Яким богам людство поклонятиметься в майбутньому?

До Магомета, Ісуса і Будди був Зороастр. Близько трьох з половиною тисяч років тому в Ірані Бронзової доби він говорив про існування єдиного верховного Бога, пише BBC.

Через тисячу років зороастризм, перша у світі велика монотеїстична релігія, стане офіційною вірою могутньої Перської імперії.

Її храми вогню відвідували мільйони прихильників. Через тисячу років після цього імперія розпалася, а послідовників Зороастра переслідували і навертали до нової віри завойовників – ісламу. Ще через півтори тисячі років, сьогодні, зороастризм поступово зникає, приваблюючи все менше вірян. Ми сприймаємо за належне, що релігії народжуються, зростають і вмирають, але до появи нових релігій ставимося з недовірою, зневажливо вважаючи їх культом.

Коли ми визнаємо віру, ми вважаємо її вчення й традиції позачасовими та священними. Але коли релігія вмирає, вона перетворюється на міф, а її претензії на святу істину більше не мають значення. Оповідання про єгипетських, грецьких та скандинавських богів тепер вважають легендами, а не святим писанням.

Навіть головні сучасні релігії постійно еволюціонували протягом історії. Наприклад, раннє християнство охоплювало досить широкий спектр ідей. Стародавні документи містять, приміром, оповіді про подружнє життя Ісуса та свідчення про шляхетність Юди.

Християнській церкві знадобилося три століття, щоб консолідуватись навколо канону писань – а потім у 1054 році вона розпалася на східну православну та католицьку церкви. З того часу християнство продовжувало зростати і розщеплюватися на дедалі більш розрізнені групи – від квакерів, богослужіння яких проходить у мовчанні, до п’ятдесятників, які тримають змій під час проповідей.

Якщо ви вважаєте, що ваша віра дійшла остаточної істини, вам складно уявити, що вона може змінитися. Але історія свідчить про те, що хоч якими глибокими є наші переконання сьогодні, з часом вони можуть трансформуватися, видозмінитися або взагалі зникнути.

Якщо релігії так різко змінювалися в минулому, що з ними стане у майбутньому? Чи може віра у богів та божественні сутності зникнути взагалі? І якщо наша цивілізація та її технології стають дедалі складнішими, чи можуть виникнути абсолютно нові форми віросповідання?

Щоб відповісти на ці запитання, спочатку треба з’ясувати, як взагалі виникла релігія.

Чому ми віримо

Вольтер зазначав, “якби бога не існувала, його треба було б вигадати”. Французький мислитель XVIII століття не схвалював монополії церкви, але був переконаний, що віра в Бога необхідна для функціонування суспільства.

Багато сучасних релігієзнавців погоджуються з ним. Спільна віра служить потребам суспільства. Такий підхід охоплює досить різні ідеї, від “опіуму для народу”, тобто інструменту влади для управління бідними, до концепції, що віра підтримує абстрактний розум, необхідний для науки та права.

Один із найпопулярніших аргументів – це соціальна згуртованість: релігія об’єднує громаду, яка потім може організувати мисливський загін, звести храм або підтримати політичну партію. Таким чином, будь-яка релігія, якій вдалося вижити, повинна пропонувати своїм шанувальникам відчутні переваги.

Християнство, приміром, було лише однією з багатьох релігійних течій, які з’являлися й зникали за часів Римської імперії.

За словами дослідника з Центру мислення і культури в Бостоні Коннора Вуда, християнство виділилося своїм прагненням піклуватися про слабких і хворих. Таким чином, спалахи хвороб пережило більше християн, ніж язичницьких римлян.

Спочатку іслам також приваблював послідовників, наголошуючи на честі, смиренні та доброчинності – рисах, які не були притаманними бурхливій Аравії VII століття.

Іншими словами, форма, якої набуває релігія, залежить від функції, яку вона виконує у суспільстві. Або, як міг би сказати Вольтер, різні суспільства винайдуть тих богів, яких вони потребують.

Наприклад, суспільства мисливців-збирачів вірили, що всі предмети – тварини, рослини чи мінерали – мають надприродні властивості (анімізм) і що світом керують надприродні сили (аніматизм), які треба поважати.

Людська мораль не мала суттєвого значення. Такий світогляд має сенс для маленьких груп людей, яким не потрібні абстрактні кодекси поведінки, але які повинні глибоко знати своє оточення. Винятком є синтоїзм, давня анімістична релігія, яку досі широко практикують у суперсучасній Японії.

