Незважаючи на те, що «Камасутра» була вперше видана польською у 1922 р. і перевидана у 1933, для майже кожної жінки минулого – зрештою, як і позаминулого – сторіччя сексуальний акт був розчаруванням. Польська «Камасутра» була дещо скорочена, але її можна було вільно придбати в книгарні і почитати в бібліотеці. Принаймні обидві найбільші львівські книгозбірні – Оссолінеум та Університетська – її отримали.
У середньовіччі церковники дискутували, чи в жінки є душа, не дозволяли їй вчитися в університетах, але навіть на початку ХХ ст. доктори застерігали, щоб не наражати нервову систему дівчаток на надмірні зусилля в школах. Бо їхній розум, на відміну від чоловічого, не пристосований до регулярної освіти, а наука навіть може зашкодити «діяльності шлунку, кишок, печінки, селезінки». Ба більше – наука загрожувала безплідністю. Жінка просто не мала права сягати інтелектуального рівня чоловіка, пише Юрій Винничук для порталу Збруч.
Рідко яка міська дівчина знала, що її очікує під час першої шлюбної ночі, і чекала цієї миті з панічним страхом. На селах було простіше. Там всі з дитинства були свідками того, як бавляться свійські тварини і птахи, а розмаїті вечорниці додавали ще глибших знань, а часом і досвіду. Принаймні до шлюбу чимало дівчат вже зазнали потаємних пестощів.
Дивна річ, що саме в ХІХ ст. з’явилося таке викривлення моральності, яке не дозволяло розповісти про секс відкрито. Попередні віки були з цього огляду значно відвертішими.
У 1905 р. видавався у Львові журнал «Świat płciowy» («Статевий світ»), де багато уваги приділяли львівській проституції, але також розпусті серед панянок. Особливо авторів і читачів журналу хвилювало «зіпсуття, яке панує серед молодих дівчат з інтелігентних сфер».
Читайте також: Юрій Винничук: Про заслимачений сром і твердий звисак
«Що зіпсуття серед наших львівських панянок з інтелігенції велетенське, цього доводити не треба, – писала пані, яка сховалася за ініціалами. – Свідчить про це скандальна хроніка міста. Згадаю бодай про голосну свого часу справу Вайсової, яка облаштувала у своєму помешканні побачення семінаристкам, про таємний лупанар в Ринку під №43, який викрито минулого року, а врешті про останній скандал в “бюрі посередництва” Юлії С. на Вірменській 17, який вистежила днями поліція».
Наводив часопис і конкретні приклади зіпсуття юних львів’янок. Шістнадцятирічна дівчина, донька вищого судового чиновника на провінції, мешкала у своєї тітки-вдови у Львові й була однією з найздібніших учениць у пансіонаті, куди її відводила зазвичай служниця тітки. Додому поверталася завжди з однією зі своїх колєжанок, яка мешкала поблизу. Колєжанка відвідувала її також часто вдома, і навпаки вона проводила часом з дозволу тітки кілька пообідніх годин у колєжанки.
Але колєжанка мала брата, молодого офіцера, який жив окремо, але щодня відвідував батьків – ну і, природно, зустрічався там з колєжанкою сестри. За якийсь час в обох зародилася взаємна симпатія, і дійшло до того, що дівчина, замість робити уроки в колєжанки, почала ходити на інші уроки до її брата. Коли ж наслідки тих уроків стали видимі для навіть сліпої на все тітки, дівчина намагалася отруїтися сірниками. Її врятували, але Львів – велике село, репутація була зіпсована.
Про свою пригоду звірилася і вчителька музики вже в зрілому віці. Її батьки, люди дуже інтелігентні, але незаможні, прийняли «на стацію» (на квартиру) далекого кузена, сина багатих батьків. Хлопець вчився на першому курсі технічного факультету. Дівчина мала тоді вісімнадцять років. Взаємини її з кузеном відразу були подекуди фамільярними: напівжартома кинуті чутливі словечка, вкрадений напівжартома поцілунок, напівжартома виголошені шлюбні пропозиції – все це сприяло тому, що незабаром зацвів між молодими флірт в усій повноті. А батьки хоч і бачили все це, не втручалися, маючи плани на багатого кузена.
