“Нашим жертвам війни” – так дипломатично написано на більшості пам’ятників в Ельзасі. Не “Загиблим за Францію”, а саме так, пише Дмитро Кулеба, постійний представник України при Раді Європи.
Така специфіка регіону, де нацисти мобілізували 130,000 жителів до Вермахту і СС. Абсолютну більшість відправили воювати на Схід. Від гріха зради подалі.
Під час війни одні ельзасці вбивали і гинули за Францію, а інші за Третій Рейх.
Після війни все це треба було якось перетравити і зшити країну. Французи придумали концепцію “Malgré-nous” – це ті, кого забрали до німецької армії проти їхньої волі.
Запустили презумпцію “Malgré-nous”, тому що так було потрібно єдиній Франції.
У 1953 році чотирнадцять ельзасців постали перед судом в Бордо за участь у різанині, яку у 1944 році вчинив підрозділ СС в Орадур-сюр-Глан. 13 сказали, що вони були “Malgré-nous”, а один визнав, що служив в СС добровільно. Усіх визнали винними і засудили.
Ельзас відповів масовими громадянськими заворушеннями і вимогами автономії. Під цим тиском Національні збори Франції оголосили амністію засудженим. Амністія викликала протести в іншій частині країни, але рішення залишилося в силі.
Францію потрібно було зшивати. І її зшивали. Через біль, кров і компроміси.
Сьогодні все тихо. Ельзас – це Франція. Концепція “Malgré-nous” домінує в суспільстві. Криків про зраду не чути. У місті Оберне на пагорбі стоїть великий хрест – присвята “Malgré-nous”. Звідти відкривається пасторальний вид на ельзаську долину.
