Якщо музика людського роду почалася з ударних (ритм!), то вчорашній соленізант Філ Коллінз, якому 30 січня виповнилося 69, – живе втілення її ритмічного праелемента, пише Юрій Андрухович на “Збручі”.
Однак уже на цьому місці в мене з Філом виникає певна філологічна проблема: як українською мовою назвати той засіб, завдяки якому Філ, безперечно, увійде в безсмертя? Засіб, без якого нашого вчорашнього соленізанта, щиро кажучи, не було б?
Росіяни колись назвали той засіб «ударная установка», і в Україні цього навіть не скалькували – скопіювали. Мені це словосполучення через горло не лізе, і річ не в «ударній», а в «установці». Як можна було запровадити в українську аж до такої міри російське слово, ще й леґалізувавши його в Академічному тлумачному словнику як, зокрема, «пристрій, механізм, за допомогою якого виконують певні операції або одержують щось»? Установка?! Ні, дякую!
Деякі сучасні джерела, щоправда, вже виправляють цей опортунізм української радянської лексикографії й відмовляються від «установки» на користь «устаткування». Це, однак, не надто мені поможе у випадку з Філом Коллінзом: сказати, що він – унікальний майстер гри на «ударному устаткуванні», в мене язик не повернеться.
Можливо, є сенс поглянути, як це звучить кількома іншими мовами? Для початку – англійською (як рідною мовою рок-н-ролу), а відтак ще двома слов’янськими. Найкраще польською й чеською, з яких у нас історично склалося найпродуктивніше контраросійське запозичення.
Так от. Англійською Коллінзів інструмент – зазвичай «drums» або «drum set», але я волію не переносити цього в українську як дослівно «барабани» чи «бубни» хоча б тому, що до «ударної установки» належать ще й тарілки, стійка, педалі, а часом і дзвіночки та ґонґи. Та й багато чого ще може до неї належати – залежно від фантазій музиканта.
Втім англійською є й «percussion», від чого прямий місток до польського «perkusja», що лише підтверджує віковічне тяжіння польської мови в бік латинізмів. Воно свого часу навіть породило її дефініцію як «слов’янської латини». Однак від перенесення «перкусії» в українську я знову ж таки утримався б – і передусім через те, що в музичному світі (головно джаз) це слово вже є. Тільки означає воно дещо інший засіб, ніж той, Філа Коллінза. Тобто «перкусію» вже зайнято.
Що ж до чеської, то в ній панують «bicí nástroje», й жодної помилки не було б, якби це перекласти дослівно – «ударні інструменти». Біда лиш у тому, що в чехів це звучить коротше й енергійніше (а отже, і практичніше, і красивіше), бо вони мають власне чудове слово «nástroj». Нам же доводиться користуватися запозиченим «інструментом». На жаль.
То що ж мені робити з учорашнім соленізантом? Як розпочати врешті цей текст на його вшанування, коли бракує ключового слова?
А ключове воно тому, що вчора виповнилася не тільки 69-та річниця Коллінзового народження, а й 64-та річниця його символічного посвячення в музиканти. Доля схотіла так, щоб саме на п’яті хлопцеві уродини 30 січня 1956-го батьки подарували йому іграшкове… ну як це назвати?.. Іграшковий drum set? Іграшкову perkusję? Іграшкові bicí nástroje?
Скажімо так: вони подарували йому іграшкові барабани, тарілки і стійку (БТС).
Мені здається, то були просто геніяльні батьки. Явно не з тих, які, прагнучи для свого дитяти щонайгучнішої музикантської слави, приневолюють його до всіляких піянін, баянів чи – хай Бог милує! – скрипок. Філовим батькам натомість ішлося не про якусь там майбутню славу хлопчика, а про тут-і-тепер його задоволення. Не сумніваюся, що перш ніж вибрати той подарунок, вони уважно прислу́халися до синових побажань. І радо виконали принаймні одне з них, завдяки чому виявилися не просто геніяльними батьками, а геніяльними батьками геніяльного сина.
А потім малюк годинами просиджував за улюбленим драмсетом (хай уже так!), натхненно підіграючи музичним радіо- та телевізійним програмам. Слава Богу, в тодішній Англії вони за якістю були такими, що підігравання ішло на користь тому, хто їм підігравав. У нас би радше на шкоду.
А потім він не просто грав і співав у самому «Genesis». Після виходу Пітера Ґебріела він ще й на довгі роки виявився центральною фігурою цієї дивовижної музичної формації. Не тільки її ритмом, але й голосом.
А потім він надзвичайно успішно розпочав і сольну кар’єру. А потім і кінематографічну.
А потім… А потім він ще й став одним із трьох (поруч із Полом Маккартні та Майклом Джексоном) музикантів, чиї альбоми розпродано по всьому світу накладом понад сто мільйонів – як соло-виконавця й окремо як того, що з «Genesis».
Перелічувати ж усі його музичні та кінореґалії я просто не беруся, бо повний перелік розтягнувся б іще на дві такі ж за обсягом публікації. І цілих шість (!) нагород від Британської академії композиторів та авторів виглядатимуть лише краплею в морі всіх тих ґреммі, оскарів і золотих глобусів.
Але пам’ятайте: якщо наступної новорічної ночі ви, замість вислуховувати з телеекрана чергову «какуюразніцу», увімкнете «In The Air Tonight» екзеклі о 23:56:43, то Філові барабани залунають в унісон із годинниковим боєм рівно опівночі, розпочавши ваш рік максимально правильно.
І тоді не забудьте випити за Філових батьків.