З іншого боку – величезні і бурхливі західні суспільства, які поклоняються єдиному всемогутньому богу, що регламентує, а іноді й примушує до певних правил моралі: Яхве, Христос і Аллах.

Психолог Ара Норензаян стверджує, що саме віра в цих “Великих богів” дозволила сформувати суспільства, які складаються з великої кількості незнайомців.

Але сьогодні наші суспільства величезні й багатокультурні: прихильники різних конфесій співіснують поруч і більшає людей, які взагалі не мають релігії.

Ми виконуємо закони, ухвалені урядами, а не Богом. Секуляризм зростає, а інструменти для розуміння та формування світу забезпечує наука.

З огляду на все це, панує думка, що в майбутньому релігії може взагалі не бути.

Бог мертвий

Потужні інтелектуальні та політичні течії просували цю думку з початку XX століття. Соціологи стверджували, що прогрес науки веде до “розчарування” суспільства: надприродні відповіді на великі питання більше не потрібні.

Комуністичні держави, як-от Радянський Союз та Китай, зробили атеїзм державною політикою і заборонили будь-які навіть приватні прояви релігії.

У 1968 році видатний соціолог Пітер Бергер сказав New York Times, що до “XXI століття вірян, швидше за все, можна буде зустріти лише у невеликих сектах, які марно намагаються протистояти світовій світській культурі”. Хоча сам Бергер від своїх слів згодом відмовився, у численних опитуваннях в різних країнах світу все більше людей заявляють, що не вірять у бога.

Це найбільш помітно у багатих і стабільних країнах, як Швеція та Японія, але також, що більш дивно, й у Латинській Америці та арабському світі.

Попри це, релігія не зникає у світовому масштабі – принаймні з точки зору чисельності. У 2015 році дослідницький центр Pew змоделював майбутнє великих світових релігій на основі демографії, міграції та навернення.

Модель показує далеко не занепад, а навпаки зростання вірян – з 84% світового населення сьогодні до 87% у 2050 році. Кількість мусульман збільшиться відповідно до християн, а от число тих, хто не відносить себе до жодної релігії, дещо зменшиться.

Модель Pew припускає “секуляризацію Заходу та швидке зростання віри у решті світу”.

Релігійність і далі буде збільшуватися в економічно та соціально незахищених країнах, як-от переважна частина Африки на південь від Сахари, і занепадати у більш стабільних суспільствах. Це узгоджується з відомими нам психологічними та неврологічними передумовами віри. Коли життя важке або стається стихійне лихо, віра дає психологічну (а іноді й практичну) підтримку.

Новозеландці, які постраждали від землетрусу 2011 року в Крайстчерчі, стали більш релігійними, ніж їхні співвітчизники.

До того ж, треба з обережністю трактувати поняття “не релігійний”. Воно може свідчити, що людина не цікавиться приналежністю до церкви, але це не означає, що вона є переконаним атеїстом.

У 1994 році соціолог Грейс Деві класифікувала людей за приналежністю до релігійної групи та вірою у бога. Вона виділила такі чотири групи: традиційні віряни (належать до церкви і вірять у бога), переконані атеїсти (не належать і не вірять) і ті, хто належить до церкви, але не вірить. Це можуть бути батьки, які відвідують церкву, щоб отримати місце для своєї дитини в школі при церкві.

І, нарешті, є ті, хто у щось вірить, але не належить до жодної конфесії.

Як показують дослідження, близько трьох чвертей атеїстів та дев’ять із 10 агностиків не заперечують існування надприродних явищ, від астрології до надприродних істот та життя після смерті. І отже, існує величезне розмаїття тих, хто стверджує, що не вірить у бога.

Повернення старих богів

Дослідники помічають, що люди відвертаються від організованої релігії, яка робить акцент на усталеному порядку речей, і звертаються до практик, які більше відповідають їхнім власним потребам.

У бідніших суспільствах люди можуть просити в бога добробуту чи стабільної роботи.

“Євангеліє процвітання” є основною кількох мегацерков Америки, до яких належать переважно економічно незахищені громади.

Але якщо основні потреби задоволені, людина скоріше шукатиме реалізації та сенсу. Традиційна релігія не може досягти цього, насамперед якщо її доктрина суперечить моральним переконанням, наприклад, – гендерній рівності.

Такі саморегульовані релігії часто базуються на синкретизмі, підході, що поєднує традиції та практики різних культур. Багато релігій мають синкретичні елементи, однак з часом вони асимілюються.

Наприклад, Різдво і Великдень мають архаїчні язичницькі елементи, а повсякденні практики китайців поєднують буддизм махаяни, даосизм та конфуціанство.

