Близько 25% із 12 млн. ялинкових прикрас, що виробляються в Україні, йдуть на експорт. Про це каже голова правління ВАТ «Полімер» в Івано-Франківську Василь Кіщук: «Попит на ялинкові прикраси зростає як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Навіть попри кризові виклики економіки, за одинадцять місяців цього року ми виробили на 1,7% продукції більше, ніж торік — а це до 1,1 млн. штук. Третину з них — на експорт…» Нині ситуація на ринку ялинкових прикрас така, що працівники івано-франківського підприємства — творці новорічно-різдвяної краси — все частіше задумуються: а хто, власне, порятує ту красу від конкуренції низькоякісного валу?
У важкі післявоєнні роки ми, діти, не могли натішитися і дарунками святого Миколая, і красунею-ялинкою, яка свіжістю хвої наповнювала сільську школу. А на ній чарівно гойдалися саморобні картонні півники, білочки, зайчики, клаптики вати і скручені в пружинку стрічки з паперу сегментами спадали з маківки ялинки… Саме це, дитяче, пригадалось мені, як увійшов до цеху ялинкових прикрас ВАТ «Полімер». А коли начальник повідомив, що підприємство виробляє 160 видів продукції, подумалося спочатку: «Оце вам і технічний прогрес! Хіба ялинкові прикраси — така архіважлива людська потреба?». Та одразу собі заперечив: ці люди творять свято і для малечі, і для дорослих, це наша національна традиція, окраса буднів.
Праця склодува — клопітка і водночас делікатна. З неї і починається технологічний процес: за 40-60 секунд майстриня виготовляє за допомогою газового пальника кульку, приміряючи її до шаблону. У цеху чимало ветеранів праці, самобутніх майстрів-склодувів, серед яких Євдокія Луцик, Стефанія Клюнь та багато-багато інших. «Половина зі ста десяти працівників, — каже голова правління, — висококваліфіковані робітники — літні люди, пенсіонери, які вчать молодь своєї майстерності». Наступний етап — металізація. З технічним обладнанням тут працюють здебільшого чоловіки: алюмінізація проходить у вакуумі, і вироби стають сріблястими. Посріблення ялинкових прикрас зсередини гарантує їх якість, довговічність. А стадія фарбування методом занурення виробу і миттєвого випаровування розчинника залишає на кулі фантастичні кольори веселки. і вже на ділянці художнього оформлення кожна прикраса стає втіленням у життя авторського задуму, скріпленого рішенням художньої ради. Загалом на підприємстві працює двадцять художників.
«Тематику спрощеного малюнку, — пояснює художниця Світлана Решетникова, — беремо з природи Карпат, українських орнаментів, писанок, біблійних мотивів тощо». В Європі, щоб знизити вартість виробу, ялинкові прикраси штампують масовим тиражем за допомогою автоматики. «Проте такі вироби не мають особливого попиту ні у наших, ні у західних покупців, — переконаний В. Кіщук. — У той же час, завдяки таланту таких майстринь-художниць, як Ганна Герегуля, Ольга Блинчук, Вікторія Яворська, Світлана Решетникова та інших їхніх колег, кожна ялинкова прикраса стає маленьким художнім витвором. Ручна робота завжди була і залишається у великій ціні».
Попри те, що на підприємстві щорічно виробляють продукції на два мільйони гривень, зарплата у працівників не перевищує і тисячі грн. Голова правління пояснює: «Нас затискають податки. Наприклад, тільки за землю щорічно сплачуємо 30 тис. грн. А це впливає на собівартість продукції, на ціни наших виробів. Тож «чорні» конкуренти з Азії своїм наддешевим ширвжитком нас просто душать. Значну частину асортименту знято через це з виробництва — «Полімер» працює на 30-40% своєї потужності. Та попри все ми оптимісти, тішимося своєю продукцією, яка робить і Новий рік, і Різдво Христове теплим, яскравим і неповторним…»
Степан Бойко, газета “Галичина”.