До теми: Юрій Винничук: Втрачений рай аферистів
Дівчина спала з мамою. Кузен мав кімнату по сусідству. Одної зимової ночі дівчину розбудив дотик гарячих вуст. Спочатку вона не розплющувала очей, судячи, що то сон, але за мить поцілунки почали градом покривати її обличчя і вуста. Вона шарпнулася і стиха крикнула. Тоді кузен навшпиньки утік до свого покою, і залягла тиша. Наступного дня прозвучали докори з боку дівчини, вибачення з боку кузена, але незабаром все повторилося. Кузен знав, що мати дівчини має кам’яний сон, і повторював свої нічні візити, аж поки не домігся свого тут таки під боком сплячої матері.
Вчителька так і зосталася незаміжньою, кузен її покинув, а ні за кого іншого вона виходити не хоче, «бо надто чесна, щоб не відкрити перед шлюбом сумної правди, сама ж думка про таку сповідь відбирає будь-яке бажання до шлюбу».
Сучасна дівчина могла б з такої трагедії хіба посміятися.
Доволі голосною була у Львові в 1904 р. історія двох сестер, семінаристок з поважної родини. На Великдень вони познайомилися в костелі з двома молодиками – один був судовим чиновником, а інший митцем-малярем. Знайомство переросло в ближчі контакти. Дівчата стали навідуватися до помешкання молодиків, яке складалося з двох кімнат. І була б та «ідилія» тривала бозна скільки, коли б не гучний стукіт у двері, якраз коли сестрички перебували в тому помешканні. Довелося хутенько вдягатися, а з-за дверей лунав усе гучніший стукіт, і розгнівані рішучі голоси кількох осіб вимагали негайно відчинити двері.
Читайте: Юрій Винничук про кримінальний світ старого Станиславова
Становище було фатальне. Іншого виходу з помешкання не було, а серед білого дня вискочити через вікно теж було неможливо. А тим часом за дверима вже зібралися ледь не всі мешканці кам’яниці. Молодики пробували спочатку вести перемовини, але врешті змушені були скоритися і відчинити двері. Настала скандальна сцена. До помешкання ввірвалися дружини обох донжуанів – одна в супроводі батька, а інша в супроводі брата.
З’ясувалося, що обидва молодики були віддавна одружені, а для своїх фліртів винайняли спільне помешкання. Все завершилося тим, що було поламано кілька парасольок, але пригода втрапила до преси і стала відома всьому місту.
Інша обурена львів’янка в часописі «Świat płciowy» розповіла про свою пригоду. Вона відпочивала в знайомих на селі, де також відпочивало четверо юнок зі Львова у віці від 14-ти до 17-ти років – усі доньки заможних батьків. Дівчата мали окремий покій, де також спали. І щоразу ввечері допізна звідти лунало хихотіння і дивні зойки.
Читайте також: Вересень 1939 і перші совіти у Станиславові: згадує Андрухович (ФОТО)
Врешті коли той галас не давав пані надто довго заснути в сусідньому покої, вона встала з ліжка і відчинила двері до покою панянок. «Ставши на порозі, я окам’яніла. Всі дівчата роздягнені догола, вмостившись по двоє в ліжках, віддавалися пристрасним і розпусним пестощам. І такі вже були розпаленілі, що ані відкритих дверей, ані моєї появи не зауважили!»
Моральність Львова стала темою для дискусії в газеті «Głos Narodu» у 1905 р. Львівський кореспондент писав: «Вже віддавна можна зауважити в столиці краю щораз сильнішу атрофію моральності, щораз більшу розбещеність звичаїв. То дружина відомого промисловця вирушає на бал-маскарад, на який жодна шаноблива жінка не пішла б, то адвокат X. ловить свою дружину в приватному помешканні зі студентом, то врешті молода семінаристка вискакує з другого поверху, щоб самогубством закінчити своє розпусне кохання з певним поручиком. Повні бруду процеси про шлюбну зраду, спокушення, численні поєдинки, свідком яких став Львів останнім часом, потрясли нас усіх».
