Володимир Головацький, із села Семаньківці Галицького району, все життя пропрацював агрономом. А після 50 років відкрив у собі ще один талант – почав різьбити й малювати. У себе на обійсті він побудував церкву та стверджує, що саме цим врятував життя дружині.
Дивна місцина
Невисокого зросту, усміхнений, філософськими розмовами схожий на якогось тибетського монаха Володимир Головацький із захватом розповідає про кардинальні зміни у житті, які сталися шість років тому. Проживши півстоліття, звичайний агроном раптом почав малювати й різьбити. А почалося все з поля…
 |
Так, за Семаньківцями було голе поле, яке з давніх-давен називали спасівським. Старожили кажуть, що за Австро-Угорщини там була церква, а ще раніше – цілий монастир. Село розбудовувалося, і в 1980-х роках те спасівське поле почали заселяти. Головацькі поставили свій будинок саме на тому місці, де колись була церква. І впродовж років Володимир виношував ідею якось відновити пам’ять про ту церкву – побудувати нову.
Саме з її відбудови й почали траплятися справжні чуда. Ними Володимир Головацький називає свої численні виставки у Галичі, Івано-Франківську, Києві. «Це диво, що на мої твори приходили дивитися люди – до чоловіка, який досі, крім землі, нічого не бачив, – посміхається Головацький. – Якось мої роботи на виставку відбирав навіть польський консул, а ще – спілка художників визнала мене за свого».
Отак вже шість років Головацький не знає спокою. Різьбить і малює. Його картини дуже життєрадісні, сповнені яскравих барв. Але найголовніше для нього – аби людина зрозуміла зміст його робіт, те, що він хоче донести.
«Творчість має давати людям світло, гармонію, – переконаний Головацький. – Адже це не просто забаганка. Я що, не маю, що робити у 56 років? Робота – наше тіло, з якого ми живемо, годуємося. Але обов’язково треба знаходити час і на творчість, бо то твоя душа».
За тібетським принципом
Але найпершою та найважливішою своєю роботу Володимир Головацький вважає саме церкву-каплицю. Каже, що її будівництво тримало в якісь позитивній напрузі всю родину.
 |
«Я не мав спокою, поки її не завершив, – розповідає художник. – Якісь вищі сили не дозволяли мені відволікатися ні на хворобу, ні на якісь негаразди. Був час, коли дружина тяжко хворіла. Потрапила до лікарні. А я саме почав робити перший образ до каплиці – Пресвятої Трійці. Жінка одужала. Ми тепер не раз сідаємо та обдумуємо, що та робота, той задум врятував нашу родину».
Будував він ту церквицю самотужки, аж три роки. Каже, що десь читав про тібетських монахів, які ставали до роботи о третій ночі та працювали до світанку. Ніби в цей час – найбільший зв’язок з Богом, саме тоді людина чиста. Переважно у ці години Головацький і робив церковцю.
Здалеку вона нагадує якийсь невеличкий замочок, що загубився у просторі та часі на звичайній сільській вулиці, де собаки ганяють сусідських курей. Кам’яні, ніби оборонні, мури, над ними – мініатюрний купол і багато вирізьблених святих. А в середині – одразу й не переказати. Зовсім невеличке приміщення, десь на п’ятеро людей. Очі розбігаються від мініатюрних мальованих, різьблених ікон, від їхніх кольорів. Усе розписано, кожен сантиметр, по стінах, по стелі…
Перед тим як робити церкву, Володимир Головацький дуже багато читав про побудову храмів, про ікони. Всю ту засвоєну інформацію він і переніс на своє творіння.
Каплиця завжди відкрита. Туди часто забігають діти, бо їм там цікаво. Перед вінчанням заходять молодята. На великі свята у церкві відправляють Богослужіння.
Земля дає коріння
Хата Головацьких розташована за каплицею. Там є спеціальна кімната, яка просто заставлена роботами митця-агронома. Тут і картини, мальовані на дереві, графіка, живопис, вирізьблені твори, а також багато заготовок. Коли холодно, він тут і творить. А коли тепло, виносить усе на двір, має біля хати спеціальний столик, лавку. Нерідко там і спить, захопившись роботою.
 |
Розглядаючи його творіння, помічаєш багато міфологічних персонажів. Може, через те, що багато років Головацький працював і досі працює на землі. Саме вона надихає його своїми прадавніми образами: русалками, духами лісів, гір чи тварин. Багато робіт присвячено й козакам.
«Маю одну графічну роботу, – розказує митець. – Козак з ногами-коренями, які вросли у землю. Саме від рідної землі він живеться силою. Як не крути, але ми всі живимося нею в реальному житті».
Показуючи свої твори, Головацький багато говорить про християнство, Трипілля, Будду, Заратустру й тібетських монахів. І, чесно кажучи, якби одягнути його у помаранчевий одяг – був би викапаним тібетським монахом. Спокійний, усміхнений, позитивний. І на власному досвіді доводить – у 50 років життя тільки починається.
|
