Біль з піснями. Як франківець Ілля Зелінський вивозив поранених з лісів Кремінної

До повномасштабного вторгнення 23-річний Ілля Зелінський з Івано-Франківська вже два роки служив на контракті у Нацгвардії. А до того два роки працював артистом цирку – він акробат.

І вже два роки Ілля на війні – тепер медик евакуаційної групи 50 полку Нацгвардії імені Семена Височана, пише Репортер.

Гімнастика згодилася на війні

Те, що займався гімнастикою, допомагало, бо моя тілобудова дозволяла не забирати багато місця в машині, – усміхається Ілля Зелінський. – Наприклад, тримати пораненого, коли великі ями, аби йому не так було боляче. Лазити мавпочкою по машині, аби швидше дістати якісь медикаменти, перелізати з заднього відділення машини ближче до водія. Тобто, було багато таких маніпуляцій, де мені пригодилася гімнастика.

Ілля працював у трьох колективах цирку. Об’їздив чимало міст України. А потім почався ковід, тож усі контракти закрилися. Каже, тоді вирішив віддати належне державі й пішов служити.

До речі, циркове псевдо Іллі – «Салют», а позивний – «Тетріс». Його йому придумала санінструкторка з частини, бо він дуже любить порядок з медикаментами, з коробочками та іншим.

Читайте: Франківець Андрій Даньо, який втратив на війні руку, ногу та око, нині реабілітується у Нідерландах

У мене кілька інструкторських сертифікатів, але найбільше подобається медицина, – говорить Зелінський. – Крім медицини, є тактика, вогнева підготовка і гірсько-висотна підготовка. Інколи займаємось у горах. Я вперше піднявся на Говерлу взимку – неземний пейзаж!

Кожна група рятувала близько сотні людей

На фронт Ілля потрапив у лютому 2023 року, «працював» у лісах Кремінної до серпня. Каже, кожна група медевакуації за той час вивезла понад сотню поранених.

Згадує, що спершу на медеваку працювали з чеською бригадою добровольців. Ті допомагали своїм транспортом, бо мали краще підготовлені машини. А потім чехи поїхали, тож наші їздили на тому, що мали – на “буханці” (УАЗ), яку назвали «Контужена», та ГАЗ-66.

Одним із перших поранених був Євген Просяновський, – згадує Ілля. – Він тоді був найтяжчим. Його привезли на пікапі, а ми переносили на носилках у “буханку”. Він якось аж зрадів, коли побачив, що я в екіпажі. Це впало близько до серця, що людина довіряє мені.

Від окопів і до госпіталю поранений має пройти три плеча евакуації. Перше дістає бійця з поля бою та передає медикам другого плеча. Ті стабілізують пораненого і вивозять далі, аби передати на третє. А ті вже везуть на стабілізаційний пункт.

Читайте також: Екіпаж “контуженої буханки”: як Іван Рурак вивозив поранених побратимів з лісів Кремінної (ВІДЕО)

Екіпаж Іллі працював на другому плечі. Каже, місце евакуації було за 600-800 м від позицій.

Дорога від місця, звідки забирали поранених, до третього плеча займала хвилин 40, – розказує Зелінський. – Це в сонячну погоду, влітку. Взимку та навесні, коли ще лежав сніг, час евакуації затягувався до двох годин. У лісі бездоріжжя, пісок, великі коріння, урвища, повалені дерева. Але нас це не хвилювало, бо вся увага на пораненому. І ще в нас були дуже хороші водії, яких я дуже ціную. Ми були впевнені у них, що вчасно й безпечно довезуть.

Медики по дві доби перебували у лісі, в бліндажі, а дві доби відпочивали на базі. Каже, мали достатньо часу, аби якось відійти, підготуватися, зібрати медикаменти, скласти рюкзаки, запаси харчів – і знову в ліс.

Також, за його словами, групи мінялися між собою, аби не набридати один одному.