Розмірковуючи далі над причинами неморальності львів’ян, автор дійшов висновку, що причину треба шукати у надмірному уподобанні львів’ян до різного виду розваг, яким віддаються вони в другій половині дня і цілими вечорами.
І зауважте: не було ще тоді ані свята пампуха, ані фестивалю сиру і вина, ані навіть дня батяра.
Щойно після Першої світової все змінилося. Тадей Бой-Желєньський писав на початку тридцятих років: «Хочеш знати, що таке сексуальна реформа? Роззирнися. Життя її втілює щоденно. Бо ж хіба все це схоже на те, що було кільканадцять років тому? Піди на пляж, до каварні, поглянь на танці, на жіноче вбрання, послухай розмов. І спробуй потім взяти в руки роман двадцятирічної давності чи піти до театру на довоєнну п’єсу. Яким же абсурдним, яким нікчемним здасться будь-який найдраматичніший конфлікт героїв!»
У 1920-х роках з’явилися численні фривольні часописи – «Nowy Dekameron», «Amorek», «Winnica», хоч і надавали вони перевагу літературним творам у стилі Мопассана, а фотографії та графіка були доволі скромними. Не порівняти з зображеннями давніх єгиптян, індусів, греків чи римлян. У ту давню епоху скромність і моральність ще не забили людям голови. Греки і римляни не потребували жодних еротичних підручників, але втішалися всіма радощами сексу з усіма його «збоченнями».
Читайте: Юрій Андрухович: І якщо я зараз не хильну рому…
Але окрім цих легальних часописів, були й в міру порнографічні, які продавали з-під поли. Там, щоправда, не було зображень самого акту, але були світлини голих дівчат.
Світ змінився. З овиду повсякдення зник образ компаньйонки. Жінки почали самостійно відвідувати ресторани і кав’ярні, куди давніше ходити могли лише під опікою родичів чоловічої статі. Звичаї, які вважалися аморальними і неприпустимими, тепер стали звичайними і щоденними.
Разом з тим продовжували лунати заклики до сексуальної стриманості або до обмеження ролі жінок. Боротьба з проституцією швидко переросла в публічне осудження всієї еротичної сфери життя. Політики і журналісти закликали усунути секс із газет, книжок та зі сцени. Серед тих, що кричали найголосніше, не бракувало джентльменів, які донедавна відверто користали з приваб подвійної моральності. У консервативних середовищах повоєнне зіпсуття стало головною метою нового хрестового походу.
Українські часописи «Мета» і «Дзвони» різко критикували твори Володимира Винниченка і Василя Масютина, обидві повісті якого я недавно перевидав. Клерикали побачили в цих фантастичних повістях розпусту. Михайло Рудницький виступив на захист еротичної літератури, і сам публікуючи оповідання та вірші фривольного змісту. Існувало мовби дві літератури – цнотлива і непристойна.
Серед польських письменників відбувався такий самий конфлікт. Тоді як Софія Налковська закликала відображати «все життя» без жодного контролю, а для ідеї вільного кохання готова схвалити розпад сімей, скривдження жінок, а навіть випадки педофілії, інші письменники і журналісти у сексуальному визволенні бачили єврейські впливи і дії ворожих агентур. Станіслав Тжецяк у книзі «Pornografia narzędziem obcych agentur» (Warszawa 1938) побачив всесвітню змову євреїв у ширенні розпусти.
Але сексуальне життя довоєнної Польщі й Галичини буяло у всьому своєму розмаїтті: гомосексуальні подружжя, життя без шлюбу, аборт, подружні багатокутники, оргії, любощі на лавці в парку і у вагоні потяга, жінка в ролі чоловіка, чоловік у ролі жінки – про це вже відверто писала преса.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.