, а молодші не хочуть, кажуть – заберіть, хай ліпше у вас буде, – говорить Леся Красько. – От, не знаю, чи є у когось давні сорочки, які у нас в селі носили. Ні від кого не чула. Можливо, хтось має, прочитає і дасть нам хоч сфотографувати чи відшити.
Від себе у музей староста має давню чавунну січкарню з фігурними кованими ніжками. Розказує, що колись її додому приніс тато. Мама ще запитала, мовляв, навіщо, якщо є нова?
А він сказав: «То колись буде в музей», – говорить Леся Красько. – Це було десь років з 10 тому, мені мама розказувала. Якісь такі слова, напевно, пророчі. Мій тато був дуже активним жителем нашого села, він очолював народну будову школи.
Також люди щось приносять самі або запрошують до себе на горища та у старі хати, аби забрали для музею, що треба.
Ми такі походи називаємо експедиціями, – посміхається староста. – Люди кажуть: «Беріть, бо палю». Ми приходимо, а там такі веретки, то як не взяти?!
«Метод найменших втрат»
Спершу у Добровлянах не планували масштабних робіт. Думали, досить змести павутину й побілити. Та згодом зрозуміли, що будівлю треба серйозно відновлювати.
У березні до роботи взявся весь старостат – староста, адміністратор ЦНАПу, завідувачка Народного дому, завідувачка бібліотеки, техпрацівниця і соцробітник.
То десь є відео, як ми в середині стіну валили, – посміхається Красько. – Але, напевно, багато з тих, що попри нас ходили, думали – краще б усю хату завалити. Та завалити найлегше. Ми пробуємо відновити методом народної будови. У нас в селі це працює давно – так будували школу, церкви і Народний дім ми так само недавно реставрували.
До роботи долучається і громада. Хтось приходить на день-два, бо просто хоче допомогти, деякі майстри працювали за гроші.
За час ремонту замінили частину прогнилої деревини, перекрили дах, зробили частину фасадних робіт та вставили вікна. Їх Леся Красько теж вполювала в інтернеті.
Ці два вікна приїхали з Кіровоградської області, – показує староста. – Їм теж чимало років. Скрині ми лишили наші. Шкода їх викидати, вони якісь – живі. Хлопці лиш трохи підчистили й поздирали фарбу. А ці вікна я купила по 100 грн. Правда, пересилка коштувала понад тисячу.
Ще чотири дерев’яні вікна Леся Красько з братом привезли із села Пнів Надвірнянського району. Бо за нові майстер заправив близько 20 тис грн.
А нам таке не підходить, – посміхається староста. – Ми все робимо методом найменших фінансових втрат.
З миру по нитці
Частину будматеріалів закупила Новицька сільська рада. За словами старости, поки інші не вірили в цю ідею, голова громади Богдан Дадяк їх підтримав.
Тож ми мали фінансовий ресурс для хорошого старту, – каже Леся Красько. – Ще багато матералів ми отримали безкоштовно від людей. Шифер, цвяхи, дошки, як не ставало. Наш місцевий підприємець Роман Любенко привіз деревину і сказав заплатити лиш за половину. Ще один підприємець Микола Дутка допоміг з піском і щебнем.
Також, за словами старости, їх дуже підтримує Галина Голікова – мати загиблого захисника Миколи Голікова. Вона їхня постійна меценатка. Люди, які приходять у старостат за довідками, також лишають якісь гроші – мовляв, майстрам на каву.
Наш військовий Андрій Василів нас підтримує, – додає Красько. – Ми на всіх виставах, які робили в Народному домі, то збирали гроші для нього. І він каже: «Я хочу подякувати». Надіслав 4000 грн. З-за кордону люди, які, може, і не планують сюди вертатися, бо хати попродали, але підтримують нас.
Нещодавно на свій день народження Леся Красько створила конверт, аби замість вітань люди накидали трохи донатів на ремонт «Домівочки». Накидали 50 000 грн. До речі, конверт активний, тож кожен може долучитися до гарної справи.
І так з миру по нитці і робимо, – каже староста. – Для когось ця ідея ні про що. Але люди бачать якийсь результат, чую: «О, то файно! Та то ніде такого нема! То вже як до мене гості приїдуть, то матиму, куди їх повести.
Також Леся Красько вважає, що «Домівочка» може бути ще однією родзинкою Новицької громади. Наприклад, люди їхатимуть від Меморіального комплексу Степану Бандері і можуть зупинитися тут.
Культура завжди на часі
Нині у селі є 400 хат і близько 1300 мешканців. Леся Красько на посаді вже шостий рік. Каже, хоче лишити щось для громади.
«Домівочка» – не перший проєкт, який у селі роблять спільними зусиллями. У 2023 році реконструювали Народний дім: зробили ремонт, перешили старі крісла, знайшли благодійників, які допомогли з технічним реквізитом. За гроші від сортування та реалізації скла й пластику купили костюми. Нині мають 25 комплектів костюмів, взуття та прикрас. У 2024 році заснували театр і ставлять вистави, які збирають все село.
Так само мені казали: «Не на часі, що ти робиш?». Але клуб запрацював у такому посиленому режимі, що люди приходять і ще й не поміщаються, – розповідає Красько. – Тоді біжать додому, аби подивитися трансляцію онлайн. То я розумію, що цього треба, бо то є культура.
Ще одним вдалим проєктом є бібліотека, яку теж повністю переробили. Зараз це модний простір, куди з радістю приходять діти й дорослі. Тут можна посидіти на зручних кріслах і тапчанах, зробити собі чаю, кави, почитати.
Бібліотекарка Мар’яна Шпак проводить тут різні неформальні заходи, перевчає людей сприймати бібліотеку як щось застаріле. Нині бібліотека має 370 активних читачів.
Також вона списала більшу частину старих фондів на макулатуру, а за ті гроші купила нові книжки. Пише різним видавництвам. Так, минулого року маленька Добровлянська бібліотека отримала від них безкоштовно понад 400 книжок.
Кота готують до відкриття
Гроші на такі різні проєкти у Добровлянах вже кілька років отримують зі скла та пластику. Леся Красько з працівниками старостату сортують скло та пластик. Хоч нині точок прийому в селі поменшало з восьми до двох – підприємець скоротив обсяги.
Також гроші отримують від платних заходів у Народному домі.
І вже є з чим працювати, – каже староста. – А тут наша завідувачка Народного дому Наталія Бойко зробила прикраси, які ми будемо продавати й заробляти на «Домівочку».
По 500 грн за пару, – вигукує з дверей Наталія Бойко, яка якраз прийшла на роботу. –Ми хочемо заробити гроші, аби докінчити нашу хатину. І вже готуємося до відкриття. Я замовила 50 лімітованих керамічних пташок. На відкритті будемо продавати їх і мед у брендованих баночках з логотипом «Домівочки».
Відкриття етнохатини попередньо планували на 21 вересня. У цей день на старі Матки (Різдво Пресвятої Богородиці) у селі було храмове свято. Але тепер дата залежить від темпів робіт.
Поки майстер завершує стелю, а далі стане до печі. Коли основні роботи зроблять, то будуть кликати жінок з села білити й малювати вікна.
А першим у «Домівочку» має зайти рудий кіт Славко, який живе у старостаті. Йому вже навіть підготували метелика.
Як було:
Як стало:
Авторка: Світлана Лелик