Хоч усі дружили між собою, – говорить Ілля Зелінський. – Ми були як одна сім’я і, можливо, деколи за такою атмосферою у Франківську скучаєш.

Коли закінчуються питання, починаються вірші

Ілля завжди говорив з пораненими, аби тримати їх при тямі, співав з ними, щоб якось спокійніше сприймали обставини, які з ними сталися. Слухав їхні розповіді, історії. Розказує, що було чотири чи п’ять “щасливчиків”, які отримали поранення у свій день народження.

Коли вивозимо поранених, коли закінчуються запитання, і не знаєш вже, що питати, просто кажу: «Я знаю віршик, дуже цікавий». І починаю розказувати, – говорить Ілля. – Люблю поезію, особливо Ліну Костенко. Після Кремінної зробив татуювання цитати з її вірша: «Крилатим ґрунту не треба».

Каже, завжди потрібно бути на позитиві, аби іншим було спокійніше, аби відчували безпеку.

Усі поранені чекають від тебе правильних дій і спокою, – розказує Ілля Зелінський. – Тому я ніколи не дозволяв собі паніки чи якісь недоречні жарти. Усіх намагався заспокоїти, поговорити, бути з ними, як мама або тато. Аби кожен міг і поплакатись, і розповісти щось, пожалітися. Перемикав їхню увагу від болю до розмови.

Читайте: «Історик» з партизанського села. Юрій Іванів воює разом зі своїми учнями (ВІДЕО)

Під час евакуації поранених москалі полювали на медиків. На щастя, екіпаж Іллі під обстріли не потрапляв.

Було страшно їздити вночі без світла, бо літали дрони, а не видно ні дерев, ні ям – нічого, – розповідає він. – Ти просто їдеш, а коли забираєш пораненого, то єдине, чим можна підсвітити, – червоний ліхтарик на чолі. Але червоний колір не показує загальної картини, скільки крові людина втратила. Уже коли під’їжджали ближче до третього плеча евакуації, тоді вмикали білі ліхтарі, робили діагностику та переглядали, чи нічого не пропустили.

Каже, був такий день, коли впродовж чотирьох годин усі евакуаційні екіпажі вивезли 34 поранених.

Вернувся до життя за п’ять хвилин

За словами Зелінського, допомагали й місцевим. Вони жили у невеличкому селі, де залишилося близько 10 людей. То місцеві приходили до військових медиків за ліками. Комусь перев’язку робили, когось капали, когось кололи.

Вони не показували відкрито, що налаштовані проти України чи проти росії. Залишалися якось нейтрально, – говорить Ілля – Кожен жалівся, мовляв, коли ж це все закінчиться? Продавчиня в магазині дуже полюбила мене. Казала, що українською говорить принципово з 2014 року. А виїхати через господарство й тому, що не хотіли з дідом завдавати доньці проблем.

Коли у серпні 2023 року була ротація та Ілля повернувся зі сходу, то військовим дали вихідні, а далі й відпустку.

Мій хороший друг запропонував виступити на благодійному концерті «На шапку», – пригадує Ілля Зелінський. – І я за тих 5 хвилин свого виступу, відпочив, напевно, більше, ніж за 20 днів відпустки. Там мене переключило моментально, я розслабився. Хоч акробатика зараз відійшла на задній план. Тобто цим уже не живеться. Живеться тим, що проводжу заняття з тактичної медицини в частині.

Ілля тримає зв’язок з побратимами, яких вивозив. Розказує, що два місяці тому йому написав один із них, що готується до протезування. Йому ампутували руку.

Його звати Сергій, він не з нашої частини, і я його бачив тоді вперше, – говорить Ілля Зелінський. – Та за час евакуації якось з ним розговорився. Я все прийняв близько до серця. Він усю дорогу розповідав про свого сина. І залишався на позитиві – він молодець.

Також Ілля завтра йде у лікарню, аби провідати побратима, якого теж вивозив. У того поранені ліва нога й ліва рука.