Поговоримо про тупі фільми. Тупі не тому, що тупі, а тому, що складаються з тупих сцен. Особливо трилери.
Ну, от прив’язують погані дяді бідну жертву до крісла, самі йдуть, а коли повертаються, жертва й далі в кріслі з кляпом в писку. А тим часом звільнитися елементарно, пише Юрій Винничук на порталі Збруч. Тупі.
Лише в одному фільмі за романом Раймонда Чандлера «Неприємності – моє ресмесло» нарешті показано, як просто звільнятися з пут на кріслі, улюбленій фігні всіх голівудівців. Спочатку жертва перехиляється вперед, щоб вага припала на обидві передні ніжки, і ламає їх. Відтак звільняє прив’язані ноги, а потім уже звільняє і руки.
Так само смішно дивитися на сцени з поліетиленовою торбинкою на голові. Жертва задихається, сіпається. Жах! А втягнути в себе ту задрипану торбинку і прокусити слабо?
Читайте: Юрій Винничук: Вана і Дрю ідуть на прю
Уже заяложеним штампом виглядають сцени, коли вбивця перш, ніж застрелити когось, довго й нудно з ним розмовляє, чемно сповідаючись у всіх своїх гріхах.
Взагалі яке уявлення може мати український глядач про Америку з їхніх же фільмів?
Дверей вони ніколи не замикають. Ну, тупо ніколи. Злодій чи вбивця завиграшки проникає в дім.
Сплять навіть після бурхливо сексу в труханах і бюстгальтерах. Займаються любощами ледь не на порозі, гарячково зриваючи одне з одного одяг. Потім він її припирає, як мебель, до стіни і цюпцяє зі швидкістю механічного кролика. А коли вони лежать голі, то чомусь, встаючи, соромливо обмотуються простирадлом, хоча нікого там окрім них нема.
Читайте: Юрій Винничук: Пуголовки і лелеки
Їхні авта ніколи, ніколи, ніколи у випадку загрози не заводяться з першого разу. А деколи й з другого, і з третього, і з четвертого. А коли потрапляють в аварію, то відразу вибухають цілим снопом полум’я.
У них взагалі з головами не в порядку. Бо вони розмовляють зі слухавкою чи з мобілкою, коли їх по той бік ніхто не чує: «Візьми! Ну, візьми слухавку!» – волають вони в пустоту. А ніхто не бере. Але вони продовжують волати.
Я навіть подумав, що так і треба. І теж спробував: «Та візьми нарешті! Ну! Ну! Та курча лімонада!» Бо, думаю, техніка пішла вперед, і мобілка фалює мій голос навіть, якщо на тім боці не чують.
Читайте: Юрій Винничук: На шляху до домінуючої нації
Але ніц з того. Може не так голосно волав? Бо в Америці вони у фільмах можуть потиху розмовляти, а в нас самі театральні актори грають, то звикли верещати так, аби не тільки гальорка чула, але й ті, що в буфеті.
Їхні школярі виглядаю, як наші двадцятирічні. А у фільмах 40-50-тих років двадцятирічні виглядають, як сорокарічні.
Коли вони приймають душ, там валить така пара, наче миються вони в суцільному окропі.
Коли бачать труп, то обов’язково їдуть в Ригу.
Феноменально також бачити, як герой, отримавши разів десять залізякою по голові, потім піднімається і одним ударом кладе бандита.
Читайте: Юрій Винничук: Месії з Росії
Або в історичних фільмах після бою герой ховає закривавленого меча в піхви, не витерши. Та хтось уявляє собі, як смердітимуть ті піхви за кілька годин?
Але ніщо так мене не нервує, як знущання з жіноцтва. Я навіть дивуюся, чому феміністки всього світі, так самовіддано борючись проти своїх жіночих обов’язків, варення борщу, роблення уроків з дитиною чи прибирання в хаті, миряться з тим, що ми бачимо на екранах.
Якими постають дівчата й жінки в американських та європейських фільмах? Повними і безперечними ідіотками з мокрою головою.
Коли вони втікають від маніяка, а потім ховаються десь, то неодмінно дуже голосно дихають і скавулять. Аби їх швидше знайшли? Маніяк чи вбивця при цьому ніколи не біжить, він йде спокійно, не поспішаючи, але завжди жертву знаходить.
Читайте: Юрій Винничук: Добрі справи
Коли жінки тікають від убивці, що переслідує їх на авті, то біжать рівно по дорозі, не звертаючи набік. Хоча обабіч є ліс, парк, а якщо це в місті, то можна завернути в інші вулички. Але вони цього ніколи не роблять.
Чоловіки теж в таких випадках виглядають ідіотами, бо й вони так само тікають, не ухиляючись від авта. А буває ще кумедніше. Обоє, чоловік і жінка, ховаються від убивць. Раптом жінка, вловивши зручний момент, коли її не бачать, кидається навтьоки. Дурнуватий чоловік, замість того, щоб сидіти тихо, верещить: «Кейсі! Тікай!», хоча вона й так тікає. Але тепер це помічають убивці. Зазвичай, після цього дурнуватого чоловіка настигає справедлива і заслужена куля. Таку сцену глядач завше сприймає не без задоволення.
А за оце, я б на місці, жінок давно до суду подав. Бо, коли вбивця методично катрупить чоловіка, жінка, забившись в куток, верещить, як недорізана Великодня свинка, замість того, щоб вхопити пательню і дати вбивцеві по голові. Бо я вірю – так зробила би кожна наша жінка.
Читайте: Юрій Винничук: Ти мені не дорогенька
Ну, правда, бувають винятки. Буває, що жінка в такій ситуації хапає ножа і, скажімо, пробиває вбивцеві ногу, руку або навіть спину. І тоді обоє тікають. Хоча це безглуздя. Чому не добити? Але ні – вони ніколи вбивцю не добивають, а той потім знову їх знаходить.
А ще, тікаючи, вони ніколи не підбирають з підлоги чи землі зброю, яку випустив з руки вбивця.
Наша жінка б добила. При чому кілька разів.
Але я вірю, що феміністки коли-небудь нарешті дозріють і дружньою лавою підуть в наступ на фільми, які їх принижують значно більше, аніж обов’язок ліпити вареники. Вони будуть йти, оголивши перса, на яких писатиметься: «Ганьба Голівуду! Но пасаран!» В повітря злітатимуть кольорові кульки, а на плакатах в їхніх руках буде моя усміхнена мармиза – того, хто першим виступив в обороні їхньої честі.
