Джиу-джитсу — східне єдиноборство з історією у понад 500 років, але великої популярності у світі набуло за останні десятиріччя. Воно передбачає боротьбу лежачи, напівлежачи або на колінах з використанням больових і задушливих прийомів.
Франківськ також активно розвиває це бойове мистецтво, а прикарпатські спортсмени привозять нагороди зі змагань найвищого рівня. Про джиу-джитсу та успіхи наших джитсерів розказують голова спортклубу «Тигр» Владилен Лейцюсь та інструктор Віталій Стасів.
— У чому особливість джиу-джитсу та його різновидів?
Владилен Лейцюсь: Джиу-джитсу сформувалося в Японії, а пізніше з’явився бразильський різновид, який у 1990-х популяризувала сім’я Грейсі. Класичне джиу-джитсу значно жорсткіше, а бразильський варіант безпечніший, передбачає форму гри. Це добре, зокрема, для дітей, яких у нас займається 80%.
Головна тактика джиу-джитсу — використовувати силу супротивника проти нього самого. Тут є №1 — той, хто атакує, активніший учасник, і №2 — той, хто вичікує, пасивніший. Дуже часто саме тактика другого номера дозволяє досягти успіху, бо хоч і ризикуєш, але провокуєш суперника відкриватись і можеш зловити його на контратаці. Як кажуть у Бразилії — «віддати палець, щоб врятувати руку».
— Розкажіть про спортклуб. Коли і як він виник?
Владилен Лейцюсь: Наш клуб з’явився у 2010 році. Було цікаво розвивати джиу-джитсу, адже це такий вид спорту, де фізично слабша людина може захиститись і перемогти сильнішу. Ми довго думали над назвою, і в результаті зупинились на «Тигрі». За східною міфологією, він уособлює силу та швидкість, щоправда, без мудрості. Але наш «Тигр» — український, тож йому притаманні усі три якості.
Перші два роки ми ніде не виступали, лише проводили внутрішні змагання, і це пішло нам на користь. Коли ми «розконсервувались», то почали перемагати. За шість років через клуб пройшли близько 2000 людей, а зараз у нас займаються понад 275 вихованців.
— Ви приймаєте всіх охочих чи проводите відбір?
Владилен Лейцюсь: У нас є загальні групи, куди ми набираємо всіх. Також є спортивні групи, куди можуть потрапити діти з досвідом занять єдиноборствами. Маємо і спеціальну групу для найсильніших спортсменів, які як мінімум стали чемпіонами України. Там у нас займаються лише власні вихованці, які пройшли всі щаблі підготовки.
Віталій Стасів: Ми набираємо дітей з трьох років. Приділяємо увагу не лише їм, а й батькам, багато з ними спілкуємося. Адже від інструктора залежить не все, він може лише показати шлях і відшліфувати майстерність, а найбільше часу дитина проводить в сім’ї. У цьому напрямку також маємо успіхи — у нас є окремі групи для мам і тат. Багато з них змінили свій спосіб життя, залишили шкідливі звички, купили інвентар і тренуються вдома всією сім’єю.
Ми приділяємо увагу вихованню, здоровому харчуванню, гігієні. У клубі працює туристичний підрозділ, і з березня по жовтень ми щомісяця виїжджаємо в гори. Ходили на Говерлу, Піп Іван… Також у нас працюють літні табори.
— Ви говорили про перемоги — можна конкретніше?
Владилен Лейцюсь: Сьогодні в Україні ми — клуб №1 серед дітей до 14 років з бразильського джиу-джитсу і греплінгу (боротьба без кімоно). За останні три роки ми отримали 41 чемпіона України, а призерів — понад сотню. Також маємо 14 чемпіонів міжнародних змагань. Минулого місяця їздили на чемпіонат у Німеччині, де змагались понад 50 клубів з 12 країн.
Віталій Стасів: У Німеччині ми боролись водночас у двох категоріях — в кімоно і без нього, що було вдвічі важче. У результаті привезли 11 золотих і чотири срібних медалей, зокрема два перших місця у найпрестижнішій категорії «експерт» у групах сім і дев’ять років. Так, наш 7-річний Андрій Драгомирецький у фіналі переміг хлопця з Бразилії, батьківщини цього виду спорту, який був на два роки старший. За останніми підрахунками, ми вибороли перше загальнокомандне місце, і це при тому, що «Тигр» привіз лише сімох спортсменів, в той час як Польща мала близько 130, а Німеччина — 60 джитсерів.
— Такі змагання — не завелике навантаження для дітей?
Владилен Лейцюсь: Дійсно, наші діти 6-7 років борються за програмою 12 років. Але ми це робимо лише зі згоди батьків, попереджаючи їх про можливі ризики. Натомість ми знаємо, що наші діти до цього готові, адже попередньо займаємось із ними 3-4 роки.
Віталій Стасів: За кордоном насправді трохи інший, легший стиль боротьби. Скажу тільки, що один із наших вихованців переїхав із сім’єю до США, так там у свої шість років переріс і свою, і середню групи, тепер змагається серед підлітків. А інший став чемпіоном США. Наші діти борються, як дорослі.
Але бразильське джиу-джитсу — одне з найменш травматичних єдиноборств. До того ж, на змаганнях у суддів і тренерів завжди є час оцінити ситуацію і зупинити боротьбу, бо больові та задушливі прийоми не виконуються за секунду. Пошкодження, звісно, можуть виникати — через необережність тренера або самої дитини. Але ми спочатку розігріваємо спортсмена, приводимо м’язи у тонус, а лише потім випускаємо на татамі.
— Які турніри ще будуть цього року?
Віталій Стасів: Після успішних змагань у Німеччині нас запросили на чемпіонат Європи до Франції, це буде в листопаді. Також націлені взяти участь у чемпіонаті світу, який щороку проходить у Каліфорнії (США) та Абу-Дабі (ОАЕ). Ми могли б і раніше виїжджати на такі змагання, але не маємо ні спонсорів, ні підтримки від держави, тож це дещо складно.
Владилен Лейцюсь: Цей чемпіонат Європи буде для нас стратегічно важливим. Якщо переможемо, то увійдемо до трійки найкращих клубів Європи. Але, передбачаю, що на цих змаганнях проти нас працюватиме система, нас з самого початку зводитимуть з найсильнішими спортсменами. Та як би не було, ми зацікавлені в конкуренції. Якщо не вийде перемогти, то проаналізуємо помилки і спробуємо знову.
Віталій Стасів: Також плануємо розширювати кількість залів по Франківську, а у вересні — відкрити відділення у Верховині. Хочемо зламати стереотипи, що на периферії не може бути якісних спортклубів.
Comments are closed.