Ботоферма преЗе!дента працює по-стахановськи цілодобово і по-орвеллівськи цілеспрямовано – не сповільнюючи обертів. Адже фінансування ботів тепер, як і годиться, вже не з партійного, а з державного бюджету.
Держава – це тепер вони. Ті, що зробили нас, усіх інших, у цій державі. Тож чому б не користатися. І користуються: хвалебні відгуки та відео розмножуються нестримно, ніби блощиці в захаращеній хаті,пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.
У комашиному світі самця блощиці можна охарактеризувати як маніяка – нападає на всіх, кого може запліднити. На дорослих особин і на таких, що не досягли статевої зрілості. Часто впорскує насіння у своїх побратимів чоловічої статі й навіть у дрібних жуків чи тарганів, що проживають або випадково пробігають десь у межах анклаву цих кровопивць. Агресивна поведінка самця забезпечує блощицям швидке розмноження.
Так і ми вже на сьогоднішній день маємо чимало продуктів життєдіяльності преЗе!дента з командою. Як і чимало відеозвершень його грандіозної праці.
«Президент Слуга Народа – Миссия Выполнима!»
«Таким должен быть Президент Украины – Зеленский это понимает! До Слез, но не от Смеха: Эти песни порвали зал до слез не от смеха, а от правды – аж мурашки по коже просто ЖЕСТЬ!»
«Один из лучших ответов Зеленского в период выборов Президента Украины 2019.»
«Первые обещания Зеленского уже как Президента Украины!»
«Зеленский в прямом эфире на 1+1. Чем он отличается от Порошенко.»
Що не заголовок чи комент – суцільне слава капеесес оновленого зразка. Чорт забирай – і ці люди народилися вже після смерті Брежнєва?! От вона, містична невмирущість генів.
Але що я бачу?
Я бачу – нарешті! – заголовок державно-солов’їною мовою: «100 днів, як Володимир Зеленський є Президентом України».
Зізнаюся щиро: я пропустив цю знаменну віху, тиняючись наприкінці серпня всякими закордонами. Не зауважив при цьому, що от уже і 100 днів минає, як новісіньке посвідчення прєзіка впало з церемоніяльної подушки. Поїхавши задалеко звідси, я тимчасово відволікся й не чув тріскучого підлабузницького агітпропу в усе ще незалежних медіях Вітчизни.
Агітпроп же тим часом не мовчав і впарював таке: «За цей час в українців з’явилося багато запитань. Наприклад: Що було зроблено для країни за цей час? Які смс пише Зеленському Коломойський і що Андрій Богдан постійно шепоче на вухо?»
Тож і в мене, хоч і з деяким запізненням, але з’являється право на запитання, одне-єдине, зате особисте: «Чому Зеленського інтерв’ює Перфецький?»
Актор Стас Боклан колись грав головну роль у моїй п’єсі «Нелеґал Орфейський». Він, звичайно, крім цієї, зіграв ще мільйон ролей, але для мене він таки Перфецький назавжди, бо ж такого органічного втілення цього героя було ще пошукати. І варто відзначити з усією прямотою та щирістю: на відміну від Зеленського, Боклан справді актор, ще й хороший.
Чому хороший актор змушений інтерв’ювати поганого? Чому не якийсь, наприклад, Кошовий? Той би, мабуть, кілька дублів спаскудив, заіржав би не в тему, подумавши, що ось вона, друга каденція «Розсміши коміка». Або й сам Зеленський вже на другому запитанні почав би цілувати Лисого в голову. Не можна ж так. Такої стійкої звички за сто днів не позбудешся. Команда вирішила: досить, треба міняти «журналіста».
Підводку зробили, як завжди, «красіво». Можна вже й серіалів не дивитись – завмерли й чекаємо. Після славетних «фортепіянних етюдів» чи табірної масовки дітей у білому важко було навіть уявити, куди заведе виконавців творчий політ. Але відчуття, що вони таки сіли на улюбленого коника всіх аналогічних попередників у політиці – зачаровувати бабусь – мене не обмануло. Цей пародійний гібрид Черновецького з Лукашенкою не перестає чарувати свого масово ощасливленого виборця.
І звідси – сотні славильних од, тисячі відгуків «удячних виборців». Від стандартного «Ув. Президент! Спасибо за интервью. Я ни грамма не жалею, что выбрала именно Вашу команду.» Й до розпачливого: «Очень печально! Он сказал: “Я уже не актер!” Пожертвовал собой ради нас, так что давайте и мы его не подведем! Люблю нашего президента и нашу страну».
Звідки ця любов, зовсім не властива нашим співгромадянам, які завжди ненавидять будь-яку владу? Звідки стільки вилизування? Хто всі ці люди, невже волелюбні й непокірні українці?
Тут і з’ясовується, що не тільки. Що акція, так би мовити, інтернаціональна.
Якісь російськомовні білоруси посипають голову попелом, що Лукашенка Зеленським ніколи не стане. Якісь росіяни «щиро радіють» за наші «реформи». Якісь нібито теперішні французи, але теж колись українці, дякують Зеленському за звитягу: «Самый лутчший призидент во всех вековых времянах!!!» Це, звичайно, їм із Франції видніше.
Пишуть із Азербайджану й Киргизії, з Казахстану й Росії – всі в захваті. Союз нерушимый.
Рівень інтелекту і грамотності цієї транснаціональної ботоферми просто зашкалює. Працевлаштували б хоча двійко україномовних філологів, то й розчинили би свої стрункі лави патетичних неадекватів з «Ліги сміху».
А взагалі – за що «спасіба» кажемо? За камбек ригів? За Богатирьову й Портнова? За обмін, який насправді не обмін, а обман? За бюджетників на День Незалежності, яких вимусили марширувати під гаслами «Ви наш месія»? За популізм і пропаґанду, які вперше в новій українській історії цілковито запанували над інфопростором? Таким «досягненням» позаздрив би й сам Янукович.
Та він і заздрить – десь там, у своєму умовному Ростові. Як же так, питає, як же цій – тьху! – заледве блощиці, що надривалася в мене на корпоративах, вдається те, про що я тільки мріяв: нагнути таку країну?
Comments are closed.