Володимир Хлопков уже понад 20 років викладає у Косові шахи й шашки. Колоритний пенсіонер навчає дітей безкоштовно. Виводить їх до першого рівня, а далі передає професіоналам.
Хлопков уже виховав кілька чемпіонів області, України та світу, пише Репортер.
Де народився, там і згодився
Пан Володимир зустрічає Репортер у своєму класі. Його, сміється, вже два роки ділить з красою. Бо працює з дітьми у навчальному центрі «Омбре», а там дівчат вчать тонкощам макіяжу та манікюру. Отож, в одній кімнаті жінки наводять красу, а в іншій – діти грають у шахи.
На столах розкладені шахові дошки. На підвіконні багато книжок – усі про шахи й шашки. Поруч поскладані шахові фігури.
Володимир Хлопков сидить у центрі цього простору та аж світиться. Посміхається, здається, всією білою бородою.
«Тут я маю свій куточок і з третьої до шостої у мене щодня заняття, крім неділі, – розповідає він. – Діти приходять різного віку. Найменшим ще нема й чотирьох, а найстаршому – 19. Я його вчив з шести років, потім він поїхав навчатися до Франківська, через карантин зараз удома і знову до мене ходить».
Пригадує, що в чотири роки йому подарували шахівницю, але спершу він шпуляв фігурами з рогатки, та вже незабаром навчився грати. Потім закінчив математичний факультет Львівського університету, залишився у Львові, 27 років працював на різних посадах в освіті. До Косова повернувся 22 роки тому, бо треба було доглядати стареньких батьків. Каже, де народився – там і згодився. І от, його шахове хобі стало сенсом життя.
«Я в цьому дуже закоханий, як і в дітях», – говорить з пан Володимир. Він, до речі, зовні схожий чи на Миколая, чи на Санта Клауса. Розказує, що ходить з косівськими волонтерами по лікарнях, відвідує маленьких пацієнтів з подарунками. Ще пригадує, як жив у Львові, онука професійно займалася гімнастикою, і там організовували міжнародний турнір «Зимова казка». То його роками кликали бути Миколаєм. Сидів у тому образі від початку й до кінця змагань, підбадьорював малих спортсменів.
Також чоловік пропагує здоровий спосіб життя.
Щодня 70-річний Хлопков купається в Рибниці, біля водоспаду Гук. Практикує це з 1987 року. Купається вранці та ввечері цілий рік, незважаючи на погоду.
Щодня прокидається вдосвіта і ще з ліхтариком йде по воду до джерела Кренчиста. Там набирає води для себе та інших, купається. Потім вдома ще розв’язує різні задачі, каже, тренує пам’ять. Після тих фізичних та інтелектуальних процедур йде в місто на роботу, де його чекає найменша підопічна – чотиримісячна Катруся. Гуляє з нею годину-другу до уроків. Це донечка відомої у місті волонтерки Юлі Таринської. Чоловік каже, так віддячує їй за те, що Юля всіляко йому допомагає.
Допомога дзвенить. “Гуцульські волонтери” збирають монети у Слоїк добра (ФОТО)
Гра мужніх
За словами пана Володимира, він доводить дітей до першого розряду з шахів і шашок. Далі передає в руки професіоналів, бо себе вважає аматором.
«От, по шашках я віддаю чемпіонці світу, гросмейстеру Ользі Балтажі з Франківська, – розповідає Хлопков. – З її допомогою мої діти стали класними гравцями, яких знають у світі. А тут, у Косові, закладаю добрий фундамент. Те, що знаю – передаю їм, але треба йти далі».
Пан Володимир каже, що не намагається виховувати чемпіонів.
Головне для нього – розвиток дітей, а шахи та шашки – якраз те, що треба.
«Досі не знайшлося людини, яка б чітко дала формулювання, скільки хороших якостей дають шахи чи шашки, – говорить чоловік. – Вони розвивають і відповідальність, і мужність, бо ж треба вміти рівно приймати поразку та перемогу. Уяву, пам’ять, вміння знайти правильне рішення. Шахи вчать креативності, розвивають кмітливість і самостійність».
Каже, його учениця, чемпіонка України Діана Васильчук, говорила, що шашки навчили її думати.
«І то треба не одну хвилину, а попробуй півтори-дві години сидіти, – говорить Хлопков. – Є в мене хлопчик, що три години сидить і йому не набридає. На уроках у нас тиша, бо треба сконцентруватися, але маємо солодкі перерви на чай із смачненьким. Влаштовуємо на перервах якісь розваги. От, раз Юля принесла кульок з жуйками, то влаштували турнір, хто надує найбільшу кульку. Дітям тут добре».
Пану Володимиру шахи ближчі, але з 2010 року він перейшов на шашки. А почалося все з родини Балтажі. Вони організовували турнір у Франківську та й запросили його представляти з командою Косів. То його учні швидко перепрофілювалися і вже на перших змаганнях зайняли друге місце.
«Шахи – більш логічна гра, – пояснює різницю Хлопков. – Там потрібна така пам’ять – аналітична. А шашки – то більш зорова пам’ять, уява. В шахах ти можеш якось більш логічно думати і прогнозувати, а шашки – далеко розраховувати».
Ще каже, що шахи – це гра мужніх людей. Мовляв, тут на кожному кроці на тебе чатує невдача і треба витримати одну партію, другу, а в результаті перемогти.
Як ті фігури на дошці
За словами Хлопкова, на Прикарпатті інтелектуальні види спорту розвиваються, незважаючи на те, що ними переважно займаються лише ентузіасти. Каже, Франківськ набирає обертів, Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, почала Долина.
У Косові інтелектуальний спорт «не заглох» завдяки його старшому товаришу Івану Кабину. Місцеві його кличуть – Пантела. Кабину недавно минуло 86, свого часу він працював на фабриці «Гуцульщина», де мали свою команду, яку боялася вся область.
«Вони на фабриці рахівниці робили, білі-чорні ґудзики і все – шашки готові, – сміється пан Володимир. – То були сильні гравці. І понад 20 років тому на Пантелеймона заснували традиційні змагання. Приїздили команди і з Буковини. Цього року вперше не було, бо карантин. Шашки й шахи у Косові були, і моє завдання – не дати тому загаситися, а підкладати нове багаття».
Поки що наче все вдається. Вихованці Хлопкова є чемпіонами області, України та світу. От, недавно його учень Іван Олексюк із села Бабин став бронзовим призером чемпіонату світу з шашок.
Діти часто навідують вчителя, а є й такі, що вже приводять своїх дітей.
«Мрію виховати хоч одного гросмейстера, – посміхається пан Володимир. – З шашками у Балтажі вийшло, а моє завдання – шахи. А також, аби воно все не занепало. От, мій учень Назар Фустов у Рожневі має свою групу, займається. Десь зерно просіюється. Шахи допомагають пізнавати світ, людей, бо всі ми – як ті фігури на дошці».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.