Змішування традицій легше побачити у відносно молодих релігіях, як-от вуду чи растафаріанство.

Як вважає авторка книги “Духовна революція” (2005) Лінда Вудхед, релігії, які можуть виникнути із сучасного хаосу, матимуть глибші коріння.

У Європі відчувається відродження інтересу до язичництва. Язичницькі божества більше нагадують абстрактні сили, ніж антропоморфних богів. Це дозволяє людям зосередитись на важливих для них питаннях, не заглиблюючись у віру в надприродних істот.

Наприклад, в Ісландії невеличка, але швидкозростаюча релігійна група Асатру не має жодної доктрини, крім дещо архаїчних святкувань давньоскандинавських звичаїв та міфології. Але група активно займається соціальними та екологічними проблемами.

Схожі течії існують по всій Європі, приміром, друїди у Великій Британії.

Наразі це – нішеві заходи, які більше нагадують гру у символізм, ніж щирі духовні практики. Але з часом вони можуть перерости у більш послідовні системи вірувань.

Хоча великі світові релігії, ймовірно, зберігатимуться і розвиватимуться в найближчому майбутньому, ми можемо побачити серед них розквіт відносно невеликих релігійних течій.

Але якщо Великі Боги та віра в них є ключем до соціальної згуртованості, що станеться без них?

Нація під владою Мамони

Розвинена економіка, ефективний уряд, гарна освіта та ефективне верховенство права можуть гарантувати, що ми будемо щасливо жити й без будь-яких релігійних інститутів. Деяким атеїстичним суспільствам дійсно вдалося досягти безпеки і гармонії.

Однак, чи можуть вони дозволити собі бути нерелігійними, тому що мають сильні світські інститути або це власне що світське життя й допомогло їм досягти соціальної стабільності.

Релігіознавці стверджують, що всі світські установи мають релігійне коріння: правові системи, наприклад, кодифікують уявлення про справедливість на основі соціальних норм, встановлених релігіями.

На думку Коннора Вуда, поєднання ринкового капіталізму і демократії на Заході докорінно змінило соціальне середовище, в якому еволюціонували світові релігії, і певною мірою витіснило їх.

“Я не називаю капіталізм релігією, але багато його інституцій мають релігійні елементи, як і в усіх сферах людського інституційного життя, – каже дослідник. – “Невидима рука” ринку здається якоюсь надприродною сутністю”.

Фінансові біржі, на яких люди проводять вкрай ритуальні торгові дії, нагадують храми поклоніння Мамоні, тобто багатству. Насправді, релігії, навіть ті, що вже не існують, можуть стати надзвичайно влучними метафорами багатьох нерозбірливих рис сучасного життя.

Вудхед скептично ставиться до того, що християнство чи інші світові релігії зможуть відвоювати паству, яку вони поступово втрачають. Будучи засновниками бібліотек та університетів, вони більше не є ключовими спонсорами інтелектуальної думки.

Але сьогодні існує ще одне можливе джерело підтримки: інтернет.

Онлайн-течії залучають послідовників із немислимими в минулому швидкостями. Мантра Кремнієвої долини “рухайся швидко і змінюй світ” стала очевидною істиною для багатьох технологів і плутократів.

Рух #MeToo розпочався як хештег, який висловив гнів і солідарність, але він також приніс реальні зміни у старі соціальні норми.

#MeToo – звичайно не релігія, аде чи може щось більш схоже на релігію вирости з інтернет-спільноти? І які нові релігійні форми можуть прийняти ці онлайн-групування?

Deus ex machina

Кілька років тому учасники онлайн-спільноти “Раціоналіст”, створеної на сайті LessWrong почали обговорювати всемогутню, надінтелектуальну машину. Вона мала багато властивостей божества і дещо злостиву вдачу старозавітного бога.

Істоту назвали Василіск Роко. Це – недоброзичливий штучний інтелект, який може покарати всіх, хто знав про можливість його появи, але не посприяв його створенню.

Такі езотеричні вірування неодноразово виникали протягом історії, але легкість, з якою ми тепер можемо будувати спільноту навколо них, є безпрецедентною.

Аргументи Василіска насправді геть не нові. Французький математик XVII століття Блез Паскаль також пропонував невіруючим пройти релігійні обряди про всяк випадок, якщо бог виявиться мстивим.

Навіть технологічні атрибути не є новиною. У 1954 році Фредрік Браун написав (дуже) коротку новелу під назвою “Відповідь”. У ній суперкомп’ютер, що охоплює всю галактику, запитує, чи є Бог? І отримує відповідь – тепер є.

