Вуличний садок чи шкільне навчання в парку в нових коронавірусних реаліях звучить не так і дивно та цілком реально. А віднедавна франківських дошкільнят замість садка можуть і до лісу зводити.
Як і для чого, бачив «Репортер».
Пригода починається
9:00. На землі легкий приморозок, у повітрі – зимова свіжість. На кінцевій зупинці у Вовчинці – одна з виховательок лісового садка Наталя Карпюк і засновниця ініціативи «Прогулянки просто неба для малят» Ірина Гищук. Разом із ними чотирирічні Ярко і Міра, що чекають на кількох друзів, аби разом рушити в чергову лісову мандрівку. За спиною у кожного наплічник, а одяг теплий та зручний. А ще, як пояснює Ірина Гищук, батьки готові до того, що діти будуть маститися і можуть, навіть, щось подерти.
За кілька хвилин приєднуються Поля, Остап з мамою та Софія. Для Остапа це лише друга вилазка, тож мама цього разу теж з нами. Інші малюки прощаються з батьками до обіду. «Пригода починається!», – вигукує Наталя, зібравши дітей довкола, і наша невелика компанія бадьоро рушає.
«Давайте повторимо головне правило, – каже Наталя Карпюк дітям, – йдемо так, щоб усіх бачити. А якщо нікого не бачиш, зупинися і зачекай, поки тебе знайдуть».
Ярко постійно намагається рвонути з дороги схилом догори і за кілька метрів таки починає продиратися через зарості. Наталя рушає за ним, решта ще чимчикує дорогою, та за кілька хвилин теж обирає круту й звивисту стежку. Міра кілька разів падає, долає перший найважчий підйом, решта – за нею.
Пару хвилин і діти вже розглядають Франківськ згори. Знаходять кілька шишок, Міра підбирає каменюку – подарунок мамі. Аби знову спуститися до дороги, малюки з’їжджають на дупах. Вистачило прикладу Міри, яка швидко визначила оптимальний спосіб спуску.
Прогулянка до місця привалу триває години півтори. Дорогою діти підбирають патички, листочки. Кожен занурений в якусь свою гру. Скиглити часу нема. Складніші ділянки долають весело та граючись.
«Остапчику, хапай ту велику гіляку і спусти дівчатам – допоможеш їм вилізти нагору», – радить Наталя. Остап простягає донизу гіляку, втричі більшу за нього. Йому допомагає Софійка. Діти деруться, регочуть, з’їжджають донизу. Нарешті усі долають підйом. Ще трохи чимчикують стежкою повз каменюки і заходять в ліс.
Катуляння й бацькання
З горба, встеленого листям, вирішують котитися. Ще трохи катуляння, хованок в купах листя, і можна зупинитись на перекус. Іра Гищук дає команду збирати дрова, і малюки звідусіль тягнуть гілочки й ломаки. Розвели багаття, розстелили килимок, кожен дістає свої смаколики. Їдять з апетитом.
Наталка розливає по горнятках теплий чай. Традиційна розвага – припечений на багатті хліб. Поки Наталя допомагає дітям з патичками і скибками хліба, Іра розповідає, що такі пригоди відбуваються за будь-якої погоди. Головне, аби був добрий настрій і відповідний одяг.
«Якщо дощ, обов’язково буде стрибання по калюжах, якщо болото – бацькання в болоті, – додає Наталка. – Брудний одяг дитини після прогулянки – ознака чудово проведеного часу!».
«Кожного разу виходить дуже по-різному. Окрім Вовчинця, ми гуляємо також на Бистриці чи в Микитинцях, – каже Ірина Гищук. – Сьогодні багато дорослих, то діти спокійніші. Зазвичай більше вигадують, більше носяться. Найбільша цінність таких прогулянок, що це не ми їх ведемо, а вони самі відчувають себе відкривачами. Тоді і йти неважко і не треба нікого розважати».
Каже, одного дня дітлахи придумали з’їжджати з гірки на дупах, а, щоб краще слизькало, ще й водою поливали. За її словами, під час прогулянок на природі в дитини розвивається фізична витривалість та координація рухів, самостійність, вміння контролювати власні емоції та співпрацювати, ризикувати та приймати рішення.
Шаховий Миколай. У Косові Володимир Хлопков навчає дітей “грі мужніх людей” (ФОТО)
Такі прогулянки для малят проводять лише двічі на тиждень з 9:00 до 13:00. Тож замінити повноцінний садок вони не можуть, зате дарують малюкам нові знання і неповторний досвід.
«В ідеалі добре було б мати базу – якийсь будиночок у Вовчинці, куди можна було б повертатися за потреби. Тоді є шанс думати про щоденні прогулянки. Може, навіть, і цілий день на природі, – говорить Ірина. – У Львові є дитячий клуб «Бум-бу-ру-рум», який працює як лісовий садок повного дня. У них немає приміщення, лише два намети. Діти гуляють з понеділка по п’ятницю і навіть сплять просто неба в гамаках».
Навчання без парти
Про користь такого єднання з природою і навчання, коли уроки за шкільною програмою відбуваються надворі, розповідає і засновниця альтернативної школи Kaizen Оксана Архипчук. У Kaizen молодші діти – до третього класу, протягом дня одне із занять проводять надворі, а двічі на місяць у п’ятницю їздять до лісу.
«Коли ми лиш починали Kaizen, то наша директорка скептично сприймала аутдор-навчання, – розповідає Оксана Архипчук. – А цієї осені увійшли в дію карантинні обмеження червоної зони, і ми не могли зустрічатися в приміщенні. Тому навчалися час від часу на річці чи в парку. І наш попередній досвід виявився дуже цінним».
Група середньої школи весь вересень навчалася надворі – щодня з 9:00 до 15:00. Учні зайшли до приміщення лише на початку жовтня. Діти вчилися концентруватися на навчанні й не відволікатися на галас вулиці. До того ж, за її словами, якщо в класі дитина може бути тихішою чи замкненою, то в природному середовищі здатна проявитися зовсім інакше.
Каже, коли до школи Kaizen набирають вчителів, то проговорюють, що частина навчання обов’язково має бути надворі.
Супербабуся Галина Плотницька стала людиною тижня за версією «Репортера» (ФОТО)
«Ми шукаємо людей, які не бояться бути в болоті чи на природі в –5°C, бо бачимо, що, окрім загартування, діти здобувають важливий навик – вони стають гнучкими, розуміють, що навчатися можна будь-де. Навчання не прив’язане до парти. Будь-де, де ми перебуваємо, ми організовуємо своє навчальне середовище: у бібліотеці, магазині чи ресторані, – говорить Оксана Архипчук. – Ще один хороший навик – це вміння формувати команду, бо тоді й навчання відбувається значно ефективніше. Для цього ідеально працюють походи. Тому в середній школі раз на місяць наші учні обов’язково йдуть в одноденний похід. Під час походів у дітей виникає багато питань, навчання відбувається само собою».
У світі лісові садочки чи навчання просто неба не є дивиною. Перший лісовий садок з’явився у Скандинавії в середині минулого сторіччя. Причина проста – внаслідок активної урбанізації діти стали менше контактувати з природою. Нині лісові школи й садочки активно працюють у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині тощо. Крім іншого, метою таких програм є формування у дітей екологічного мислення. Адже цього не можна навчити з книжок.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.