Погляд

Юрій Андрухович: І якщо я зараз не хильну рому…

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Бувають фрази, натрапивши на які, мимоволі замилуєшся. Наприклад, оця: «Того ж вечора д’Артаньян вирушив до Атоса і застав його за пляшкою іспанського вина – заняття, що йому Атос віддавався щоденно й неухильно».

Тут усе прекрасне, та мене найбільше чарує останнє слово. Віддаватися вину  неухильно може тільки людина шляхетної конституції та незламних моральних принципів. За це ми й любимо героїв Александра Дюма-батька, пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.

Пригодницьку класику ХІХ сторіччя взагалі дуже варто перечитувати. Саме в ній раптово відкриваються недосяжні в довершеності зразки блискучої ясності, запакованої в бездоганну оповідацьку стилістику. Автори тих, ще в пізньому дитинстві зачитаних і перечитаних нами товстезних романів – передусім люди свого видатного часу і своєї культури: чи то франко-романської з її культом clarté, а чи англо-саксонської з її щедро здобреним гумористичним скепсисом common sense.

Звідси і фрази, якими нині мимоволі замилуєшся і які колись пропустив у підлітковій неуважності.

От і ще одна: «Майбутнє ніколи не постає в такому рожевому світлі, як тоді, коли зазирнеш у нього крізь келих доброго шамбертену».

Це виголошує той самий шляхетний Атос, і ми не можемо йому не повірити, враховуючи досвід, набутий у щоденних неухильних заняттях. І навіть якщо шамбертену ніхто з нас у житті ніколи й не скуштував (я особисто – ні), то ми все одно запам’ятаємо для себе назавжди, що це різновид бурґундського. Атос, до речі, визнавав передусім бурґундські та іспанські, що, знову ж таки, лише підтверджує його високий рівень.

Юрій Андрухович: Король затримується в дорозі

Я, однак, збирався писати тут не про вино, а про деякі міцніші субстанції. В цей непростий пандемічний час тотально здезорієнтована, безліч разів самоскомпрометована й зіткана зі суперечностей ВООЗ так і не дала нам зрозуміти, в яких відносинах її цьогорічний улюбленець Covid-19  перебуває з міцними алкогольними напоями.

А я знову про це подумав, коли днями гортав перші розділи «Острова скарбів» Роберта-Люїса Стівенсона, де в центрі уваги опиняється старий морський розбійник Біллі Боунз. Малолітній оповідач має його за цілого капітана, проте невдовзі з’ясується, що він насправді корабельний штурман, хоч і це свого варте.

Біллі Боунз поводиться не тільки як останній грубіян і хамула (нині ми сказали б, що він постійно бикує), але і як цілком очевидний викінчений алкоголік, готовий вижлуктити весь ром, який лиш є в будинку. За нього не може не взятися позитивний герой роману доктор Лівсі. Й от він прагне надоумити старого такими словами: «Майте на увазі – скажу вам усе як є: слово «ром» і слово «смерть» у вашому випадку означають одне й те саме».

Боунз має на це свою гостру відповідь. Проте її він виголошує дещо згодом – після того, як доктор виходить. «Усі лікарі – ватні тампони! – обурюється Боунз. – А цей ваш тутешній – ну що він знає про моряків? Я бував у місцинах, де спекотно, мов у гарячій смолі, де братва як снопи падала від Жовтого Джека, а твердь земна ходором ходила від землетрусів. Що твій доктор може знати про ті краї? Так от – я вижив у них тільки на ромі! Він був мені питвом і їдлом, жінкою і другом. І якщо я зараз не хильну рому, то стану викинутою на берег бідною старою калошею. Й моя кров буде на тобі й на тому ватному лікарі, хлопче!»

Юрій Андрухович: На вічний карантин!

Згаданий старим Боунзом Жовтий Джек – моряцька назва жовтої тропічної пропасниці, вижити в якій вдавалося далеко не кожному. Ром як перший засіб для виживання неминуче викличе в пам’яті й деякі інші високоградусні кліматичні напої. Я дозволив собі назвати їх кліматичними з огляду на їхнє походження переважно з територій вічного тепла й високої вологості, де «навіть повітря гниє», де «всяка зараза так і липне до тіла», де без міцних субстанцій, залитих у нутрощі, життя людині немає. На Карибах без рому, без текіли в Мексиці, без кашаси у Бразилії.