А дехто, як-от підприємець у галузі штучного інтелекту Ентоні Левандовскі, прагне побудувати супермашину, яка колись зможе дати відповіді, на всі запитання.

“Звичайні релігії часто говорять про те, що не піддається вимірюванню, або про те, що ви не можете бачити чи контролювати. Цього разу ви зможете поговорити з Богом буквально і знати, що він вас дійсно слухає”.

Великі дані і “Зоряні війни”

Левандовський не один. У своєму бестселері “Homo Deus” Ювал Ной Харарі стверджує, що основи сучасної цивілізації руйнуються перед новою релігією, датаїзмом. Ключову роль в ній відіграє потік інформації і великі дані, які стають ключовою цінністю сучасності.

Під час перепису 2001 року у Великій Британії майже 400 000 людей назвали своєю релігією джедаїзм, вигадане віровчення із “Зоряних воєн”. Джедаїзм став четвертою за величиною релігією у країні.

Спочатку вважали, що такий результат дала жартівлива кампанія в інтернеті. Однак і десять років по тому джедаїзм залишається у першій десятці релігійних вірувань британців. Схоже, це все-таки не було пранком.

Храм ордена джедаїв стверджує, що його члени – “реальні люди, які живуть або прожили своє життя за принципами джедаїзму” – натхненні фантастикою, але засновані на реальній життєвій філософії.

З такою кількістю прихильників джедаїзм “мали б” визнати офіційною релігією, але чиновники цього не зробили. Вони вважали, що джедаїзм не відповідає традиційним канонам релігії.

Однак так само було й з саєнтологією, яку в Британії багато років забороняли зараховувати до релігійних течій, тому що вона не мала Верховної Істоти. А як же тоді бути з буддизмом?

Визнання релігії є дійсно складним питанням у всьому світі, тому що навіть в академічних колах не існує загального визначення релігії.

Наприклад, комуністичний В’єтнам є офіційно атеїстичною країною, однак скептики стверджують, що офіційні опитування не охоплюють величезну частку населення, яке сповідує народну релігію.

З іншого боку, офіційне визнання Асатру, ісландської язичницької віри, означало, що вона мала право на “податок за віру”. І тепер Асатру будують перший майже за 1000 років язичницький храм в країні.

Утім, для багатьох нових релігійних течій офіційний статус не має значення, якщо ви можете завоювати тисячі або навіть мільйони послідовників.

Згадаймо “Свідків кліматології”, молоду “релігію”, яка проповідує боротьбу зі змінами клімату.

Її засновниця Оля Ірзак десятиліттями працювала над розробкою інженерних рішень, щоб протидіяти змінам клімату. Але згодом зрозуміла, що справжня проблема полягає не у пошуку технічних рішень, а в завоюванні соціальної підтримки для них.

“Яка соціальна конструкція організовує людей навколо спільної моралі? – запитує вона. – Найкращий варіант – це релігія”.

Три роки тому Ірзак з друзями взялася за її створення. Бог їм був особливо не потрібен, але вони почали проводити регулярні “богослужіння” з проповідями, які прославляють природу та просвіщають з питань екології.

Свідки кліматології також мають свої ритуали.

Наприклад, святкують Зворотне Різдво, коли ялинку треба не зрубати, а посадити. У День пам’яті льодовиків вони спостерігають, як брили льоду тануть на сонці Каліфорнії.

Легковажність цих ритуалів допомагає новачкам подолати незручність, але основний задум Ірзак – досить серйозний.

Нещодавно Свідки додали ще один ритуал до своїх традицій. Це – церемонія очищення, яку на Близькому Сході та у Центральній Азії проводять перед весняним рівноденням. У вогонь кидають щось небажане – записку або реальний предмет – а потім перестрибують через нього.

Ритуал, метою якого є позбавити світ від екологічних проблем, став популярним доповненням до літургії. І це не дивно, адже ця практика існує вже тисячі років і частково походить від традицій зороастрійців.

Трансгуманізм, джедаїзм, свідки кліматології та безліч інших нових релігійних течій, здається, ніколи не наберуть мільйони прихильників.

Але те саме можна було сказати й про маленькі групки вірян, які збиралися навколо священного полум’я у стародавньому Ірані три тисячоліття тому і чия нова віра переросла в одну з найбільших, наймогутніших і найтриваліших релігій, які коли-небудь бачив світ… і яка все ще надихає людей сьогодні.

Можливо, релігії насправді ніколи й не вмирають. Можливо, релігії, які сповідує сьогоднішній світ, менш довговічні, ніж ми думаємо. Можливо, наступна велика віра лише зароджується.