Покликання – помагати

Другий рік у Снятині діє Благодійний центр імені блаженної Марти Вєцкої. Там працюють лише кілька монахинь, але роблять вони багато. Виховують малюків з молитвою у садочку «Світлиця», опікуються та займаються з особливими дітками у реабілітаційному центрі, відвідують немічних по домах. А в травні минулого року тут ще й відкрили «Вікно життя» – місце, куди молоді мами можуть принести свою малечу, якщо не хочуть виховувати самі.

Центр імені Марти Вєцкої знаходиться одразу при в’їзді у Снятин. Жодної вивіски чи вказівника, лише гарні вітражі із зображенням монахині на двоповерховій будівлі.

З 2012 року тут живуть і працюють чотири монахині згромадження сестер милосердя святого Вікентія. До речі, до цього згромад­ження належала і сестра Марта Вєцка, яка присвятила своє життя допомозі людям. «Репортер» писав про неї у матеріалі «Прикарпатська Мати Тереза».

«Коли її у 2008 році беатифікували (зарахували до числа блаженних), то перед згромадженням постало питання, а що зробити, аби увіковічнити її пам’ять? – розповідає сестра Галина Луптович. – Є, що перейменовують вулиці чи ставлять пам’ятники, але ми не хотіли, аби це була така мертва річ. Сестра Марта завжди помагала людям, от і створили благодійний центр її імені».

Кара на три місяці

Цей заклад працює у чотирьох напрямках. Одним із них є робота з дошкільнятами у садочку «Світлиця». Сестра Галина каже, що була велика потреба у його створенні, адже місць у єдиному державному садочку не вистачає, а у черзі вже сто дітей. У «Світлиці» нині є 48 малюків.

Беручи дітей до себе, монахині надають перевагу матерям-одиначкам, сім’ям зі скрутним матеріальним станом і тим, де двоє батьків працюють і не мають з ким лишити дитину. У «Світлиці» немає навчальної програми, дітки виховуються у такій домашній атмосфері. Сестра Галина каже, що основний акцент роблять на молитві, аби виховати у малюків людяність, милосердя та співчуття.

З дітками займаються дві сестри, а також двоє вихователів-волонтерів. Зарплат їм не платять, є лише символічні пожертви. За садочок також немає конкретної оплати – кожен із батьків дає по можливості.

А ще тут працюють не лише з дітками, але й з їхніми батьками. Раз на місяць проводять батьківські збори, де розмовляють на різі теми.

«Ми обмінюємося досвідом, бо важливо, аби вдома батьки продовжували те, що ми робимо тут, – говорить сестра Галина. – Батьки розказують, яка дитина вдома, ми розказуємо, яка вона тут. Потім доходимо якогось вис­новку. Батьки не повинні віддавати дітей із відчуттям, аби збутися. Якщо такі батьки трапляються, то я на три місяці прошу не приводити дитину до «Світлиці».

Рятуйте сусідку!

Велику увагу приділяють і діт­кам з особливими потребами. У реабілітаційному центрі є дві великі кімнати з різними іграшками, сухим басейном, ходунками, лікувальними тренажерами. Сюди спеціальним автобусом привозять діток із різним діагнозом. Окрім монахинь, з ними зай­маються логопеди, психологи й масажисти. Центр працює до четверга, бо у п’ятницю та суботу монахині навідують тих, хто не може до них приїхати.

«Коли один батько дізнався, що ми хочемо відкривати центр допомоги таким дітям, то сам підійшов і сказав: «Рятуйте мою сусідку, бо вона зійде з розуму», – пригадує сестра Галина. – Виявилося, що в неї хворий син, дев’ять років. Вона постійно з ним і навіть не виходить на вулицю. А так у нас діти перебувають з 10.00 до 15.00, то вже цей час мама може приділити собі. Тобто вже не ми шукаємо, а люди переживають за інших і спроваджують нас до них».

Якраз у сухому басейні весело гралися четверо «особливих» малюків. Іванко погано ходить і не чує, але цього року йому поставили слуховий апарат. Він уже вловлює якісь звуки. У хлопчика з обличчя не сходить посмішка. У маленької Алінки проблеми з ніжками. Вона дуже чемна, розповіла про свою улюблену ляльку. А кого всюди було багато, то це 8-річного Віталіка, у якого ДЦП. Він не міг нахвалитися піною та бульбашками, які бачив на процедурах гідромасажу. Потім хлопчик продемонстрував вправи на всіх тренажерах. Віталік розказав про своїх сестричок, яких має аж три. Розповідав і про маму, яку позбавили батьківських прав, і про тата, який з нього знущався. Зараз хлопчик живе у бабусі. Там йому добре.

Дитячі молитви

Усі дітки центру зустрічаються хіба в їдальні. Кажуть, дружать. Здорові дітки у своїх молитвах згадують своїх «особ­ливих» друзів. До речі, малюки щодня перед обідом моляться разом з монахинями та виховательками. До однієї доєднався і «Репортер». Дитячі прохання до Бога викликали щиру посмішку та сльози в очах.

Наприклад, маленький Мар’янчик, якому недавно виповнилося три рочки, молився, аби не було пожеж, бо недавно у його сусідів горіла хата.

Руденький Вітальчик – маленький інтелігент, молився, аби всі діти були чемні й не пили холодну воду. Розпатлана Оля молилася за те, аби мама брала її на руки і не кричала.

Дехто з діток просив, аби на дорогах не було ям і мама не зламала колесо. Ще якийсь малюк просив за Київ, аби бандити не били людей. Інші молилися, щоб усі діти були здорові, а мама не ставила у кут. Після кожного маленького, але дуже щирого прохання дошкільнята хором говорили: «Вислухай нас, Господи». Прочитали «Отче наш», заспівали пісню про Святу Марту та й пішли обідати. До речі, найулюбленіша їхня страва – налисники з сиром та помідоровий суп, які завжди готує сестра Марія.

Вікно змушує задуматись

Центр опікується і старенькими немічними людьми. Цим завідує сестра Барбара. Вона має таких 25 людей по Снятину та околицях. Їздить по лікарнях, до них додому. Сестра Галина каже, нещодавно, 11 лютого, на Всесвітній день хворих, для стареньких у центрі влаштували святкову гостину.

І останній напрямок роботи благодійного центру – «Вікно життя». Його тут створили у 2012 році. На той момент це було дев’яте «вікно» в Україні.

Велике прозоре вікно дуже добре видно знадвору. Всередині поставлена маленька корзинка з рожевою, м’якенькою ковдрочкою. Молода мама, яка сама не в змозі виховати дитину, може залишити немовля там же, у вікні. Автоматично спрацює дзвінок, який попередить, що хтось залишив дитину.

Але сестра Галина каже, що дітей тут досі не залишали. І надіється, що вікном ніхто не скористається. Монахиня додає, що навіть його вигляд та напис – «Вікно життя», може багато чого підказати людям.