Пригадую, як Ектор, знайомий костариканський історик, активно попереджував мене перед виправою до Ґуадалахари: «Все інфіковано! Повітря, пил, вода – все! Завжди носи при собі пляшку. Кожен вдих і видих запивай добрим ковтком текіли».

На щастя, я побував тоді не лише у країні текіли, але і в самій Текілі – містечку, де цей напій прийшов на світ. І там мене пригощали лютим аґавовим соком у стані бродіння, що його місцеві текілороби цілком промовисто називають «Смерть паразитам». А традиційну мертву гусінь у пляшці мескалю я відтоді сприймаю як наочну метафору перемоги добра над злом. Тобто алкоголю над заразою.

А бразильська кашаса з її торф’янистим антисептичним присмаком!

А хоч і не такий екзотичний, зате такий же ефективний джин! Це він 1832 року допоміг мешканцям шотландського Інвернеса здолати холеру. Міська управа охорони здоров’я повелася тоді значно відповідальніше за теперішню ВООЗ і настійно рекомендувала громадянам «помірковане вживання ферментних та високоградусних дистилятів». Громадяни охоче відгукнулися, й відтоді в барах Інвернеса стало звичкою замовляти не по одній, а відразу по дві склянки джину: «Одна мені, одна моїй холері». (Не виключено, втім, що під останньою малася на увазі подруга життя чи принагідна супутниця.)

Юрій Андрухович: Ну то скільки ще того життя?

Covid-19, ясна річ, не холера, а якщо й так, то радше таки холєра – в сенсі широкому, узагальненому. Проте я зовсім не здивуюсь, якщо певного дня присоромлена ВООЗ, як завжди трохи затинаючись, оголосить, що «помірковане вживання високоградусних дистилятів» і в цьому випадку аж ніяк не протипоказане.

Ми вже, наприклад, знаємо, що серед запеклих курців захворілих на covid-19 значно менше. Пояснення цьому доволі просте: куріння вкриває легені шаром смоли, пробиватися крізь яку до більш ласих легеневих тканин вірус особливого бажання не має. Іншими словами, він воліє не прокурені, а будь-які інші легені.

Однак не лише нікотин – канабіс, виявляється, теж може бути помічним. Недарма ж на цьогорічному піку епідемії в Канаді розкупили ледь не всі запаси медичної марихуани, після чого крива захворювань не те щоби пішла на спад, але рішуче потяглася до, як це тепер називають, виходу на плато.

Отже, куріння (чи таке, чи інше) – корисне. А як же все-таки алкоголь?

Через невиразну позицію ВООЗ (цих новітніх докторів Лівсі) він залишається недослідженим і, що гірше, досі не досліджуваним тереном. Ми чуємо лише, що він підриває імунітет, – спірна теза, що її, за великим рахунком, неможливо ні довести, ні спростувати. А також заклики до дезінфекції поверхонь високопроцентними спиртовими розчинами. Чому те, що добре для поверхонь, не пасує для нутрощів, нам не пояснюють.

Сумний приклад Ірану, де на початку березня кілька десятків відчайдухів попрощалися з життям, перебравши міру в метиловому спирті, аж ніяк не свідчить про шкідливість алкоголю як такого – радше про брак досвіду його вживання, зокрема в ісламській культурі.

Слава Богу, ми живемо у країні, де цього досвіду просто навалом.

Ґійом Левассер де Боплан, теж не останній у французькій літературі вигадник і стиліст, цілих 17 років проживши в Terra Cossacorum, занотував між іншим і таке: «Я бачив козаків, які, щоби визбутися гарячки, розчиняли в чарці горілки пів заряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати й на ранок просиналися вже в доброму стані».

Чому б і нам не спробувати цього рецепта, щоб у так само доброму стані зустріти новий ранок людства після пандемії?

З горілкою ніби все більш-менш. Питання з порохом лишається відкрите.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.