Два роки тому, 8 вересня 2022, Дмитро Яцура отримав поранення і йому довелося ампутувати ліву ногу. Досі Дмитро їздив у кріслі колісному і лише три тижні як став на протез. Дмитро з Донеччини й вже два роки з родиною мешкає в Івано-Франківську. Тут їм подобається. Тут почали свою маленьку сімейну справу – печуть і роблять неймовірно смачні десерти – десерти від ветерана, пише Репортер.
Тоді все запалало
Дмитро Яцура родом з Донеччини – з міста Мирноград. Каже, зараз вже нема половини його міста. Мирноград знаходиться дуже близько від Покровська.
Бачите, скільки вже часу пройшло і тільки зараз там торба почалася, – каже Дмитро Яцура. – Довго наші тримали. Довго. Ворог з півдня пішов, з півночі, а Донецький напрямок стояв довго.
Дмитро воював у 54 окремій механізованій бригаді, був водієм-механіком у розвідроті. Дмитро – доброволець, воював ще під час АТО-ССО. Повномасштабне вторгнення зустрів у Мар’янці.
Тоді все запалало, – згадує Дмитро Яцура початок вторгнення. – Зрозуміли, що все – вже торба. Було дуже страшно. Хто каже, що йому там не було страшно – я в це не повірю. Не боїться тільки мала дитина до п’яти років або божевільний. Ми тоді зрозуміли, що вже іграшки закінчилися, це вже все серйозно.
Дружина з дітьми поїхала в Дніпро. На цьому наполіг Дмитро. Побачилися вони аж у Франківську, куди його перевезли на лікування й реабілітацію. Дмитро підірвався на міні. Це сталося 8 вересня біля села Берестове.
І так я поруч з ними, і вони поруч зі мною, – каже Дмитро.
Шкарпетка для естетики
Дмитро переніс чотири серйозні операції. Кожну перев’язку йому робили під наркозом. Каже, що був у стількох лікарнях, що вже може сам може радити хлопцям, де які лікарні, яка реабілітація. Говорить, що все залежить від людей та колективу.
Після останньої реампутації Дмитрові підрізали кістку на 3 см. Після цього каже, ходити на протезі зручніше.
Раніше з протезом не ходив, бо муляло й боліло і врешті все одно пересідав у крісло колісне. А зараз ходить так багато, що вже двічі міняв гуму на наконечниках та протирав шкарпетки до дірок. На протез Дмитро одягає шкарпетку – каже, так естетичніше.
Ходити – це всі мої вправи, – говорить військовий. – Одного хлопця зустрів, в нього те ж саме: рік ходить й не може звикнути, а іншого зустріли – літає, як шумахер. У кожного по-різному, це все від людини залежить. Ще два випадки знаю, що хлопцям зробили протези, а вони їх на шафу зверху закинули. Бо не можуть, давить, не зручно. Якщо воно болить, то постійно на знеболювальних сидіти не будеш.
Зараз, коли до Дмитра телефонують побратими й звертаються за позивним, він їх виправляє, мовляв, позивні були там, а тут він вже Діма.
То було там, а зараз… Це два різних світи. Треба розділяти заради дітей, – говорить Дмитро. – Сім’я – для сім’ї, праця – це для праці, служба – для служби.
Читайте також: Після поранення. Сергій Тарнавський з Долини рятується спортом і побратимів підтягує
Дмитро розказує, що минулого року вперше був у Карпатах. Запросив побратим, з яким лежав у лікарні.
Він – з 10 бригади, десь з Татарова, – розказує Дмитро. – Каже, приїздіть у Татарів – я покажу, що таке гори. І показав. Ми там були три дні. Мені сподобалось. На УАЗіку каталися, річки гірські переїжджали. Нас вивезли на полонинку, а там капличка стоїть і всі гори видно – Піп Іван, Говерла, Хом’як, Синяк. І що цікаво, вже було тепло, але вершини ще були в снігу. Ну так цікаво! Мені сподобалось! У нас такого нема.
Одна з цілей Дмитра – зійти на Говерлу.
Виносити десерти в маси
Уже майже два роки родина Яцура мешкає у Франківську. Донька та син – 11 та 15 років навчаються тут в 11 ліцеї. Дружина Лілія почала кондитерську справу – зовсім маленьку і дуже сімейну.
Вона дуже смачно готує і цим мене й взяла у полон, – усміхається Дмитро. – Вміє приготувати якісь дива, їй подобається експериментувати. Зараз розвивається у десертах – треба ж і людям показати цей талант, треба виносити десерти в маси.
Лілія Яцура якраз владнала свої справи й приєдналась до розмови. Три роки тому у неї виявили онкологію. Два роки ремісії і зараз, каже, знову треба пройти курс хімієтерапії. Жінка каже, головне, що все вчасно.
Розказує, що ходила до чоловіка в лікарню й кожен раз приносила щось солоденьке.
Спершу не дуже виходило, але я вперта, давай робити знову й знову, – пригадує Ліля. – Перший свій торт я одразу принесла в лікарню й пригостила медперсонал. Сказали: «О, як смачно!». Це дуже стимулювало продовжувати. Майже пів року щось робила, а потім почали думати, аби це захоплення приносило дохід. Але що можна думати, коли ми нікого не знаємо і відповідно замовлень не буде. Пішли на ринок, спитали дозволу, чи можна нам щось винести. Дозволили.
Спершу Дмитро виходив з сином, поки не почалася школа. Він після школи планує вчитися на професійного кухаря. Потім виходили Ліля та Дмитро – продавали навпроти універмагу “Прикарпаття”.
Читайте: «Військовим не вистачає розуміння суспільства». Як у ЦМКЛ займаються реабілітацією поранених бійців
Ті замовлення, які у нас є зараз, вони звідти, – говорить Ліля. – Ми стараємося, як для себе робимо. Ми знаємо, що воно якісне і смачне, впевнені в своїй продукції на 100%. Нам важливо, аби все було натуральне. Термін придатності не великий і ми попереджаємо, що у вас є 72 години, аби скуштувати.
Коли підходять з малечею, то я впевнений, що десерти свіжі й якісні, тому кажу: “Бери друже” – говорить Дмитро.
Свою маленьку кондитерську назвали – li.dessert. Так їх можна знайти в Інстаграмі. Ліля каже, що їй цінний кожен підписник.
Готують близько 30 видів солодкого – це торти, печива, десерти у стаканчиках.
Печиво «Їжачок» – вважають своїм фірмовим – за цим рецептом Ліля колись готувала його з мамою. Також креми Ліля робить за авторським рецептом. Для печива колись купували вафлі, а зараз печуть самі. Тут багато роботи, тому допомагає чоловік.
Я зважую, кручу все, мелю, вафлі подрібнюю, обмакую печево у глазурі, а потім у вафлях, – розказує Дмитро Яцура. – Допомагаю набирати стаканчики з десертами. Вона зробить крем, бісквіт, а я й накидаю. Скоро Ліля мене тісто заставить місити, щось мені підказує. А я й не проти, я за любий кіпіш. Усе життя звик щось робити, без роботи не можу. Я серед людей, люди серед мене, там хтось щось розказав, там з тим поспілкувався. Лежати на дивані, аби в голову лізла якась дурня? Навіщо? А так десерти – це свого роду ще й реабілітація.
1 жовтня у Франківську біля площі Міцкевича буде благодійний ярмарок. Там обов’язково Яцури будуть зі смачними десертами. Не проґавте.
Авторка: Світлана Лелик
Ця стаття продовжує серію матеріалів “Після поранення” за підтримки Платформи “Тепле Місто”.
