Статті

Андрій Гаман: «Не знаю, чи зможу піти з армії після перемоги»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Франківець Андрій Гаман підписав контракт за тиждень до повномасштабного вторгнення. За освітою він стоматолог, але в цивільному житті працював в санепідемстанції, потім в управлінні Держпраці. Нині ж старший лейтенант Андрій Гаман – начальник медичного батальйону 102 бригади територіальної оборони ЗСУ. У серпні отримав почесну нагороду – «Срібний хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Про роботу медбату на передовій військовий медик розповів «Репортеру» під час відпустки.

Вчився в процесі

Андрій Гаман у ЗСУ має позивний «Лівсі». Саме так звали персонажа мультфільму «Острів скарбів», який завжди посміхався. Розповідає, що підписати контракт його підштовхнув рідний брат, який служить у ЗСУ з 2015 року.

Довго я вагався, але він мене таки переконав. За тиждень до вторгнення я підписав контракт, – розповідає Андрій Гаман.

Андрій Гаман з братом
Андрій Гаман з братом

Каже, хоча закінчував медуніверситет, досвіду військової медицини в нього не було взагалі. Тому всього довелося вчитися в процесі. З навчальних матеріалів були лише методичні рекомендації зі штабу. Також інформацію брав з книжок та інтернету.

Андрій Гаман має позивний «Лівсі»
«Лівсі»

Військова медицина – це про швидкість надання якісної медичної допомоги. Це чимось нагадує екстрену медичну допомогу, але умови роботи тяжчі, – говорить «Лівсі».

За його словами, нині всі мобілізовані проходять навчання не тільки з бойової підготовки, а й з тактичної медицини. У військових вже налагоджена співпраця з багатьма навчальними центрами та благодійними фондами.

Ми намагаємось навчити всього до виряджання в зону бойових дій. Бо як кажуть, порятунок потопельника – справа рук самого потопельника. Тобто самодопомогу ніхто не скасовував, – каже Гаман. – На початках, коли ми ще формувалися, нам дуже допомогла організація «Рівне-такмед». Вони навчили багатьох наших військовослужбовців і бойових медиків. Недавно співпрацювали з фондом Сергія Притули – приїжджали їхні інструктори, які добре підтягнули наших бойових медиків. Також проводимо багато внутрішніх навчань. Серед наших санінструкторів є четвірка дуже підкованих людей, які постійно проводять навчання для особового складу. Тобто навчання проводяться постійно. Мусимо знаходити на це час.

Читайте також: Жінки на війні. Христина «Кудрява» з Івано-Франківська про свій шлях на передову

Потрібна «броня»

Розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення були проблеми із забезпеченням. Але завдяки волонтерам бригада дуже швидко укомплектувалася і за два місяці вже висунулася на «нуль».

З автомобілями теж було важко. Медична служба із семи батальйонів мала всього чотири «швидких», – говорить Андрій Гаман. – Поступово, дякуючи волонтерам, в нас з’явився досить хороший автопарк. До кінця літа минулого року кожен батальйон мав свій реанімобіль. Потім штат розширили, ми отримали по три машини на медбат. Зараз у нас в штаті 27 медичних машин. Є одна «газелька», яка рятувала нас не один раз, хоч ми її постійно ремонтуємо.

За його словами, кожна машина має бути оснащена кисневими балонами. Обов’язково – дефібрилятором, по можливості – кардіографами. З цим усім також допомагають волонтери.

Дуже бракує на передовій броньованих санітарних машин. Без них медики просто не можуть евакуювати пораненого під час обстрілів. Військові вже зверталися із запитами в державні органи, штаби, фонди, але «броні» в Україні немає.

Відправити екіпаж на тому ж пікапі під обстріл – це відправити їх на смерть. Ми не можемо так ризикувати, бо медичного персоналу в нас дійсно мало, – каже «Лівсі». – Зараз співпрацюємо з британським фондом, який буде пробувати придбати нам один броньований автомобіль. Наразі збирають кошти.

В годину треба вкластися

Андрій Гаман розповідає, евакуація пораненого проходить поетапно. Евакуація безпосередньо з поля бою – це робота бойових медиків. Вони забирають пораненого з позиції та передають його евакуаційній бригаді стабілізаційного пункту на визначених точках передачі. Далі пораненого доставляють до стабілізаційного пункту. Після стабілізації пацієнта, його передають лікарсько-сестринській бригаді.

В нас лікарсько-сестринська бригада, слава Богу, недалеко. Тож ми зазвичай вкладаємося в правило «золотої години», – говорить начмед. – Якщо це поранення грудної або черевної порожнини чи поранення кінцівки з накладанням турнікета, то дуже важливо надати допомогу якомога швидше. В годину потрібно вкластися.

Читайте також: Нацгвардієць «Добрий день». Володимир Гождяк з Прикарпаття – про ліс, війну та АГС

Наразі в медичній роті є 23 військових, з них семеро лікарів, троє – середній медичний персонал, решта – водії. Загалом по штату має бути 43 військовослужбовці.

Розгорнуті два стабілізаційних пункти. На кожного лікаря зі стабпункту припадає приблизно 1500 пацієнтів на місяць.

Ми обслуговуємо нашу бригаду – це приблизно 4000 військових. Також є прикомандировані організми, які потрапляють в зону нашої відповідальності без супроводу бойових медиків. Ну і цивільне населення, – пояснює «Лівсі». – Там ще залишається дуже багато цивільних людей. Ми допомагаємо їм чим можемо. Підписали меморандум із Запорізькою ОВА і виїжджаємо майже на всі цивільні виклики.

Читайте також: На позитиві. Як франківська стоматологиня на війні рятує бійцям зуби

Бракує рук

Якщо вдасться доукомплектувати штат медичної роти, то далі у планах – розгорнути лікувальне відділення, де надаватимуть профільну допомогу військовим та цивільним. Але наразі дуже бракує профільних спеціалістів.

Наприклад, я знаю, як лікувати пневмонію, але не знаю, як лікувати нирки. Не можемо знайти й лікаря-анестезіолога, який дуже нам потрібний для роботи на стабілізаційних пунктах. Спеціалістів реально не вистачає, – скаржиться Андрій Гаман. – Бувало, що один лікар міг чергувати 2-3 доби поспіль. Щоправда, зараз намагаємось мінятися щодоби. Але втомлюються всі, бо для нас найбільший відпочинок – сон. Та коли лягаєш спати, обов’язково має бути увімкнена рація, бо ніколи не знаєш, куди прилетить і скільки буде поранених.

Як вирішити проблему з кадрами, Андрій не знає. Каже, хто хотів служити, той пішов на початку повномасштабного вторгнення. Хтось уже навіть «списався». А хто не хоче служити – той нехай допомагає з тилу. Мовляв, кожен повинен робити те, що може.

Наразі бригада співпрацює з «Асоціацією стоматологів», які час від часу приїжджають на передову, аби оглянути військових та цивільних. Також готують спільний проєкт з цивільними лікарями інших спеціальностей.

Читайте також: Виїзний стоматологічний кабінет з Франківська запрацював для бійців 102 бригади ТрО

Є таке поняття, як планова диспансеризація, але вона діє під час відведення, а відведення нам поки не світить. Тому мусимо висмикувати лікарів звідси, аби вони нас оглядали там, – каже Андрій Гаман.

Хоч в Андрія три неповнолітні доньки, воювати він планує до перемоги. Каже, їх з братом так виховали. Той зараз, до речі, воює на Донецькому напрямку.

Навіть після перемоги я не знаю, чи зможу піти з армії. Думаю, що продовжу служити після закінчення війни, – говорить Гаман.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.